Ухвала суду № 39631292, 25.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" червня 2014 р. м. Київ К/800/10202/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013

у справі № 2а-9140/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Київбудсервіс" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013, позов задоволено; визнано недійсними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.05.2012 № 0000602202.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що податковою інспекцією не доведено нікчемності правочинів та фіктивності господарських операцій, за якими Товариством було сформовано податковий кредит.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові акти і відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що спірні операції з поставки підрядних робіт та орендних послуг позивачеві не були опосередковані реальним виконанням, у зв'язку з чим у Товариства відсутнє право на відображення цих операцій у податковому обліку.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та поданих Товариством заперечень, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Київсград», товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП Союз», товариством з обмеженою відповідальністю «Моноліт юніон» за серпень-вересень 2011 року.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 23.04.2012 № 144-22-2-32205972 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 504 471 грн. (у тому числі 403 577 грн. за основним платежем та 100 894 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії став висновок податкового органу про те, що операції з названими контрагентами мали фіктивний характер та не опосередковувалися реальним рухом активів; зазначений висновок ДПІ ґрунтується на тому, що спірні постачальники відсутні за місцезнаходженням, не мають необхідного обсягу матеріально-технічної бази (основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів) та трудового персоналу для поставки позивачеві підрядних робіт та орендних послуг в заявлених обсягах, ними порушено установлений порядок подання податкової звітності до контролюючого органу.

Відхиляючи зазначені доводи податкового органу як необґрунтовані, суди обох попередніх інстанцій підтримали правову позицію позивача по справі, зазначивши, що Товариство підтвердило на податковий кредит належним чином оформленими первинними документами (зокрема, податковими накладними).

Однак, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, така правова оцінка обставин справи є передчасною.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавством пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару, роботи, послуги суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету.

У справі, що переглядається, суди з урахуванням доводів податкової інспекції не перевірили належним чином реальності виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Київсград», товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП Союз», товариством з обмеженою відповідальністю «Моноліт юніон» поставок підрядних робіт та послуг з оренди будівельного обладнання позивачеві.

Суди фактично обмежилися дослідженням умов договорів на предмет їх відповідності вимогам цивільного законодавства та посиланням на формальну наявність первинних документів, складенням яких опосередковувалися спірні операції.

Втім слід зазначити, що наявність або відсутність ознак нікчемності у цивільному договорі не має вирішального значення для перевірки правильності формування платником даних податкового обліку. Адже податкові наслідки породжують не власне правочини, а господарські операції, які викликають зміни у структурі активів платника. Дотримання норм цивільного чи господарського права під час укладення договору не означає автоматично реальності вчинення господарської операції та правильності відображення її результатів у податковому обліку.

У даному разі з огляду на зафіксовані податковим органом факти судам необхідно було більш ретельно перевірити обставини стосовно ходу виконання робіт за договорами підряду, укладеними позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Київсград», а також товариством з обмеженою відповідальністю «Моноліт юніон», з'ясувавши: на яких саме об'єктах відповідні роботи проводилися, які особи конкретно контролювали виконання цих робіт; кому саме та яким чином Товариством було забезпечено доступ до об'єктів для виконання робіт, шляхом, зокрема, надання перепусток, подання списків осіб охороні тощо, яким чином позивач здійснював поточний контроль за станом виконання робіт.

З урахуванням доводів податкової інспекції щодо відсутності у названих контрагентів об'єктивної можливості виконати спірні роботи в силу відсутності основних фондів, трудового персоналу, транспортних засобів, судам необхідно було перевірити рух грошових коштів на рахунках цих постачальників, дослідивши наявність у цих суб'єктів господарювання у перевірених періодах витрат на оплату орендованих у третіх осіб обладнання та механізмів, а також перерахування ним коштів на загальногосподарські послуги (як-от - оренда, зв'язок, оплата праці) у процесі провадження ним реальної господарської діяльності.

Слід також зауважити, що за звичаями ділового обороту рішенню замовника про залучення підрядника передує аналіз ринку будівельних робіт; при цьому враховується ділова репутація, професійний досвід, рівень цін, унікальність компанії тощо. А відтак слід перевірити, якими критеріями керувався позивач при виборі зазначених підрядників, чи було здійснено позивачем заходи розумної обережності при виборі контрагентів (як-от -з'ясування наявності у них ліцензій на виконання будівельних робіт, необхідних умов для здійснення цих робіт, наявності у осіб, що виступали представниками цих контрагентів, відповідних повноважень тощо).

Оцінюючи операції з надання позивачеві в оренду будівельного обладнання у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП Союз» за договором оренди від 09.07.2011 № 9711, суди також не перевірили фактичну наявність у цього контрагента майна, яке виступало предметом розглядуваної оренди.

Лише за наслідками дослідження зазначених обставин суди могли дійти об'єктивного висновку про реальність (або безтоварність) спірних операцій та, відповідно, про правомірність формування позивачем податкового кредиту за цими операціями.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити викладені в цій ухвалі обставини і за наслідками встановленого правильно застосувати норми матеріального права і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 у справі № 2а-9140/12/2670 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько