Постанова № 39632253, 02.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

02 червня 2014 року 10:42 №826/4893/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Давиденко Л.В., за участю представників сторін, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1додержавної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування рішення від 20.03.2014 №110/26-59-17-01 та вимоги від 20.03.2014 №110,На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02 червня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2014 №110.

Під час судового розгляду справи позивач уточнила позовні вимоги і просила суд визнати протиправними та скасувати рішення від 20.03.2014 №110/26-59-17-01 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2014 №110.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 06.03.2014 №95/17-01/НОМЕР_1, необґрунтовано прийнято рішення від 20.03.2014 №110/26-59-17-01 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2014 №110.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 06.03.2014 №95/17-01/НОМЕР_1 та, відповідно, рішення від 20.03.2014 №110/26-59-17-01 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2014 №110.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення ОСОБА_1 пункту 4 статті 1, пункту 1 частини другої статті 6, частини одинадцятої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження в 2012 році єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який підлягає сплаті в сумі 13 087,07 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 06.03.2014 №95/17-01/НОМЕР_1, прийнято рішення від 20.03.2014 №110/26-59-17-01, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1 308,71 грн., а також сформовано вимогу від 20.03.2014 №110, якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 13 087,07 грн.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі бажання осіб, зазначених в абзаці першому цієї частини, брати участь на добровільних засадах:

у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, єдиний внесок встановлюється у розмірі 36,6 відсотка визначеної для цієї категорії осіб бази нарахування єдиного внеску;

у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, єдиний внесок встановлюється у розмірі 36,21 відсотка визначеної для цієї категорії осіб бази нарахування єдиного внеску.

У разі бажання зазначених осіб бути застрахованими за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пенсійним, на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності) єдиний внесок встановлюється у розмірі 38,11 відсотка визначеної для цієї категорії осіб бази нарахування єдиного внеску.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 06.03.2014 №95/17-01/НОМЕР_1 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між ОСОБА_1 та приватним підприємством «Рембудкомплект-Плюс».

Так, податковим органом вказано, що ОСОБА_1 задекларовані за 2012 рік витрати у розмірі 1 317 617,00 грн., проте за даними перевірки витрати позивача становлять у розмірі 1 279 902,00 грн., тобто відповідачем встановлена розбіжність у сумі 37 715,00 грн.

За наслідками такої розбіжності відповідачем нараховано позивачеві недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 13 087,07 грн.

Так, державна податкова інспекція у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві стверджує, що на порушення вимог пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України ОСОБА_1 завищила витрати в 2012 році на суму 37 715,00 грн. по взаємовідносинам з приватним підприємством «Рембудкомплект-Плюс».

Відповідно до підпункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналізуючи зазначені доводи відповідача, суд наголошує на наступному.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 (покупець) та приватним підприємством «Рембудкомплект-Плюс» (продавець) укладено договір поставки товару від 28.08.2012 №442809, відповідно до якого продавець зобов'язується продати і передати у власність покупцю засоби гігієни та інші товари, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 28.08.2012 №442809 та додатків до нього від 03.09.2012 №90301, від 30.10.2012 №103001; рахунків-фактур за відповідні періоди; видаткових накладних за відповідні періоди; податкових накладних за відповідні періоди; платіжних доручень за відповідні періоди; доказів щодо подальшої реалізації придбаного товару.

Суд звертає увагу, що всі наявні в матеріалах справи зазначені документи дають змогу визначити, який товар поставлявся, за якою ціною та між якими контрагентами.

У свою чергу, державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на спростування реальності господарських операцій, здійснених між ОСОБА_1 та приватним підприємством «Рембудкомплект-Плюс» вказано на акт перевірки державної податкової інспекції у місті Полтаві головного управління Міністерства доходів і зборів у Полтавській області від 10.04.2013 №435/22.5-10/36120814 «Про неможливість проведення зустрічної звірки приватним підприємством «Рембудкомплект-Плюс» з питань правомірності проведення господарських відносин із платниками податків за період: лютий 2010 року - лютий 2013 року».

З вказаного акту від 10.04.2013 №435/22.5-10/36120814 вбачається, що контролюючим органом не перевірялися взаємовідносини між позивачем та приватним підприємством «Рембудкомплект-Плюс». Одночасно з названого акту вбачається, що приватним підприємством «Рембудкомплект-Плюс» декларувались податкові зобов'язання за вересень та жовтень 2012 року по взаємовідносинам із ОСОБА_1.

Отже щодо взаємовідносин між ОСОБА_1 та приватним підприємством «Рембудкомплект-Плюс» за договором від 28.08.2012 №442809, то:

- податковим органом не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача;

- всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки податкового органу в спірних правовідносинах базуються на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток;

- під час перевірки ОСОБА_1 відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та приватним підприємством «Рембудкомплект-Плюс», первинні документи по господарським операціям не досліджувались;

- доказів щодо порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин відповідач суду також не надав.

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що відповідачем не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 № К/9991/37637/12, від 17.02.2014 № К/800/50945/13, від 19.02.2014 № К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 № К/800/12888/13.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між ОСОБА_1 та приватним підприємством «Рембудкомплект-Плюс» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а отже доказів, що позивачем невірно задекларовані витрати за 2012 рік.

Враховуючи викладене, доводи відповідача про завищення витрат на суму 37 715,00 грн. спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані рішення та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2014 є необґрунтованими.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 20.03.2014 №110/26-59-17-01 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2014 №110.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.

Повний текст постанови складено 05.06.2014