Рішення № 39629342, 19.06.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.06.2014 Справа № 905/2189/14

Господарський суд Донецької області у складі: головуючого судді Кротінової О.В., суддів Уханьової О.О., Риженко Т.М.,

при секретарі судового засідання Захаровій В.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, ЄДРПОУ 31301827,

до відповідача, Комунального підприємства «Тепломережа», м.Донецьк, ЄДРПОУ 05473192,

про стягнення 1 235 192,40 грн.,–

за участю уповноважених представників:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився, –

Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 29.04.2014р. по 27.05.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Комунального підприємства «Тепломережа», м.Донецьк, про стягнення 1 235 192,40 грн., що складається з суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів у розмірі 125 538,94 грн. та 3% річних від основного боргу у розмірі 1 109 653,46грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2264 БО-7 від 20.12.2010р. із відповідачем, несвоєчасне виконання останнім за ним своїх зобов’язань з оплати вартості поставленого природного газу протягом січня-серпня 2011р. та на тривале невиконання рішення господарського суду Донецької області від 07.08.2012р. у справі №38/351, внаслідок чого виникли підстави для донарахування інфляційних витрат за період з грудня 2011р. по лютий 2014р. та 3% річних за період з 01.11.2011р. по 20.03.2014р.

На підтвердження викладених обставин позивачем надано розрахунок заявлених позовних вимог, у копіях: рішення господарського суду Донецької області від 07.08.2012р. у справі №38/351, документи, що підтверджують правовий статус підприємства.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.11-16, 525-526, 598, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 202, 216-217, 264-265 Господарського кодексу України, ст.ст.1-2, 12, 35, 54-57, 61, 64, 66-67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України.

17.04.2014р. через канцелярію господарського суду Донецької області представником позивача подані пояснення №б/н від 11.04.2014р., за змістом яких повідомлено, що по-перше, в проваджені господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, а також зазначено про відсутність рішення цих органів з означеного спору; по-друге, відповідний акт звірки розрахунків був відправлений відповідачу разом з позовною заявою, про що зазначено у змісті опису вкладення до цінного листа.

Разом з цим, позивачем долучено до матеріалів справи належним чином засвідченні підтвердження здійснення часткових оплат відповідачем у спірний період (за 21.12.2012р.) та копію позовної заяви №31/10-14644 від 07.12.2011р.

28.04.2014р. відповідачем через канцелярію господарського суду Донецької області надано клопотання №б/н від 28.04.2014р. разом з відзивом №б/н від 28.04.2014р. на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнано у повному обсязі. Підставою такої позиції зазначено невірний розрахунок позивачем інфляційних та 3% річних за період з 01.11.2011р. по 20.03.2014р., оскільки він, за твердженнями відповідача, не відповідає нормам чинного законодавства, адже нарахування повинно здійснюватись за кожний період виникнення заборгованості, а не на суму заборгованості в цілому, що виникла у зв’язку з несвоєчасною оплатою поставленого природного газу у період з 01.01.2011р. по 01.09.2011р.. Разом з цим зазначено, що вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних сум, які нараховані на підставі заборгованості за поставлений природний газ у січні-лютому 2011р. виходять за межі позовної давності, і тому відповідач просить суд застосувати до цих вимог строк позовної давності. До того ж, вказано про невірний розрахунок санкцій нарахованих за березень-серпень 2011р., які відповідно до вимог ст.625 Господарського кодексу України повинні нараховуватись на загальних підставах, тобто зі дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним рішенням. Так як постанова Донецького апеляційного господарського суду від 31.10.2012р. по справі №38/351 набула законної сили саме у день її проголошення, першим днем нарахування санкцій повинно бути 01.11.2012р., а не 01.11.2011р. Одночасно, відповідач повідомив про невідповідність розрахунку позивача по даній справі в частині рознесення здійснених оплат, розрахунку, що міститься в матеріалах справи №35/351, що робить не точним та не коректним наданий позивачем розрахунок.

Відповідачем суду представлені копії документів, що підтверджують правовий статус підприємства та оригінал листа №б/н від 28.04.2014р., з якого вбачається відсутність відносно відповідача провадження по справі про банкротство підприємства.

12.05.2014р. через канцелярію господарського суду Донецької області представником позивача наданні пояснення №б/н, б/д, за змістом яких останній заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що у разі відсутності факту спливу позовної давності до основної вимоги, вважається, що позовна давність не спливла і до додаткової вимоги. Оскільки, позовна давність щодо основної заборгованості у сумі 21 990 752,80 грн. була перервана після подачі позовної заяви до суду у грудні 2011р., позовна давність закінчується у грудні 2014р.

У підтвердження викладених обставин долучено до матеріалів справи копії позовної заяви №31/10-1665 від 25.03.2014р. та ухвали від 16.12.2011р. про порушення провадження по справі №38/351.

21.05.2014р. представником відповідача надані пояснення №б/н від 21.05.2014р., у яких Комунальне підприємство «Тепломережа» наполягає на тому, що розрахунок 3% річних та інфляційних витрат повинен бути здійсненим виходячи із заборгованості за кожний окремий місяць поставки та першим днем їх нарахування повинно бути 01.11.2012р. – наступний день після прийняття Донецьким апеляційним господарським судом постанови від 31.10.2012р. по справі №38/351, а не 01.11.2011р. як зазначено у розрахунку; зазначено про невірне рознесення здійснених ним платежів; додатково зауважено про необхідність у відображенні оплати у розрахунку 3% річних і інфляційних витрат, здійсненої 21.12.2012р., у рахунок сплати за зобов’язаннями січня 2011р. та лютого 2011р. у відповідних частках. До того ж, відповідач вважає правомірним донарахування 3% річних та інфляційних витрат до 11.02.2014р., тобто до дати укладення договору о проведенні взаєморозрахунків, яким заборонено КП «Тепломережа» здійснювати оплату боргу до проведення взаєморозрахунків, а за зобов’язаннями січня-лютого 2011р. – по 16.12.2012р. за цих же підстав відповідного договору.

Разом із наведеними поясненнями до матеріалів справи долучено копії договорів про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування №1187/517з-ГУ, №1188/517з-ГУ та №1189/517з-ГУ від 17.12.2012р., про організацію взаєморозрахунків №115/30 від 12.02.2014р., а також контр розрахунок 3% річних за період з 01.11.2012р. по 11.02.2014р.

Розпорядженням в.о.голови господарського суду Донецької області від 26.05.2014р. справу №905/2189/14 передано на розгляд колегії суддів у вищенаведеному складі.

13.06.2014р. від відповідача надійшло клопотання №165-06/14 від 13.06.2014р. про відкладення розгляду справи.

16.06.2014р. від позивача отримано телеграму №1550 від 13.06.2014р., у якій останній клопоче про відкладення розгляду справи.

У судових засіданнях, представник позивача наполягав на задоволені позовних вимог, а представник відповідача у свою чергу у судових засіданнях проти їх задоволення заперечував.

19.06.2014р. представники сторін у судове засідання не з’явились.

В той же час, як зазначено в п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Разом з тим, враховуючи об’єктивні обставини складної ситуації у державі, суть спору, загальну тривалість провадження по даній справі, а також належного забезпечення з боку суду можливості відповідача для реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення поштою (іншим належним засобом зв’язку) відповідних доказів до суду, за цих підстав суд дійшов висновку про можливість розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у цьому судовому засіданні.

З огляду на таке, останні клопотання позивача та відповідача не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно приписів ст.35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як свідчать матеріали справи, Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, зверталась до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Комунального підприємства «Тепломережа», м.Донецьк, про стягнення заборгованості за поставлений природний газ у сумі 21 990 752,80грн., пені у сумі 1 706 677,98 грн., інфляційних у сумі 438 796,51 грн. загалом за період лютий 2011р. – листопад 2011р. та 3% річних у сумі 413 947,80 грн. за період з 11.02.2011р. по 31.10.2011р.

Дана позовна заява 16.12.2011р. прийнята судом до розгляду та порушено провадження по справі №38/351.

За результатами розгляду означеного позову, рішенням господарського суду Донецької області від 07.08.2012р. по справі №38/351 позовні вимоги задоволено та з Комунального підприємства «Тепломережа», м.Донецьк, на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, стягнуто заборгованість за поставлений природний газ у сумі 21 990 752,80 грн., пеню у сумі 1 706 677,98 грн., інфляційні у сумі 438 796,51 грн. та 3% річних у сумі 413 947,80 грн., а також судовий збір у сумі 56 460,00 грн.

Даним судовим актом встановлено факт неналежного виконання обов’язку відповідачем щодо оплати отриманого газу у період січень-серпень 2011р. та наявність боргу останнього перед позивачем у сумі 21 990 752,80 грн. До того ж, досліджені та задоволені вимоги, зокрема, щодо стягнення з відповідача нарахованих 3% річних в сумі 413 947,80 грн. за період з 11.02.2011р. по 31.10.2011р. і інфляційні втрат в сумі 438 796,51 грн. за період лютий 2011р. – листопад 2011р., з огляду на порушення строків оплати вказаного основного грошового зобов’язання та приписи ст.625 Цивільного кодексу України.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи містять копії виписки з рахунку №37121008004035 за 21.12.2012р., згідно якої відповідачем частково сплачено борг за природний газ за 2011р. за договором №06/10-2264 БО-7 від 20.12.2010р. у загальній сумі 12 333 911,07 грн.

