Постанова № 39632251, 03.07.2014, Чернівецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2014 року м. Чернівці Справа № 824/2288/14-а

12:20

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Боднарюка О.В.;

за участю секретаря судового засідання -Антонюка О.В.;

з участю:

позивача - ОСОБА_1;

представника позивача - ОСОБА_2;

представника відповідача -Коломійця В.К.;

третьої особи - ОСОБА_4;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Глибоцького районого управління юстиції Чернівецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4,-

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 (далі-позивач), звернувся з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції Чернівецької області (далі-відповідач), третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4, в якому просив суд: визнати незаконними дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції Чернівецької області Михайлюк Л.Л. щодо винесення постанов від 08.05.2014 року, 27.05.2014 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 170 грн. та 340 грн. за невиконання вимог державного виконавця (виконавчий лист №715/1898/13 від 30.12.2013 року), а постанови протиправними та скасувати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24 січня 2014 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

07 лютого 2014 року старшим державним виконавцем були проведені дії по виконанню заочного рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05.09.2013 року, а саме в присутності понятих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 позивачем передано ОСОБА_4 ключ від замка вхідних дверей та зобов'язано позивача допустити ОСОБА_4 до майна, а саме 1/2 частини будівельних матеріалів, конструкцій, які були використані під час будівництва житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, що підтверджується актом державного виконавця від 07.02.2014 року, який засвідчено зазначеними особами.

20.02.2014 року ВДВС Глибоцького РУЮ винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 340 грн. за невиконання рішення суду, яку скасовано постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.04.2014 року.

Позивач вважає, що зазначене вище рішення суду згідно з виконавчим документом фактично виконано (передано ключ від замка, зобов'язано допустити до майна), тому згідно ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Проте, 08.05.2014 року та 27.05.2014 року ВДВС Глибоцького РУЮ винесено постанови про накладення штрафу в розмірі 170 грн. та 340 грн. за невиконання рішення суду, ігноруючи останнім постанову Чернівецького окружного адміністративного суд від 29.04.2014 року та п.8 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження".

Представник відповідача та третя особа заперечення на позовну заяву не надали.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача та третя особа в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, мотивуючи це тим, що рішення суду у виконавчому провадженні фактично не виконано, оскільки ключ переданий позивачем не відповідає замку встановленому в дверях будівлі.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, третьої особи, розглянувши матеріали справи й проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю з таких підстав.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року встановлено, що 30 грудня 2013 року на підставі заочного рішення суду від 05 вересня 2013 року Глибоцький районний суд Чернівецької області видав виконавчий лист по справі №715/1898/13ц. про усунення перешкоди у користуванні майном, яке належить ОСОБА_4 на праві особистої власності, а саме 1/2 частиною будівельних матеріалів, конструкцій, які були використані під час будівництва житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 допустити її до майна та передачі їй ключа від замка вхідних дверей до будинку по АДРЕСА_1.

24 січня 2014 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Глибоцького управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№41699403.

07 лютого 2014 року відповідачем складено акт державного виконавця, яким встановлено, що ОСОБА_1 передано ключ від вхідних дверей, що зазначено в рішенні суду ОСОБА_4 Також ОСОБА_1 зобов'язаний допустити ОСОБА_4 до майна, а саме 1/2 будівельних матеріалів, конструкцій, що знаходяться по АДРЕСА_1 .

20 лютого 2014 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Глибоцького управління юстиції винесено постанову про накладення штрафу ВП№41699403, згідно якої на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 340 грн. за не виконання рішення суду. Згідно мотивувальної частини постанови, підставою для її винесення послужила заява ОСОБА_4 від 07.02.2014 року.

Зазначеною постановою Чернівецького окружного адміністративного суду, яка набрала законної сили 20.05.2014 року, визнано незаконними дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції Чернівецької області Михайлюк Л.Л. щодо винесення постанови від 20.02.2014 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 340 грн. за невиконання рішення Глибоцького районного суд Чернівецької області від 05.09.2013 року по справі №715/1898/13-ц (виконавчий лист №715/1898/13 від 30.12.2013 року). Визнано протиправною та скасовано постанову від 20.02.2014 року про накладення штрафу ВП№41699403.

Рішення суду мотивоване тим, що вчиняючи виконавчі дії, і приймаючи спірне рішення, відповідач процесуально не відобразив факт невиконання позивачем покладених зобов'язань жодним документом, виклавши при цьому свої висновки у мотивувальній частині спірного рішення про недотримання норм Закону №606 виключно посилаючись на заяву стягувача (а.с. 14).

