Ухвала суду № 39631539, 07.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2014 року м. Київ К/9991/53884/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.07.2011 р.

у справі №5020-12/363-7/022-12/029

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Севастопольський морський завод»

до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Відкрите акціонерне товариство «Севастопольський морський завод» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м.Севастополя (далі - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду міста Севастополя від 24.06.2009 р. позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.11.2007 р. №0001202310/0, №0001202310/1 та від 07.04.2008 р. №0001202310/2 у частині визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 15 160,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 7 580,00 грн., а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1,70 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.11.2007 р. №0001202310/0, №0001202310/1, від 07.04.2008 р. №0001202310/2.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що працівниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 р. по 30.06.2007 р., про що складено акт від 07.11.2007 р. №749/10/23-123/14312370/206, яким виявлено порушення позивачем п.3.1 ст.3, п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.5 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.4.8 п.5.4 ст.5, п.п.8.1.1, п.п.8.1.2 п.8.1, п.п.8.3.2 п.8.3, п.п.8.4.3 п.8.4 ст.8, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження об'єкту оподаткування у сумі 1 063 384,00 грн. та відповідно до заниження сум податку на прибуток у сумі 262 970,00 грн. та завищенню від'ємного значення об'єкту оподаткування за підсумками 1 півріччя 2007 року у розмірі 10 729,00 грн.

На підставі встановлених перевіркою порушень контролюючим органом було прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 20.11.2007 р. №0001202310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 487 663,00 грн., з яких 263 120,00 грн. за основним платежем та 224 543,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.11.2007 р. №0001202310/1, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 487 663,00 грн., з яких 262 970,00 грн. за основним платежем та 224 468,00 гр. штрафних (фінансових) санкцій.

У подальшому, за результатом оскарження до податкового органу вищого рівня, було прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.04.2008 р. №0001202310/2, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, судами було встановлено, що висновок відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток ґрунтується, зокрема, на встановленому у ході перевірки факті заниження позивачем суми валового доходу підприємства з операцій з продажу об'єктів основних фондів.

Як свідчать матеріали справи, при ліквідації ТОВ «Севморснаб» було здійснено повернення частки позивача у статутному фонді підприємства ТОВ «Севморснаб» основними фондами на суму 948 467,00 грн. та грошовими коштами у розмірі 7359,60 грн. За актами прийому-передачі основних засобів від 02.02.2004 р. №002 та №003 ТОВ «Севморснаб» передало, а позивач прийняв основні фонди, первісна вартість яких склала 3 144 338,00 грн., знос - 2 195 872,00 грн., залишкова вартість - 948 467,00 грн.

Після отримання основних фондів протоколом від 25.02.2004 р. №03/1 «Визначення справедливої ринкової вартості майна» комісією, яка призначена наказом позивача від 30.12.2003 р. №193, вирішено визнати справедливою вартість майна, що раніше передано до Статутного фонду ТОВ «Севморснаб» та отримане при його ліквідації ТОВ «Севморснаб», а основні фонди, що мають незадовільний стан, прийняти по залишковій вартості та підготувати до списання у встановленому порядку. Загальна сума отриманих основних фондів визначена у розмірі 1 726 032,00 грн., тобто, на думку відповідача збільшення вартості основних фондів склало 777 566,00 грн.

При ліквідації ТОВ «Механомонтаж-2» здійсненне повернення частки позивача у статутному фонді ТОВ «Механомонтаж-2» основними фондами у сумі 87 932,00 грн. та коштами у розмірі 2 300 786,61 грн.

ТОВ «Механомонтаж-2» передало основні фонди за актами прийму-передачі від 30.10.2004 р. №1,2,3, від 01.12.2004 р. №1, від 28.02.2005 р. №4, 5, а позивач прийняв основні фонди, первісна вартість яких склала 649 280,00 грн., знос - 561 348,00 грн., залишкова вартість - 87 932,00 грн.

Згідно протоколу від 28.02.2005 р. б/н ліквідаційна комісія ТОВ «Механомонтаж-2», що призначена протоколом ОСУ від 23.04.2004 р. №39, вирішила визнати станом на 28.02.2005 р. справедливу вартість отриманого майна у розмірі 151 119,00 грн. Тобто, на думку відповідача, збільшення вартості основних фондів склало 63 187,00 грн.

Таким чином, в податковому обліку позивача сума збільшень вартості основних фондів 1, 2 та 3 груп, отриманих від ТОВ «Севморснаб» у лютому 2004 р. та від ТОВ«Механомонтаж-2» у жовтні, грудні 2004 р. та лютому 2005 р., відображена шляхом збільшення балансової вартості основних фондів у листопаді 2004 р. на 777 566,00 грн. та у червні 2005 р. на 63 187,00 грн. та наступної їх амортизації до моменту продажу.

Посилаючись на приписи ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідач зазначає, що у позивача не було правових підстав для збільшення у податковому обліку балансової вартості основних фондів, отриманих від ТОВ «Севморснаб» та від ТОВ «Механомонтаж-2», у зв'язку з чим, позивачем завищено суми амортизаційних відрахувань на 74 342,00грн. та занижено валовий дохід на 570 580,00 грн. щодо об'єктів основних фондів групи 1, отриманих від ТОВ «Севморснаб» та реалізованих у періоді, що перевірявся.

Відповідно до пп. 7.8.9 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі коли під час розподілу ліквідаційною комісією коштів чи майна платника податку, що ліквідується, власник корпоративних прав отримує кошти або майно, сума (для майна - звичайна вартість) яких відрізняється від суми витрат, понесених таким платником на придбання таких корпоративних прав, то сума такого перевищення включається до складу валових доходів такого платника податку, а від'ємна сума включається до складу його валових витрат. При цьому такий розподіл не вважається виплатою дивідендів.

Таким чином, позивач як власник корпоративних прав не тільки мав право але і був зобов'язаний визначити звичайну вартість майна, яку він як власник отримав від підприємств, що ліквідувались.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія Вищого адміністративного суду також вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, що відповідачем в порушення наведеної процесуальної норми, не було надано доказів того, що справедлива вартість об'єктів основних фондів визначена позивачем неправильно, що у свою чергу дає підстави погодитьсь із доводами позивача стосовно відсутності у його діях порушень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Що стосується правомірності формування позивачем складу валових витрат судова колегія зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у квітні 2004 року позивачем було передано в уставний фонд ВАТ «Морський індустріальний комплекс» об'єкти нерухомості, що розташовані на земельній ділянці площею 26,6973 га, при цьому податок на землю сплачувався позивачем як постійним землекористувачем на підставі державного акту на землю до прийняття Севастопольською міською Радою 02.11.2005 р. рішення №4058 про припинення права постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Згідно висновків податкового органу, оскільки з квітня 2004 року позивач не здійснював господарську діяльність на об'єктах нерухомості у м. Севастополі, вул.Приморська, 2, сплачену суму з податку на землю він не мав право включати до складу валових витрат виробництва.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку наведеним доводам податкового органу, правомірно визначився із тим висновком, що, передавши об'єкти нерухомості в уставний фонд ВАТ «Морський індустріальний комплекс», позивач став власником корпоративних прав, що передбачає набуття права на управління ВАТ та отримання відповідної частки прибутку, що не може не розцінюватися у якості здійснення господарської діяльності.

При цьому, будучи власником корпоративних прав та постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, позивач був платником податку на землю у відповідності із положеннями Закону України «Про плату на землю», а отже сплачував цей податок.

Крім того, посилання відповідача на той факт, що земельна ділянка була передана до статутного фонду іншого підприємства ще у квітні 2005 року, - є безпідставними, оскільки право користування за договором оренди у позивача припинилось лише у листопаді 2005 року відповідно до рішення Севастопольської міської Ради від 02.11.2005 р. №4058.

Відтак, суди попередніх інстанцій правомірно вказали про те, що нарахування позивачу податку на прибуток у зазначеній частині є безпідставним.

Слід також погодитись із доводами суду попередньої інстанції стосовно передчасності висновку відповідача про безпідставність включення позивачем до складу валових витрат надмірно сплаченого земельного податку за період, що перевірявся.

Законом України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо державної підтримки суднобудівної промисловості України», а також ст. 12 Закону України «Про плату за землю» була встановлена пільга для підприємств суднобудівної промисловості з 2000 по 2012 роки по платі за землю.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку суднобудівних підприємств, для яких запроваджуються заходи державної підтримки суднобудівної промисловості» від 21.12.2005 р. №1256 затверджений перелік суднобудівних підприємств, для яких вводяться заходи державної підтримки суднобудівної промисловості, до який відноситься і позивач.

Після набрання чинності вказаної постанови, позивач надав уточнюючий розрахунок по земельному податку за 2005 рік, яким зменшив податкові зобов'язання на суму наданої пільги.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, відповідач зазначає, що позивач не відкоригував суму валових витрат відповідно до зменшення нарахувань на суму пільг за відповідні податкові періоди 2005 року, у результаті чого утворились розбіжності між сумою валових витрат задекларованих підприємством у вигляді сплати земельного податку та фактичним нарахуванням цього податку відповідно до розрахунків земельного податку, що, на думку відповідача, призвело до завищення підприємством валових витрат на суму 356 130,00 грн.

Судова колегія не може погодитись із наведеним, при цьому погоджується із доводами суду апеляційної інстанції при визначенні того, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не регулює питання здійснення коригування валових витрат, що були понесені раніше у зв'язку із сплатою податку.

Відповідно до пп.5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), встановлених Законом України "Про систему оподаткування" (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених п.п.5.3.3. 5.3.4 та пені, штрафів, неустойок, передбачених п.п.5.3.5 цієї статті.

Пунктом 5.10 цієї ж статті визначено вичерпний перелік підстав, за яких відбувається визначення та коригування валових витрат, серед яких відсутня така, на яку посилається податковий орган.

Відтак, з урахуванням викладеного суд касаційної інстанції погоджується із тим, що у позивача були відсутні об'єктивні підстави для коригування валових витрат в обов'язковому порядку, також зважаючи на те, що спірна переплата була ним направлена на оплату податкових зобов'язань з податку за землю за інші земельні ділянки, тобто фактично позивачем були понесені такі витрати, що не заперечувалось відповідачем.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м.Севастополя залишити без задоволення.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.07.2011 р. у справі №5020-12/363-7/022-12/029 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.