Проте, як вбачається з вищевикладеного, відповідач остаточний розрахунок за поставлений природний газ у визначений спірний період не здійснив та судове рішення від 07.08.2012р. у справі №38/351 – не виконано, борг у повному обсязі не погашено.

З огляду на таке неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов’язань, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, донараховано та пред’явлено до стягнення, у межах провадження по даній справі, з урахуванням здійснених 21.12.2012р. часткових оплат за 2011р., 3% річних за період з 01.11.2011р. по 20.03.2014р. та інфляційних витрат за період з грудня 2011р. по лютий 2014р. на загальну суму існуючого боргу.

Прострочення відповідачем грошового зобов’язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обов’язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обов’язку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами п.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р. саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення, наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

У п.5.3 наведеної постанови зазначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Фактичні обставини справи свідчать про часткове погашення боргу за 2011р. у розмірі 12 333 911,07 грн. та станом на 20.03.2014р. є наявною заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 9 656 841,73 грн.

Перевіривши арифметичний розрахунок даних позовних вимог за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» у відповідності до методики, що міститься в п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду №01-06/928/2012 від 17.07.2012р., суд погоджується із розміром нарахованих позивачем інфляційних втрат за період з грудня 2011р. по лютий 2014р., в частині 3% річних дійшов висновку про їх задоволення у розмірі визначеному позивачем, оскільки розрахунок цих вимог не суперечить приписам чинного законодавства та ітогова сума є меншої ніж за результатами підрахунку суду (1 111 265,43 грн.).

Заперечення відповідача, викладені у відзиві №б/н від 28.04.2014р. та представлених письмових поясненнях №б/н від 21.05.2014р. не відповідають дійсності, а отже не приймаються судом, з огляду на таке.

В частини визначення початку періоду нарахування 3% річних та інфляційних витрат з 01.11.2012р., тобто зі дня наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням, у спірному випадку, за визначеннями відповідача, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.10.2012р. по справі №38/351, Комунальне підприємство «Тепломережа» допускається помилкових висновків.

3% річних за своєю суттю є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, інфляційні витрати – виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплати.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено право кредитора вимагати сплати 3% річних та інфляційних витрат за весь час несвоєчасного виконання обов’язку щодо сплати відповідних сум. Тобто протягом усього строку існування порушеного права кредитора на отримання належних йому певних сум, вираженого у прострочці сплати боржника. Простроченням, за загальним правилом, є несвоєчасне виконання зобов’язання, у спірному випадку – грошового, у строк визначений укладеним між сторонами правочином.

Рішенням господарського суду Донецької області від 07.08.2012р. у справі №38/351, яке залишено постановою апеляційної інстанції від 31.10.2012р. по справі №38/351 без змін, встановлено наявність прострочення відповідача, а саме невиконання ним остаточного розрахунку за фактично спожиті обсяги газу протягом січня-серпня 2011р. на підставі актів приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за відповідним місяцем поставки газу (п.4.1 договору №06/10-2264 БО-7 від 20.12.2010р.).

Таким чином, укладеним між сторонами правочином виконання грошового зобов’язання визначено до настання певного терміну – до 10 числа місяця, наступного за відповідним місяцем поставки газу, а отже останнім днем виконання такого зобов’язання є день, що передує цьому терміну. Несплата у встановлений строк вартості спожитого газу обумовлює час несвоєчасного виконання обов’язку з наступного дня, що слідує за останнім днем належного виконання зобов’язання, а саме, приймаючи до уваги викладене, з 10 числа місяця, наступного за відповідним місяцем поставки газу і це є початком періоду для правомірного нарахування 3% річних та інфляційних витрат у розумінні ст.625 Цивільного кодексу України.

Відтак, не можна вважати день набрання законної сили відповідним судовим рішенням, моментом зі спливом якого можуть бути нараховані або донараховані 3% річних та інфляційні витрати на існуючу суму боргу (основного зобов’язання), за наявності тривання наявності часу несвоєчасного виконання обов’язку щодо сплати відповідних сум.

До того ж, слід звернути увагу відповідача, що у абз.4 п.7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р., на який він посилається в обґрунтування викладеної позицій у цій частині, мова йдеться про певні питання застосування ст.625 Цивільного кодексу України стосовно додаткових вимог, що не пов’язано із питанням нарахування 3% річних та інфляційних витрат на основну суму заборгованості.

Не можна також вважати вірними твердження відповідача стосовно необхідності у розрахунку виходячи з суми заборгованості за кожний період виникнення заборгованості, оскільки у спірному випадку відбувається донарахування 3% річних за період з 01.11.2011р. по 20.03.2014р. та інфляційних витрат за період з грудня 2011р. по лютий 2014р., тобто за час несвоєчасного виконання обов’язку, який продовжується у зв’язку із неналежним виконаннями відповідачем грошового зобов’язання встановленого вищеозначеним рішенням суду, на суму боргу, яка у період з 01.11.2011р. по 20.12.2012р. існує в загальному розмірі 21 990 752,80 грн. незалежно від виникнення сум заборгованості, що її складають, та в сумі 9 656 841,73 грн. з 21.12.2012р. по 20.03.2014р. у зв’язку із частковим розрахунком відповідача, проведеним 21.12.2012р. в загальному розмірі 12 333 911,07 грн.

