Постанова № 39630830, 04.07.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2014 року

Справа № 908/3862/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Полянського А.Г.

суддів: Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державного підприємства "Дослідне господарство "Ізвєстія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України

на постанову

Донецького апеляційного господарського суду

від 15.04.2014 р.

у справі

Господарського суду

№ 908/3862/13

Запорізької області

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Аграрна Компанія"

до

Державного підприємства "Дослідне господарство "Ізвєстія" Національної академії аграрних наук України

про

стягнення 21 416 514,58 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явились;

відповідача: не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова Аграрна Компанія" (далі – Товариство) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою, у якій просило стягнути на його користь з Державного підприємства "Дослідне господарство "Ізвєстія" Національної академії аграрних наук України (далі – Підприємство) 21 416 514,58 грн. заборгованості, яка складається з: 10 660 758,50 грн. основної заборгованості за форвардним контрактом № ФК 01/09-11-01 від 01.09.2011 р., 10 660 758,50 грн. штрафу у розмірі 100% вартості оплаченого, але недопоставленого товару, 90 616,45 грн. штрафу у розмірі 0,01% від вартості недопоставленого товару за кожен день його затримання та 4 381,13 грн. 3% річних.

Позовні вимоги Товариство, посилаючись на норми Конституції України, Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та Господарського кодексу України (далі – ГК України) обґрунтовувало тим, що на виконання укладеного з Підприємством форвардного контракту № ФК 01/09-11-01 від 01.09.2011 р. воно здійснило передоплату за поставку визначеного умовами договору товару на суму 11 320 835,54 грн., проте останнє свої зобов’язання перед ним за вказаним договором виконало лише частково – на суму 660 077,04 грн. Надісланий лист-вимогу про повернення передоплати через втрату інтересу покупця до виконання простроченого зобов'язання Підприємство залишило без відповіді та задоволення, у зв’язку із чим ця заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням штрафних санкцій та 3% річних.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.02.2014 р. (суддя Горохов І.С.) позов задоволено частково, стягнуто з Підприємства на користь Товариства суму основної заборгованості у розмірі 10 660 758,50 грн., штраф за оплачений, але недопоставлений товар у розмірі 533 037,93 грн., штраф (пеню) у розмірі 0,01% від вартості недопоставленого товару за кожен день його затримання у розмірі 90 616,45 грн. та 3% річних у розмірі 4 381,13 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.04.2014 р. (колегія суддів: Шевкова Т.А., Бойченко К.І., Чернота Л.Ф.) рішення Господарського суду Запорізької області від 04.02.2014 р. залишено без змін. За клопотанням сторін здійснено заміну найменування відповідача – Державного підприємства "Дослідне господарство "Ізвєстія" Національної академії аграрних наук України на Державне підприємство "Дослідне господарство "Ізвєстія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України.

Вказані судові рішення прийнято з мотивів, викладених Товариством у позовній заяві. Позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 100 % вартості оплаченого, але недопоставленого товару на суму 10 660 758,50 грн. задоволено частково, у зв'язку зі зменшенням за ініціативою суду розміру пред'явленого штрафу до 5 %, зважаючи на приписи ст. 233 ГК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України).

Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.04.2014 р. і рішення Господарського суду Запорізької області від 04.02.2014 р. скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємство обґрунтовує посиланням на обставини справи, окремі положення укладеного між сторонами форвардного контракту № ФК 01/09-11-01 від 01.09.2011 р., положення ст. ст. 6, 526, 538, 601, 617, 693 ЦК України, ст. ст. 193, 203, 218 ГК України та норми процесуального права, зокрема ст. ст. 47, 22, 43, 101 ГПК України, зазначаючи про надання господарськими судами попередніх інстанцій невірної правової оцінки окремим положенням укладеного між сторонами договору та доказам у справі.

Товариство скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Підприємства, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.04.2014 р. – без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до законодавства України.

У судовому засіданні 02.07.2014 р. оголошувалась перерва до 04.07.2014 р., про що учасники судового процесу були повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

– між Підприємством (продавець) та Товариством (покупець) 01.09.2011 р. укладено форвардний контракт № ФК01/09-11-01, за умовами якого в порядку та на умовах визначених цим контрактом продавець зобов'язувався виростити власними силами та передати покупцю у власність базовий актив - сільськогосподарську продукцію (озимі) урожаю 2012 року, у номенклатурі, кількості та за цінами, вказаними в цьому контракті, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити його у кількості, строки та за ціною передбаченою цим контрактом (далі – Контракт);

– у відповідності до п. 2.1 Контракту базовим активом виступає пшениця озима (Товар-1) власного урожаю 2012 року у кількості 7 380,0 (сім тисяч триста вісімдесят) тон в заліковій вазі Елеватора, ячмінь озимий (Товар-2) власного урожаю 2012 року у кількості 320,0 (триста двадцять) тон в заліковій вазі Елеватора, ріпак (Товар-3) власного урожаю 2012 року у кількості 220,0 (двісті двадцять) тон в заліковій вазі Елеватора;

– за умовами п. п. 4.1.1, 4.1.2, 4.1.3 Контракту ціна однієї тони Товару-1 та Товару-2 становить 1 150,00 грн., Товару-3 становить 3 000 грн., загальна вартість Контракту склала 9 515 000,00 грн.;

– згідно з п. 3.2.1 Контракту граничний строк поставки обумовлених Товарів 1, 2, 3 – до 15.08.2012 р.;

– в силу п. 3.3 Контракту поставка вважається здійсненою в момент підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної на Товар на базисі поставки відповідно до умов п. 3.1 цього Контракту;

– відповідно до п. 5.1 Контракту оплата вартості Товару проводиться покупцем на умовах попередньої оплати траншами за погодженням сторін у строк до 31.12.2012 р. Зобов'язання покупця щодо оплати товару вважаються виконаними з моменту списання останнього траншу з розрахункового рахунку покупця (п. 5.3 Контракту);

– у пункті 9.10 Контракту сторонами погоджено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати Товару, не передав покупцеві Товар у встановлений цим Контрактом строк, і прострочення поставки складає більше ніж 3 (три) робочих дні, покупець має право за власним вибором вимагати передання оплаченого Товару або повернення суми попередньої оплати;

– в подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до Контракту, у тому числі: додатковою угодою № 1 від 14.09.2011 р. змінено (збільшено) вартість 1 тони Товару-2 до 1 500,00 грн. за 1 тону, додатковою угодою № 2 від 14.10.2011 р. змінено (збільшено) вартість 1 тони Товару-1 до 1 480,00 грн. за 1 тону, додатковою угодою № 3 від 14.12.2011 р. змінено (збільшено) вартість 1 тони Товару-3 до 3 850,00 грн. за 1 тону, в зв'язку з чим загальна вартість Контракту збільшилась до 12 249 400,00 гривень з ПДВ. Додатковою угодою № 4 від 15.08.2012 р. встановлено (змінено) кінцевий строк поставки Товарів 1, 2, 3 – до 15.08.2013 р.;

– на виконання своїх зобов'язань за Контрактом Товариством було перераховано на рахунок Підприємства 11 320 835,54 грн. передоплати за Товар, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, наявними у матеріалах справи (т. 1, а.с. 25-125);

– в свою чергу Підприємство на виконання своїх зобов'язань за Контрактом за накладною № 67 від 03.09. 2012 р. (т. 1 а.с. 126) поставило Товариству Товар-1 (пшениця) у кількості 361,728 тон на суму 535 357,44 грн. та за накладною № 88 від 17.09.2012 р. (т. 1 а.с. 127) Товар-1 (пшениця) у кількості 84,270 тон на суму 124 719,60 грн., всього на суму 660 077,04 грн.;

– оскільки в обумовлені Контрактом строки Підприємством не було здійснено поставки Товару на суму попередньої оплати у розмірі 10 660 758,50 грн., Товариство у відповідності до п. 9.10 Контракту звернулось до Підприємства із листом-вимогою від 01.11.2013 р. № 01/11/13-01 про повернення вказаної суми у зв'язку із втратою інтересу до виконання простроченого зобов'язання. Вказаний лист-вимогу було отримано Підприємством 08.11.2013 р. та залишено без відповіді і задоволення, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом;

– з урахуванням розміру здійсненої Товариством передоплати, вартості фактично поставленого Підприємству Товару, а також вимоги Товариства про повернення суми передоплати яку залишено без задоволення у Підприємства перед Товариством наявна заборгованість на суму 10 660 758,50 грн., що також підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2013 р. (т. 2 а.с. 31-34).