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Листом Глибоцького відділу державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції зобов'язано ОСОБА_1 з'явитися 05.05.2013 року за адресою АДРЕСА_1. А також ОСОБА_1 попереджено, що в разі не сплати без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк штрафу, боргу, неявки у Глибоцький відділ державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції, згідно ст.89 Закону України "Про виконавче провадження" до основної заборгованості додатково буде накладено штраф від 170 грн. до 340 грн., за невиконання (а.с. 25).

07 травня 2014 року відповідачем складено акт державного виконавця, яким встановлено, що із виїздом по місцю знаходження майна по АДРЕСА_1, ОСОБА_4 допущено до майна, але ключ який, надано ОСОБА_1 не відповідає замку від вхідних дверей (а.с. 13).

08 травня 2014 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Глибоцького управління юстиції винесено постанову про накладення штрафу ВП№41699403, згідно якої на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 170 грн. за не виконання вимог державного виконавця (а.с. 23).

22 травня 2014 року Відділом державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції зобов'язано ОСОБА_1 бути присутнім 23.05.2014 року на 10:00 год. та допустити ОСОБА_4 до її майна та передати ключі від замка вхідних дверей до будинку по АДРЕСА_1, що підтверджується листом від 22.05.2014 року №02-27/1460(а.с. 28).

22 травня 2014 року відповідачем складено акт державного виконавця, яким встановлено, що ОСОБА_1 відмовився від отримання зазначеного зобов'язання (а.с. 29).

23 травня 2014 року відповідачем складено акт державного виконавця, яким встановлено, що 23.05.2014 року здійснено виїзд по місцю знаходження майна, а саме АДРЕСА_1. ОСОБА_1 відповідно до зобов'язання державного виконавця не з'явився. Зобов'язання згідно виконавчого листа не виконав, ключ від вхідних дверей будинку переданий ОСОБА_4 не відповідає вхідним дверям (замку) (а.с. 33).

27 травня 2014 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції винесено постанову про накладення штрафу ВП№41699403, згідно якої на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 340 грн. за не виконання вимог державного виконавця (а.с. 27).

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV із змінами і доповненнями (далі - Закон № 606).

Статтею 1 цього Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Частина 1, абз. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV визначає обов'язок державного виконавця вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та у порядку встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Як зазначалось вище, в ході судового розгляду справи встановлено, що відповідачем в ході виконавчого провадження, двічі було задокументовано актами державного виконавця факт невиконання рішення суду (виконавчого листа), який полягав у тому, що боржником передано ключ стягувачу, який не відповідає замку вхідних дверей будівлі по АДРЕСА_1.

На думку суду, дії виконавця у виконавчому провадженні, з урахуванням наведених вище норм законодавства в кожному випадку повинні зводитись до повного задоволення інтересів і прав стягувача. Іншими словами, після відкриття провадження, виконавець повинен спрямувати виконання рішення суду таким чином, щоб таке виконання не носило тільки формальний характер, а реально були захищені права та інтереси особи.

По своїй суті рішення, які оскаржує позивач, є рішеннями спонукального характеру, на стадії примусового виконання виконавчого документа.

Аналіз наведеного вище, дає суду підстави вважати, що дії державного виконавця у спірних правовідносинах, а також рішення про накладення штрафу, є цілком виправданими та правомірними, оскільки сам факт передачі боржником ключа стягувачу, який по суті не є ключем від замка будівлі, не свідчить про повне виконання вимог державного виконавця.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач також посилався на те, що відповідачем ігноровано постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.04.2014 року. На думку суду такі обґрунтування є безпідставними, оскільки вказаним рішенням суду скасовано рішення державного виконавця у тому ж виконавчому провадженні з інших підстав, які зазначені вище.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Аналізуючи встановлені обставини справи, та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що відповідач приймаючи спірні рішення діяв у відповідності до вимог ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки його дії повністю узгоджуються з вимогами наведених вище норм Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення. Разом з тим, позивач не довів суду того, що відповідачем прийнято протиправне рішення, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. В зв'язку з відсутністю таких витрат, суд не вирішує питання про стягнення судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 71, 76, 79, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд , -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя О.В. Боднарюк

Постанова у повному обсязі складена 08 липня 2014 року.