Рішення № 39636531, 03.07.2014, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/439/14-ц РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2014 року м.Люботин Люботинський міський суд Харківської області у складі головуючого Зінченка О.В., за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Люботин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області про визнання відмови нотаріуса незаконною,

встановив:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати незаконною відмову державного нотаріуса Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області від 09.08.2013р. у вчиненні нотаріальної дії з підстав, вказаних у ній; зобов'язати відповідача провести нотаріальні дії та видати позивачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 2/9 частини житлового будинку АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_2

Позов обґрунтований тим, що після смерті чоловіка позивача ОСОБА_2 відкрилась спадщина, яка складалась у тому числі із житлового будинку АДРЕСА_1. За життя ОСОБА_2 склав заповіт, за яким заповідав все своє майно своїй дружині ОСОБА_1, позивачу по справі. Іншим спадкоємцем померлого була його мати ОСОБА_3, яка мала право на обов'язкову частку у спадщині в зв'язку з непрацездатністю. Позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 7/9 частин вказаного житлового будинку. Мати померлого подала заяву про прийняття обов'язкової частки у спадщині, однак із заявою про видачу свідоцтва до нотаріальної контори не зверталась та право власності на нерухоме майно не зареєструвала. Оскільки ОСОБА_3 не зареєструвала своє право власності на частину житлового будинку, а позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом, вона звернулась до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину у вигляді 2/9 частин вказаного вище житлового будинку, яка залишилась, на думку позивача, відкритою, однак нотаріусом їй було відмовлено, про що винесено відповідну постанову. Вважаючи відмову нотаріуса неправомірною, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

В судовому засіданні позивач поданий позов підтримала та просила його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала та пояснила, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії винесена у відповідності із законом. Обов'язкова частка у спадщині була прийнята матір'ю померлого, про що свідчить відповідна заява у спадковій справі. Разом із тим, може бути розподілена між спадкоємцями частка спадщини, яка не прийнята спадкоємцем. Враховуючи, що спадкоємець обов'язкової частки спадщину прийняла, а право подання заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину не обмежено будь-яким строком, представник відповідача вважає що позов не підлягає задоволенню.

Під час судового розгляду судом встановлено наступне.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1., що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1.

За життя ОСОБА_2 був складений заповіт від 04.10.1996 р., згідно якого він заповідав все своє майно ОСОБА_1, позивачу по справі.

Позивач спадщину після смерті чоловіка прийняла та їй було видано свідоцтво про право на спадщину, яка складається з 7/9 частин житлового будинку АДРЕСА_1.

Крім позивача спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняла його мати ОСОБА_3, про свідчить її заява, подана до Другої харківського району державної нотаріальної контори 24.12.1997р.

Заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 не подавала.

Згідно з положеннями ст. ст. 548, 549, 554 ЦК УРСР (норми, які діяли на час відкриття спадщини) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

В статті 553 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

Отже, прийняття спадщини є правом спадкоємця, реалізація якого залежить виключно від його власного волевиявлення.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, мати померлого ОСОБА_2, реалізувала своє право на прийняття обов'язкової частки у спадщині після смерті сина та подала відповідну заяву до нотаріальної контори.

Згідно ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК УРСР в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Таким чином, перерозподілена між спадкоємцями може бути тільки та частка спадщини, яка не прийнята спадкоємцем за заповітом або за законом, а не та, на яку не отримано свідоцтво про право на спадщину.

Враховуючи, що мати померлого ОСОБА_2 прийняла спадщину згідно з положеннями ЦК УРСР, який не пов'язував виникнення права власності на нерухоме майно із державною реєстрацією такого права, суд вважає, що вона набула право власності на 2/9 частини житлового будинку АДРЕСА_1.

Таким чином підстави для перерозподілу спадщини, на яку не було видано свідоцтво про право на неї, відсутні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що а ні ЦК УРСР, а ні ЦК України не передбачено строку для подання заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, а також наслідків не подання такої заяви.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України.

Виходячи з викладеного, судом встановлено, що відмова нотаріуса у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом є законною, а тому в задоволенні позову належить відмовити.

При відкритті провадження за заявою позивача сплату судового збору було відстрочено до прийняття рішення по справі, тому, з урахуванням положень ст.ст. 82, 88 ЦПК України, судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 88, 208, 209, 213-215, 223, 294, 296 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області про визнання відмови нотаріуса незаконною.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 243,60 грн. на користь держави (р/р: 31216206700018, одержувач: УДК у м. Люботин, код отримувача коштів: 38008949, банк ГУДКУ України в Харківській області, МФО 851011, код класифікації доходів бюджету 22030001 «Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)», символ звітності - 206).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Люботинський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Зінченко

Повний текст рішення виготовлений 07.07.2014р.