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин, виходячи зі змісту наведених норм та враховуючи наявність підтвердженої матеріалами справи заборгованості Підприємства перед Товариством, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що позовні вимоги Товариства про стягнення на його користь з Підприємства суми основної заборгованості за Контрактом у розмірі 10 660 758,50 грн. місцевим та апеляційним господарськими судами задоволено правомірно та обґрунтовано.

Викладені у касаційній скарзі доводи Підприємства щодо внесення Товариством неповної передоплати за Контрактом були предметом дослідження як місцевого, так і апеляційного господарських судів, з урахуванням встановлених обставин справи їм надано належну правову оцінку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального прав, у зв'язку із чим вони відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України як необґрунтовані.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується також і з правовою позицією господарських судів попередніх інстанцій про те, що взаємозарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами у справі не відбулось, з огляду на наступне.

В силу ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 601 ЦК України, ч. 3 ст. 203 ГК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази направлення на адресу Товариства заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 5 835 877,32 грн. Акти звіряння взаєморозрахунків, на які посилається Підприємство не лише не підтверджують проведення взаємозарахування, а свідчать про наявність непогашеної заборгованості Підприємства перед Товариством.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне окремо відзначити, що в силу положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документам які відображають лише загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами, у зв'язку із чим, скаржником помилково ототожнюється підписання таких актів із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, яке проводиться за окремою заявою сторони.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за Контрактом Товариство також просило стягнути на його користь з Підприємства 10 660 758,50 грн. штрафу у розмірі 100 % вартості оплаченого, але недопоставленого товару, 90 616,45 грн. штрафу у розмірі 0,01% від вартості недопоставленого товару за період з 16.08.2013 р. по 08.11.2013 р. та 4 381,13 грн. 3 % річних за період з 16.11.2013 р. по 20.11.2013 р.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як з'ясовано господарськими судами попередніх інстанцій у п. 9.2 Контракту сторони додатково погодили, що за невиконання продавцем умов Контракту щодо обсягів поставки, ним сплачується штраф у розмірі 100% вартості недопоставленого товару.

Окрім того, у п. 9.5 Контракту сторони також визначили, що продавець за несвоєчасну поставку Товару згідно з п. 3.2 цього Контракту, сплачує покупцю штраф у розмірі 0,01% від вартості непоставленого Товару за кожен день затримання поставки Товару.

Господарськими судами попередніх інстанцій враховано часткове виконання Підприємством зобов'язань за Контрактом, недоведеність заподіяння Товариству значних збитків, у зв'язку із неналежним виконанням договірних зобов'язань Підприємством, а також особливість діяльності, яку здійснює відповідач, і з урахуванням ст. ст. 233 ГК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України зменшено розмір нарахованого на підставі п. 5.2. Контракту штрафу з 100 % до 5 % (з 10 660 758,50 грн. до 533 037,93 грн.)

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.

Приймаючи до уваги наведені положення законодавства, враховуючи обґрунтованість мотивів зменшення розміру штрафних санкцій колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі дії судів попередніх інстанцій правомірними, а новий розрахунок арифметично вірним.

Розрахунок заявлених до стягнення на підставі п. 9.5 Контракту штрафу у розмірі 0,01% від вартості непоставленого Товару за кожен день його затримання та 3% річних також перевірено та визнано арифметично вірним, тому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарськими судами попередніх інстанцій правомірно задоволено позовні вимоги Товариства і в частині стягнення на його користь з Підприємства 5 % штрафу на підставі п. 9.2 Контракту у розмірі 533 037,93 грн., штрафу на підставі п. 9.5 Контракту у розмірі 90 616,45 грн. та 3% річних у розмірі 4 381,13 грн.

Доводи касаційної скарги Підприємства всього зазначеного вище не спростовують.

Посилання Підприємства у касаційній скарзі на наявність форс-мажорних обставини, які унеможливили належне виконання зобов'язань за Контрактом також були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та обґрунтовано ними відхилені з огляду на встановлення обставин недотримання Підприємством визначеного сторонами у п. п. 10.1 - 10.3 Контракту порядку повідомлення про них.

З урахуванням встановлених ст. ст. 1115, 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що, під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій, фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки господарських судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, відтак відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а доводи касаційної скарги Підприємства не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів, які містяться в оскаржуваних судових актах.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 15.04.2014 р. у справі № 908/3862/13 є законною та обґрунтованою, в зв'язку з чим має бути залишена без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Ізвєстія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.04.2014 р. у справі № 908/3862/13 Господарського суду Запорізької області – без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський