Ухвала суду № 39631322, 02.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2014 року м. Київ К/800/45610/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.04.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 року

у справі № 815/1136/13-а

за позовом приватного підприємства «Прогресфарм» (далі - позивач, ПП «Прогресфарм»)

до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Біляївському районі Одеської області ДПС)

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПП «Прогресфарм» звернулось у лютому 2013 року до суду з позовом до ДПІ у Біляївському районі Одеської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.10.2012 року № 0007262200, № 0007272200 та № 0000022200.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при відображенні у податковому обліку взаємовідносин з платником податків ТОВ «Лігрос СКМ» за період з 01.04.2010 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт від 01.10.2012 року № 1242/22/33137689, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 509 997,00 гривень; пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4., пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження податку па додану вартість за період з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року на загальну суму 182 722,00 гривні та зменшення залишку від'ємного значення податку на додану вартість р.26 за березень 2012 року в розмірі 243 507,00 гривень.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.10.2012 року: № 0007262200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 243 507,00 гривень; № 0007272200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 509 997,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 19 208,75 гривень; № 0000022200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 171 830,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 15 367,25 гривень.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальний зміни майнового стану платника податків.

Приписами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинописних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості по господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Судами попередніх інстанцій при дослідженні акту перевірки, складеного щодо позивача, встановлено, що податковим органом під час її проведення не досліджувались конкретні первинні документи за спірними господарськими операціями, а висновки стосовно встановлених порушень за ланцюгом постачання зроблені на підставі висновків акту складеного відносно ТОВ «ЛІГРОС СКМ» без конкретизації окремо взятого правочину, що був укладений між ним та позивачем.

При цьому, встановлено, що позивачем на підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, долучено до матеріалів справи, досліджені судами попередніх інстанцій, копії договору купівлі-продажу, податкових та видаткових накладних.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність угод позивача з ТОВ «ЛІГРОС СКМ», то колегія суддів касаційної інстанції вважає їх необґрунтованими, оскільки останні ґрунтуються виключно на судженні перевіряючих про неможливість контрагента позивача здійснювати господарську діяльність у спірних правовідносинах, посилаючись на відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності та відсутності у сторін зазначеного правочину здійснювати відповідну господарську операцію, а тому їх правомірно не взято судами до уваги.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності та недоведеності доводів відповідача про нікчемність правочинів укладених між позивачем та ТОВ «ЛІГРОС СКМ», оскільки ПК України та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними. Угоди, які укладені між позивачем та ТОВ «ЛІГРОС СКМ», не визнані судом недійними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкті оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме, зокрема з прямих матеріальних витрат.

Як передбачено пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включаться вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінуються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем у повній мірі доведено правильність відображення взаємовідносин з ТОВ «ЛІГРОС СКМ» у власному бухгалтерському обліку та правильність нарахування податків з податку на прибуток підприємств, на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів та послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.4 ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) ув'язку з придбанням товарів, послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 ПК України).

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що долучені позивачем до матеріалів справи податкові та видаткові накладні, останні складені за результатами здійснення спірних господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. При цьому, зазначені податкові накладні були включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних та виданих податкових накладних за відповідні періоди.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги ПП «Прогресфарм» належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, а тому підлягають задоволенню.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.04.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 року у справі № 815/1136/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько