Рішення № 39630917, 02.07.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" липня 2014 р.Справа № 916/2211/14

За позовом: Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт";

До відповідача: Приватне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО"

про стягнення 519510,98 грн.;

Суддя Літвінов С.В.

Представники:

Від позивача: Колесник Ю.В. - по довіреності;

Від відповідача: Яцевич О.С. по довіреності;

СУТЬ СПОРУ: Позивач, Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО" про стягнення 519510,98 грн., з яких 72147,96грн.- 3% річних, 350000грн. - індекс інфляції, 97363,02грн.- пеня та судові витрати.

Відповідач надав відзив на позов відповідно якого проти позову заперечує частково та просить суд зменшити розмір стягнення пені відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, стягнути на користь позивача 175000грн. індекс інфляції, а в задоволені 3% річних відмовити повністю з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши докази які мають значення для справи, - суд встановив:

21.08.2010 між Державним підприємством «Херсонський морський Аорговельний порт» (позикодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Українське Дунайське пароплавство» (позичальник) був укладений договір позики (поворотної безпроцентної фінансової допомоги) № 327 ГБ / 215Р (далі - Договір).

За умовами даного Договору, зокрема, п. 1.1. Договору було встановлено, що Позикодавець передає Позичальнику 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень (далі - Позика, поворотна безпроцентна фінансова допомога), для погашення заборгованості з поставки паливо-мастильних матеріалів. Позичальник зобов'язується повернути зазначену суму Позики до 31 грудня 2012 року.

На виконання п. п. 2.1.-2.2. Договору ДП «ХМТП» перерахувало ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» 5 000 000 грн., зокрема: платіжним дорученням № 1269 від 21.08.2010 на суму 2 000 000 грн. платіжним дорученням № 1298 від 25.08.2010 на суму 3 000 000 грн.

Таким чином, Державне підприємство «Херсонський морський торговельний порт» виконало свої зобов'язання перед ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» належним чином, в порядку та в строк, встановлені Договором, що відповідає положенням чинного законодавства України.

ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» на виконання умов Договору, передбачених пунктами 4.1., 4.2, мало повернути ДП «ХМТП» грошові кошти у розмірі 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень у передбачені графіком погашення строки та у цілому виконати свої зобов'язання до 31.12.2012.

Так, пунктом 4.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 27.12.2012 було встановлено, що позичальник зобов'язується повернути суму позики позикодавцеві у строки згідно погодженого графіку погашення:

березень 2013 - 625 000,00 грн.

квітень 2013 - 625 000,00 грн.

травень 2013 - 625 000,00 грн.

червень 2013 - 625 000,00 грн.

липень 2013 - 625 000,00 грн.

серпень 2013 - 625 000,00 грн.

вересень 2013 - 625 000,00 грн.

жовтень 2013 - 625 000,00 грн.

Однак відповідачем договірні зобов'язання щодо повернення коштів у встановлені графіком погашення строки не виконувалися.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.03.2014р. по справі № 916/3467/13 було задоволено позов та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО" на користь Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" суму боргу за договором позики №327 ГБ/215Р від 21 серпня 2010 року у розмірі 5 000 000 грн. 00 коп., пеню у сумі 261 626 грн. 71 коп., інфляційні збитки у сумі 1 250 грн. 00 коп., 3% річних у сумі 58 458 грн. 91 коп. та суму судового збору у розмірі 68 820 грн. 00 коп. Вказаним рішенням суду було стягнуто інфляційні, пеню та 3%-річних по 05.12.2013р. включно.

Позивач посилається на те, що згідно ст. 35 ГПК України, Факти, встановлені рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Отже, факт порушення зобов'язання та наявністю основного боргу не потребують доказуванню, адже встановлений рішенням господарського суду Одеської області від 24.03.2014 року по справі № 916/3467/13. Відповідачем на виконання рішення суду в рахунок погашення боргу сплачено, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок кошти: 17.04.2014р. - 50 000,00 грн., 23.04.2014р. - 50 000,00 грн., 05.05.2014р. - 50 000,00 грн., 13.05'.2014р. - 50 000,00 грн., 22.05.2014р. - 50 000,00 грн., 28.05.2014р. - 50 000,00 грн., всього: 300 000,00 грн.

Таким чином, за захистом своїх прав позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення 519510,98 грн., з яких 72147,96грн.- 3% річних, 350000грн. - індекс інфляції, 97363,02грн.- пеня.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частков на підставі слідуючього:

Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст.629 цього ж Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, згідно ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми та індекс інфляції.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Відповідно до оглядового листа № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 р. Вищого Господарського Суду України, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Зазначену правову позицію наведено також у постанові Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012 та постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

П.п. 7.1, 7.2 Постановою Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», роз'яснено наступне: «За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Оскільки Відповідачем не належним чином виконано рішення суду від 24.03.2014р. по справі №916/3467/13, тому він зобов'язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, розмір яких складає 350000 грн. (інфляційні) та 72147,96 грн. (3%річних)

Суд, перевіривши розрахунок Позивача щодо сплати Відповідачем 3% річних в розмірі 72147,96грн. вважає його вірним, а вимоги про їх стягнення правомірними які підлягають задоволенню.

Що стосується нарахування індексу інфляції в сумі 350000грн. то суд задовольняє позовні вимоги частково в сумі 347527грн. згідно розрахунку суду.

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 7.4. Договору передбачено, що у разі порушення строків повернення отриманої позики Позичальник сплачує Позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Враховуючи викладені вище факти та наявність порушення відповідачем усіх строків, встановлених договором, для повернення позики, позивач нарахував останньому пеню з урахуванням вимог п. 6 ст. 232 ГК України на суму 97 363,02 грн.

Відповідно ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З урахуванням вимог ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно п. 3.17.4 Постанови, Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи до уваги вищевикладене, об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази та причини неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, враховуючи майновий стан відповідача, суд вважає за необхідне зменшити загальний розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача до 50 000 грн.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Заперечення відповідача викладені у відзиві судом до уваги не приймаються та як не відповідають вимогам діючого та спростовуються матеріалами справи.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню частково в розмірі 72147,96грн.- 3% річних, 347 527грн. - індекс інфляції, 50 000грн.- пеня.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України в сумі 10286,32грн.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Краснофлотська, 28; код 01125821) на користь Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" (73000, м. Херсон, пр. Ушакова, 4, код 01125695) - 3% річних у розмірі 72147,96грн., індекс інфляції у розмірі 347 527грн., пеню у розмірі 50 000грн. та суму судового збору у розмірі 10286,32грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 07.07.2014р.

Суддя Літвінов С.В.