Рішення № 39636796, 02.07.2014, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/1608/13-ц

2/504/270/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2014смт. Комінтернівське

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В.К.,

при секретарях - Мельниковій В.М., Миргородській Т.В.,

за участі представника позивача - Зауліної О.Г.,

за участі представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 9, смт. Комінтернівське, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення судового збору, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» - Соколова К.В. звернулася до суду з позовом до відповідачів, яким просила звернути стягнення на предмет іпотеки (нерухоме майно) - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1; кошти отримані від реалізації предмету іпотеки направити на погашення заборгованості за кредитним договором № ML - 505/006/2008 від 22.01.2008 року перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 6 826 380,08 грн.; на час реалізації вищевказаного майна, передати його в управління ТОВ «ОТП Факторинг Україна»; стягнути з відповідачів судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 441 грн.

Представник позивача - Зауліна О.Г., яка діє на підставі довіреності від 03.06.2014 року, у судовому засіданні підтримала позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», просила позов задовольнити у повному обсязі та відмовити в задоволенні заяви представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 про застосування до виниклих правовідносин строків позовної давності, оскільки кредитним договором передбачена дата остаточного повернення кредиту - 22.01.2023 року, тобто строк позовної давності повинен відраховуватись від вказаної дати.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 05.05.2014 року у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна», просив задовольнити заяву про застосування до виниклих правовідносин строків позовної давності та відмовити в позові у повному обсязі з підстав викладених в запереченнях на позов.

Відповідач - ОСОБА_3 та її представник - ОСОБА_6, яка діє на підставі довіреності від 09.12.2013 року, у судове засідання не з'явилися, проте представник відповідача подав до суду заперечення проти позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення судового збору.

Заслухавши думки сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні правовідносини:

22.01.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого на теперішній час є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та громадянкою ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ML - 505/006/2008, згідно із яким позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у сумі 183 715 доларів США, на споживчі цілі, з кінцевим строком повернення кредиту 22.01.2023 року, а відповідач прийняв на себе зобов'язання сплачувати відсотки за користування кредитом зі сплатою 5,99 % річних + FIDR, та здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами, відповідно до п. п. 4, 5 кредитного договору, а саме згідно графіку погашення кредиту рівними частинами (додаткова угода № 1 до кредитного договору № ML - 505/006/2008 від 22.01.2008 року).

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань за кредитним договором 22.01.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір (майнової поруки) № РМL-505/006/2008, відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох житлових кімнат, загальна житлова площа предмета іпотеки становить 115,7 кв.м., житлова площа предмета іпотеки становить 49,7 кв.м., ринкова вартість предмету іпотеки згідно висновку ПП «Аргумент» від 11.12.2007 року, становить 1 043 694 грн. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_7 31.05.2006 року, за реєстровим № 1655 та зареєстрованого в Комінтернівському районному бюро технічної інвентаризації згідно витягу з реєстру власності на нерухоме майно за № 17030076 від 13.12.2007 року.

Відповідно до п. 2.1 іпотечного договору іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов'язань за кредитним договором № ML - 505/006/2008 від 22.01.2008 року у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усіма змінами та доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії., а саме: повернення боржником кредиту не пізніше 22.01.2023 року; сплати процентів за користування кредитом; сплати пені за прострочення повернення кредиту та процентів, а також сплати процентів та штрафу за нецільове використання кредиту; відшкодування збитків, витрат та будь-яких інших штрафів, комісій, викликаних порушенням Кредитного договору.

Згідно з п. 6.1 іпотечного договору за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: всі боргові зобов'язання, не сплачені боржником, і вимоги стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням іпотекодавцем його зобов'язань за цим договором, а також всіх фактичних витрат, понесених іпотекодержателем у зв'язку із реалізацією його прав за цим договором.

26.11.2010 року між ПАТ «ОТП Банк», правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ «ОТП Банк», та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н та договір відступлення права вимоги № б/н, згідно яких, у відповідності до ст.ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України ЗАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № МL-505/006/2008 від 22.01.2008 року та іпотечним договором № РМL-505/006/2008 від 22.01.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_8 22.01.2008 року, номер за реєстром 5, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, у зв'язку з укладенням між ПАТ «ОТП Банк», правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ «ОТП Банк», та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договору купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н та договору відступлення права вимоги № б/н від 26.11.2010 року, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором та до ОСОБА_4 за іпотечним договором.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківський кредит - це будь - яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь - яка гарантія, будь - яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь - яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави «Позика», якщо інше на встановлено цим параграфом і не виходить із суті кредитного договору.

Свої зобов'язання позивач виконав у повному обсязі, ОСОБА_3 було надано суму кредиту у розмірі 183 715 доларів США, що підтверджується кредитною заявкою від 22.01.2008 року та випискою з поточного рахунку ОСОБА_3 (вказаний факт було встановлено заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05.07.2012 року, яке набрало законної сили 25.09.2012 року, відповідно до ухвали апеляційного суду Одеської області від 25.09.2012 року).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору позичальник зобов'язаний своєчасно повернути суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у кредитному договорі.

Згідно з п. 1.5.1 кредитного договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку повернення кредиту та сплати процентів (Додаток № 1 до Кредитного договору), шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок 32620050155504. Нараховані в порядку, передбаченому кредитним договором, проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк, передбачений в Графіку повернення кредиту та сплати процентів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав встановлених ст. 11 ЦК України, в тому числі і з договорів.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. В свою чергу зобов'язання, згідно вимог ст ст. 525, 526 ЦК України має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В порушення умов кредитного договору щодо порядку та строків погашення кредитного зобов'язання, вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідач ОСОБА_3 не виконує умови договору, не погашає кредит та не сплачує відсотки.

Станом на 12.03.2013 року загальна заборгованість по наданому відповідачу кредиту складає 6 826 380,08 грн., з них:

залишок заборгованості за кредитом - 166 281,45 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ 7,9993 становить 1 329 087,63 грн.;

сума відсотків за користування кредитом за період з 22.06.2009 року по 15.04.2010 року - 17 384,10 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ 7,9993 становить 138 951,11 грн.;

сума пені за прострочення виконання зобов'язання за період з 12.03.2012 року по 12.03.2013 року - 670 379,25 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ 7,9993 становить 5 358 341,35 грн.

Отже, ОСОБА_3 неналежним чином виконувала прийняті нею зобов'язання щодо погашення кредиту та процентів, передбачених умовами кредитного договору, внаслідок чого за відповідачем утворилась прострочена заборгованість за кредитом, прострочена заборгованість за процентами та була нарахована пеня за прострочення виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Разом з тим, посилання представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 з приводу того, що наданий банком розрахунок станом на 12.03.2013 року, за підписом представника банку ОСОБА_9, не є належним доказом, оскільки не підтверджений первинними документами, оформленими у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», спростовується тим, що ОСОБА_3 було надано суму кредиту у розмірі 183 715 доларів США на підставі кредитної заявки від 22.01.2008 року (вказаний факт існування первинного документу - кредитної заявки від 22.01.2008 року та виписки з поточного рахунку ОСОБА_3, як зазначалося вище, було встановлено заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05.07.2012 року, яке набрало законної сили 25.09.2012 року, відповідно до ухвали апеляційного суду Одеської області від 25.09.2012 року).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме та нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1 ст. 549, п. 3. ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.

Так, згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.1.1 кредитного договору в разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов'язання в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно з умовами Договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору пеню в розмірі 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.

Відтак, суд вважає обгрунтованими позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 670 379,25 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ 7,9993 становить 5 358 341,35 грн., за прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки такі вимоги ґрунтуються на Законі та договірних відносинах між сторонами, які прописані в п. 4.1.1 кредитного договору.

Зокрема, суд не приймає до уваги посилання представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 щодо застосування граничного розміру пені, передбаченого ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки підписавши договір сторони підтвердили, що будь-які умови цього договору є істотними і підлягають виконанню в порядку передбаченому цим договором.

Окрім того, відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, в виборі контрагенту та визначення умов з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства та звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з тим, в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року по справі № 7-рп/2013 піддано конституційно-правовому аналізу правовідносин зі сплати пені що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування в якому зокрема робиться висновок про те, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року N 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10.11.2011 року N 15-рп/2011 року у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Таким чином, з врахуванням вищевказаних обставин, до визначеного банком розміру неустойки в частині пені підлягає застосуванню ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки нарахований банком розмір пені в розмірі 670 379,25 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ 7,9993 становить 5 358 341,35 грн., значно перевищує заборгованість за кредитом у розмірі 166 281,45 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ 7,9993 становить 1 329 087,63 грн., тому розмір пені підлягає зменшенню до 100 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ 7,9993 становить 799 930 грн. Такий розмір неустойки відповідає вимогам закону і засадам розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1.9.1 кредитного договору № МL-505/006/2008 від 22.01.2008 року незважаючи на інші положення кредитного договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за Кредитним договором, та/або умов Договору іпотеки, та/або умов Договору поруки. При цьому, зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 банківських днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Скориставшись правом, наданим п. 1.9.1 кредитного договору, банком у зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором щодо своєчасної сплати процентів та погашення кредиту, ОСОБА_3 було направлено досудову вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором за вих. № 16499 від 25.06.2011 року, відповідно до якої позичальник був зобов'язаний протягом 30 днів з моменту отримання досудової вимоги сплатити на користь банку належні суми кредиту, процентів та штрафних санкцій за кредитним договором.

Окрім того, 25.06.2011 року за вих. 16500 на адресу ОСОБА_4 також було направлено досудову вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, досудові вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором за вих. №№ 16499, 16500 від 25.06.2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були виконані, внаслідок чого банк звернувся до суду з даним позовом.

Разом з тим, 30.05.2012 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вже зверталося до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 1527/8221/12).

05.07.2012 року Суворовським районним судом м. Одеси по цивільній справі №1527/8221/12 було винесено заочне рішення, відповідно до якого позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» залишок заборгованості за кредитом у розмірі 166 281,45 доларів США, суму несплачених відсотків за користування кредитом у розмірі 17 384,10 доларів США, суму пені за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 5 368 316,26 грн.; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 3219 грн.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05.07.2012 року набрало законної сили 25.09.2012 року відповідно до ухвали апеляційного суду Одеської області від 25.09.2012 року. На підставі вказаного рішення Суворовським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист, який в подальшому пред'явлено ТОВ «ОТП Факторинг Україна» для примусового виконання до відділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, проте вказаний виконавчий лист 24.08.2013 року повернуто на адресу стягувача, відповідно до п. 4 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України факт надсилання банком та отримання ОСОБА_3 досудової вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором за вих. № 22-2/100520 від 20.08.2009 року не підлягає доказуванню, як такий, що встановлений заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05.07.2012 року у цивільній справі № 1527/8221/12.

При цьому, як вбачається з абзацу 7 аркуша 2 мотивувальної частини заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05.07.2012 року саме позивачем було подано до суду копію вимоги за вих. № 22-2/100520 від 20.08.2009 року та докази отримання її ОСОБА_3

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05.07.2012 року, позивач 17.05.2013 року звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно - трикімнатну квартиру під номером АДРЕСА_1.

При цьому, в своєму позові позивач посилається виключно на повторні досудові вимоги, які ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надсилало ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а саме досудову вимогу ОСОБА_3 про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором за вих. № 16499 від 25.06.2011 року, та досудову вимогу ОСОБА_4 про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором за вих. №16500 від 25.06.2011 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_4, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

З урахуванням наведених норм початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до правового висновку Верховного суду України, викладеного в ухвалі суду від 06.11.2013 року під час розгляду справи № 6-116цс13, початок перебігу строку позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Отже, перебіг строку позовної давності за вимогою позивача про стягнення всієї суми кредиту, процентів та штрафних санкцій за кредитним договором розпочався в 2009 році, з моменту направлення ОСОБА_3 досудової вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором за. вих. №22-2/100520 від 20.08.2009 року.

При цьому, відповідно до п. 1.9.1 кредитного договору зобов'язання позичальника ОСОБА_3 щодо дострокового виконання боргових зобов'язань за кредитним договором настало з дати відправлення ОСОБА_3 відповідної вимоги, тобто з 20.08.2009 року.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст.ст. 3, 4 ЦПК України).

Отже, у зв'язку з тим, що основна та додаткова вимоги можуть подаватися одночасно, у випадку подання позову виключно за основною вимогою, без подання позову за додатковою вимогою, факт подання позову за основною вимогою не перериває перебіг строку позовної давності за додатковою вимогою.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року майнова порука - вид іпотечного договору, до правовідносин якого норми, що регулюють поруку (ст.ст. 553-559 ЦК України) не поширюються.

Відповідно до п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п. 7 ч. 13 ст.1 1 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, яку було надано відповідачем до суду першої інстанції, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно, тощо).

Отже, позивач мав реальну можливість звернутися до ОСОБА_4 протягом трьох років після отримання ОСОБА_3 досудової вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором за вих. № 22-2/100520 від 20.08.2009 року, тобто до 20.08.2012 року.

Однак, під час використання свого права вибору способу судового захисту, передбаченого п. 1.9.1 кредитного договору, позивач протягом зазначеного строку до ОСОБА_4 не звертався, що було підтверджено у судовому засіданні представником ТОВ «ОТП Факторинг Україна» - Зауліною О.Г.

Таким чином, звернувшись до суду з даним позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки лише 17.05.2013 року, позивач порушив строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

При цьому, суд не приймає до уваги положення п. 9.1 договору іпотеки, відповідно до якого: договір набирає чинності з дня його нотаріального посвідчення та діє до виконання боргових зобов'язань в повному обсязі та зобов'язань іпотекодавця за цим Договором, тому що дане положення не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (ч. 1 ст. 251, ст. 256 ЦК України), який починається від конкретного дня і спливає також у певний момент часу.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання позивача на п. 2 ч. 1 кредитного договору, як на підставу для відмови у задоволенні заяви представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності, оскільки після використання в 2009 році ЗАТ «ОТП Банк» права, передбаченого положенням п. 1.9 кредитного договору, фактично відбулася заміна зобов'язань позичальника зі сплати строкових платежів на одне зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому.

При цьому, початок позовної давності для стягнення всіх платежів має обчислюватись з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань, тобто з моменту настання строку погашення чергового платежу. В даному випадку, - з моменту настання строку погашення зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому.

Окрім того, позивачем не було подано до суду заяви про поновлення строку позовної давності до виниклих правовідносин.

Таким чином, суд за заявою представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 до виниклих правовідносин застосовує строк позовної давності, в зв'язку із чим у позові ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 слід відмовити у повному обсязі, а судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

Щодо позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судового збору, то вони теж не підлягають задоволенню, оскільки: по-перше вже існує заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05.07.2012 року, яке набрало законної сили 25.09.2012 року, відповідно до ухвали апеляційного суду Одеської області від 25.09.2012 року, про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML - 505/006/2008 від 22.01.2008 року та судового збору; по-друге - договір іпотеки № РМL-505/006/2008 від 22.01.2008 року, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4; по-третє - власником предмету іпотеки (нерухомого майна) - трикімнатної квартири АДРЕСА_1, на яке позивач просить звернути стягнення, є ОСОБА_4, а не ОСОБА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_7 31.05.2006 року, за реєстровим № 1655 та зареєстрованого в Комінтернівському районному бюро технічної інвентаризації, згідно з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 17030076 від 13.12.2007 року, номер запису 55 в книзі 208, реєстраційний номер 12029994, тобто ОСОБА_3 взагалі не є належним відповідачем за даним позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

На підставі наведеного, керуючись ст. 42 Конституції України, ст. ст. ст.ст. 6, 11, 15, 16, 251, 256, 257, 261, 266, 267, 509, 512, 514, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 1054 ЦК України, п.п. 9, 23, 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року, п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», правовим висновком Верховного суду України, викладеного в ухвалі суду від 06.11.2013 року під час розгляду справи № 6-116цс13, рішенням Конституційного Суду України від 11.07.2013 року по справі № 7-рп/2013 року, абзацом третім підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року N 15-рп/2011 року, положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року N 39/248, ст.ст. 2, 4, 5, 6, 8, 10, 15, 57, 60, 61, 62, 88, 209, 218, 223, 292, 294, 296 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Заяву представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності - задовольнити.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення судового збору, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області протягом десяти днів з часу його проголошення через Комінтернівський районний суд Одеської області.

Суддя В. К. Барвенко