Рішення № 39629362, 24.06.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.06.2014 Справа № 905/2330/14

Господарський суд Донецької області у складі судді Кротінової О.В.,

при секретарі судового засідання Захаровій В.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Міністерства юстиції України, м.Київ, ЄДРПОУ 00015622, в інтересах держави Україна,

до відповідача, Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод», м.Слов'янськ Донецької області, ЄДРПОУ 00204895,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державної казначейської служби України, м.Київ, ЄДРПОУ 37567646,

про стягнення 519 935,05 грн.,-

за участю уповноважених представників:

від позивача: Попов О.О. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Міністерство юстиції України, м.Київ, в інтересах держави Україна, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод», м.Слов'янськ Донецької області, про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 519 935,05грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 07.04.2014р. дана позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №905/2330/14, а також залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державну казначейську службу України, м.Київ.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на відшкодування з Державного бюджету України грошових коштів в сумі 519 935,05 грн. на підставі рішення Європейського суду по справі «Харук та інші проти України» від 26.07.2012р., які в свою чергу є збитками Державного бюджету України.

На підтвердження викладених обставин Позивач, зокрема, надав копії платіжних доручень №2157 від 10.10.2012р., №2777 від 03.12.2012р., №2172 від 11.10.2012р., №2691 від 28.11.2012р., №2177 від 11.10.2012р., №2680 від 28.11.2012р., №2178 від 11.10.2012р., №2681 від 28.11.2012р., №2134 від 08.10.2012р., №2772 від 03.12.2012р., №2668 від 27.11.2012р., №2156 від 10.10.2012р., №2167 від 16.10.2012р., №2707 від 28.11.2012р., №2168 від 11.10.2012р., №2670 від 27.11.2012р., №2160 від 10.10.2012р., №2669 від 27.11.2012р., №2171 від 11.10.2012р., №2677 від 28.11.2012р., №2175 від 11.10.2012р., №2678 від 28.11.2012р., №2176 від 11.10.2012р., №2679 від 28.11.2012р., №2778 від 03.12.2012р., №2169 від 11.10.2012р., №2173 від 11.10.2012р., №2779 від 03.12.2012р., №2174 від 11.10.2012р., №2780 від 03.12.2012р.; копію рішення по справі «Харук та інші проти України» від 26.07.2012р. разом з додатком №1-2 (на українській та англійській мовах); оригінали постанов про закінчення виконавчого провадження №33921453 від 14.12.2012р., №33921916 від 14.12.2012р., №33926223 від 14.12.2012р., №33926267 від 14.12.2012р., №33919545 від 14.12.2012р., №33921387 від 14.12.2012р., №33921631 від 14.12.2012р., №33921696 від 14.12.2012р., №33921515 від 14.12.2012р., №33921869 від 14.12.2012р., №33922067 від 14.12.2012р., №33922111 від 14.12.2012р., №33921746 від 14.12.2012р., №33921984 від 14.12.2012р., №33922016 від 14.12.2012р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.1, 54-57 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.2, 11, 15-17, 1166, 1191 Цивільного кодексу України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ст.ст.14-15 Закону України «Про міжнародні договори України» №1906-4від 29.06.2004р., рішенням Європейського суду з прав людини від 26.07.2012р. по справі «Харук та інші проти України», ст.ст.2-3, 8-9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-4 від 23.02.2006р.

25.04.2014р. через канцелярію суду відповідачем надано заяву №01-32/118 від 23.04.2014р. з якої вбачається, що відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з огляду на те, що до ВАТ «Содовий завод» не надходило позовної заяви, а також у відповідача не міститься жодної інформації відносно яких робітників та на підставі яких рішень відбувається стягнення на користь держави. Крім того, відповідачем пояснено, що якщо стягнення відбувається на підставі рішень місцевих суддів до 2004р., то солідарну відповідальність має нести сам позивач по справі, оскільки виконавчі листи знаходились у підвідомчості державних закладах позивача.

30.04.2014р. через канцелярію суду позивачем заявлено клопотання №б/н від 30.04.2014р. про продовження строку розгляду справи на 15 днів на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 30.04.2014р., керуючись приписами ст.69 Господарського процесуального кодексу України, господарським судом продовжено строк розгляду справи по 24.06.2014р.

Представник позивача у судових засіданнях наполягав на задоволені позовних вимог в повному обсязі, 24.06.2014р. до матеріалів справи долучив із супровідним листом №б/н від 24.06.2014р. копії платіжних доручень №2171 від 11.10.2012р. та №2691 від 28.11.2012р.

Представник відповідача в судові засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, витребувані документи у повному обсязі не представив.

Представник третьої особи у судові засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, витребувані документи не представив.

Означені особи про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Як зазначено в п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 ГПК України. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, враховуючи об'єктивні обставини складної ситуації у державі, суть спору, загальну тривалість провадження по даній справі, а також належного забезпечення з боку суду можливості позивача та відповідача для реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення поштою (іншим належним засобом зв'язку) відповідних доказів до суду, за цих підстав суд дійшов висновку про можливість розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у цьому судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, особи, на користь яких позивачем по цій справі сплачена спірна сума, звертались за захистом своїх порушених прав в частині неотримання заробітної платні до відповідних національних судів України з цивільним позовом про стягнення з відповідача по цій справі як з працедавця заборгованості із заробітної плати та компенсацій.

У зв'язку із тривалим невиконанням боржником вищевказаних рішень суду та інших аналогічних рішень національних судів України, громадянин Харук Ю.М. та ще 115 осіб, у тому числі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, звернулись за захистом своїх порушених прав до Європейського суду.

Згідно рішення Європейського суду від 26.07.2012р. заяву №703/05 та 115 інших заяв, у тому числі перелічених осіб, проти держави України постановлено про наявність порушення ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини (далі Конвенція) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Зазначеним рішенням Європейського суду від 26.07.2012р. також зобов'язано державу Україна виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, та сплатити протягом трьох місяців 3 000 євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених в Додатку №1 та 1 500 євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 2, що є відшкодуванням матеріальної та маральної шкоди, а також компенсацію судових витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.

Як свідчать платіжні доручення №2157 від 10.10.2012р., №2777 від 03.12.2012р., №2172 від 11.10.2012р., №2691 від 28.11.2012р., №2177 від 11.10.2012р., №2680 від 28.11.2012р., №2178 від 11.10.2012р., №2681 від 28.11.2012р., №2134 від 08.10.2012р., №2772 від 03.12.2012р., №2668 від 27.11.2012р., №2156 від 10.10.2012р., №2167 від 16.10.2012р., №2707 від 28.11.2012р., №2168 від 11.10.2012р., №2670 від 27.11.2012р., №2160 від 10.10.2012р., №2669 від 27.11.2012р., №2171 від 11.10.2012р., №2677 від 28.11.2012р., №2175 від 11.10.2012р., №2678 від 28.11.2012р., №2176 від 11.10.2012р., №2679 від 28.11.2012р., №2778 від 03.12.2012р., №2169 від 11.10.2012р., №2173 від 11.10.2012р., №2779 від 03.12.2012р., №2174 від 11.10.2012р., №2780 від 03.12.2012р. рішення Європейського суду від 26.07.2012р. в частині сплати присуджених коштів виконано у розмірі 519 935,05 грн., з яких 55 409,09 грн. загальна сума заборгованості за рішеннями національних судів, 464 525,96 грн. загальний розмір гривневого еквіваленту суми справедливої сатисфакції у розмірі 3 000,00 євро на день виплати.

Дані обставини у порядку встановленому Господарським процесуальним кодексом України не спростовані, протилежне з матеріалів справи не вбачається.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою господарського суду Донецької області від 04.09.2003р. Відкрите акціонерне товариство «Содовий завод», м.Слов'янськ Донецької області, визнано банкрутом, відкрита ліквідаційна процедура.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004р., міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону, в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 зазначеного закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі -Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Згідно із ст.46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

У зв'язку із обов'язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006 р. прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до ст.2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.

Згідно з практикою Європейського суду, право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (див. справу «Іммобільяре Саффі проти Італії», заява № 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66). Суд встановив, що неможливість заявника домогтися виконання рішення протягом тривалого терміну - щонайменшу шести років, становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном у сенсі пункту 1 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції. (Справа «Шмалько проти України» заява №60750/00).

Таким чином, згідно з практикою Європейського суду, позитивним обов'язком держави є забезпечення ефективної реалізації прав осіб на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку та встановлення певних засобів, потрібних для захисту права власності.

Міністерство юстиції України, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою та має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (в порядку регресу), на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про відшкодування збитків внаслідок виконання рішень Європейського суду, як до особи, яка порушила права ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 по вищенаведеним спірним правовідносинам, завданих Державному бюджету України.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з ч.1 ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно із ст.1192 зазначеного Кодексу, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Так, у зв'язку з недотриманням відповідачем законодавства про працю означені особи були змушені звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду (п.9 ч.2 ст.129 Конституції України).

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Набуття вищевказаними рішеннями національних судів України законної сили, що є безспірним фактом приймаючи до уваги постановлене рішення Європейського суду з прав людини, призвело до виникнення у відповідача Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод», м.Слов'янськ Донецької області, як боржника, за цими рішеннями обов'язку із його виконання.

Обов'язок виконання рішення покладався саме на відповідача протягом усього строку існування заборгованості по сплаті коштів за вищевказаними рішеннями суду.

Суд звертає увагу сторін на той факт, що не може вважатися перешкодою при виплаті заборгованості з компенсаційних виплат за шкоду, завдану здоров'ю працівнику наявність справи про банкрутство підприємства-відповідача, оскільки відповідно до статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

За загальним правилом ст.614 Цивільного кодексу України відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Відповідно до ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність вини.

Відсутність своє вини відповідачем не доведено, матеріалами справи цей факт не підтверджений.

Статтею 2 Цивільного кодексу України врегульовано, що держава є учасником цивільних відносин.

Відповідно до ст.170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За приписами ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

Як вбачається із матеріалів справи, внаслідок виконання рішення Європейського суду від 26.07.2012р. державі заподіяно матеріальні збитки у загальному розмірі 519 935,05 грн., у зв'язку з чим відповідно до ст.9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статей 15-17 Цивільного кодексу України, Міністерство юстиції України, як орган державної влади, звернулося до суду за захистом цивільних прав та інтересів у межах, на підставі та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, а саме за захистом прав та інтересів держави шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Міністерство юстиції України як орган державної влади в порядку визначеному Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006р. №784 «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» звернулося до суду за захистом інтересів держави, саме: відшкодування шкоди завданої виконанням рішення Європейського суду з прав людини.

У вищевказаній справі, що розглядалась Європейським судом, відповідач - держава Україна зазнав витрат за наслідками порушених Відкритим акціонерним товариством «Содовий завод», м.Слов'янськ Донецької області, прав ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18

У зв'язку із наведеним, держава Україна зазнала ще й порушень норм Конвенції.

Відтак, сплачена Державою Україна загальна сума 519 935,05 грн. за рішенням Європейського суду є збитками Державного бюджету України, які підлягають відшкодуванню з особи, з вини якої такі збитки були завдані державі.

Отже, чинне законодавство допускає можливість відшкодування шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статті 43 та статті 46 Конституції України.

Згідно із статтею 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу.

Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що саме винні дії відповідача призвели до понесення Державою України збитків у загальному розмірі 519 935,05 грн., та результатом саме його неправомірних дій є заподіяння державі матеріальних збитків і іншого відповідачем не доведено.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене вище вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Заперечення відповідача судом до уваги не прийнято, оскільки не підтверджено доказами у розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України.

До того ж, суд зауважує на тому, що сторонам з боку суду належним чином забезпечено можливість для реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення поштою (іншим належним засобом зв'язку) відповідних доказів до суду.

Судові витрати з урахуванням вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 27, 32-38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

1. Позов, Міністерства юстиції України, м.Київ, в інтересах держави Україна, до Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод», м.Слов'янськ Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державна казначейська служба України, м.Київ, про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 519 935,05 грн., задовольнити.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» (84112, Донецька область, м.Слов'янськ, вул.Чубаря, б.91, ЄДРПОУ 00204895, банківські реквізити не визначено) на користь Міністерства юстиції України (01001, м.Київ, вул.Архітектора Городецького, буд. 13, ЄДРПОУ 00015622, банківські реквізити не визначено) в інтересах держави Україна збитки, завдані Державному бюджету України у розмірі 519 935,05 грн. на рахунок Державної казначейської служби України №31116115700028, код банку 820172, ЄДРПОУ 37567646, банк отримувача Державна казначейська служба, м.Київ, отримувач Державна казначейська служба України.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» (84112, Донецька область, м.Слов'янськ, вул.Чубаря, б.91, ЄДРПОУ 00204895, банківські реквізити не визначено) на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 10 398,70 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. В судовому засіданні 24.06.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

7. Повний текст рішення складено та підписано 01.07.2014р.

Суддя О.В. Кротінова