Одночасно, рішенням господарського суду Донецької області від 07.08.2012р. у справі №38/351 встановлено наявність боргу за поставлений природний газ в сумі 21 990 752,80грн. на дату його винесення, за результатами дослідження матеріалів справи та вислухавши пояснення сторін.

Доказів наявності сплати відповідачем боргу іншої ніж проведена ним 21.12.2012р. у загальній сумі 12 333 911,07 грн. не представлено, тому, зважаючи, що предметом розгляду по даній справі є суми 3% річних та інфляційних витрат донараховані позивачем за час продовження існування встановленої чинним судовим рішенням суми боргу та враховуючи її часткову оплату, суд не вбачає підстав, які зумовлюють необхідність у дослідженні порядку та правомірності рознесення позивачем отриманих від відповідача оплат в рахунок погашення основної суми боргу, окрім як проведеної 21.12.2012р. Остання ж, у свою чергу, здійсненна із призначенням платежу: «погашення заборгованості за природний газ за 2011р. згідно договору №06/10-2264-БО-7 від 20.12.2012р.» та віднесена позивачем у рахунок погашення такої заборгованості, внаслідок чого загальна сума боргу з оплати прийнятого природного газу протягом січня-серпня 2011р. за станом на 20.03.2014р. дорівнює 9 656 841,73 грн. та це не суперечить чинному законодавству, а також дійсним обставинам справи.

Як свідчать матеріали справи, між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Донецькій області, Департаментом фінансів облдержадміністрації, Управлінням Державної казначейської служби України у місті Донецьку Донецької області, Фінансовим управлінням Донецької міської ради, Головним управлінням благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради, відповідачем, позивачем та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» укладено договори про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування №1187/517з-ГУ, №1188/517з-ГУ та №1189/517з-ГУ від 17.12.2012р., про організацію взаєморозрахунків №115/30 від 12.02.2014р., а також контр розрахунок 3% річних за період з 01.11.2012р. по 11.02.2014р., однією із умов яких є зобов’язання сторін не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

За наявності перелічених правочинів та такої умови у них, відповідач вважає, що у розрахунку 3% річних та інфляційних витрат дане повинно бути відображено, а саме період донарахування цих сум на заборгованість січня 2011р. і лютого 2011р. буде з 01.11.2012р. (дата рішення) по 16.12.2012р. (оскільки договір про проведення взаєморозрахунків, який забороняє здійснювати оплату наявної заборгованості укладено 17.12.2012р.), при цьому, згідно проведеного взаєморозрахунку погашена тільки частина заборгованості за лютий 2011р., то на залишкову суму боргу за цей місяць донарахування будуть з 21.12.2012р. (дата часткової оплати) по 11.02.2014р. Донарахування 3% річних та інфляційних витрат до 20.03.2014р. є безпідставним, з огляду на укладення договору про організацію взаєморозрахунків №115/30 від 12.02.2014р., яким заборонено здійснювати оплату боргу до проведення взаєморозрахунків, граничною датою донарахування, зважаючи на таке, повинно бути 11.02.2014р.

Однак, з такими висновками погодитись неможливо. Таке укладення перелічених правочинів не звільняє боржника – відповідача від відповідальності за невиконання вказаного вище грошового зобов’язання. Законодавець не пов’язує застосування ст.625 Цивільного кодексу України із наявністю чи відсутністю вини боржника, тобто виходячи із суті 3% річних та інфляційних витрат, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання незалежно від того, виникла така неможливість за наявності його вини чи випадково, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника на весь розмір суми, належної до сплати кредиторові.

А отже вказані договори не можуть бути прийняті за підставу для зміни періоду для нарахування спірних 3% річних та інфляційних витрат, адже він є часом прострочення.

Одночасно, відповідач посилається на сплив позовної давності щодо стягнення 3% річних та інфляційних витрат, які нараховані на суму заборгованості за поставлений природний газ у січні-лютому 2011р. та просить застосувати строк позовної давності до означених вимог.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Статтею 266 Цивільного кодексу України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, перебіг позовної давності перервався наступною дією позивача: 13.12.2011р. Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Комунального підприємства «Тепломережа», м.Донецьк, про стягнення заборгованості за поставлений природний газ у сумі 21990 752,80грн., пені у сумі 1 706 677,98 грн., інфляційних у сумі 438 796,51 грн. та 3% річних у сумі 413 947,80 грн.

Дана позовна заява подана позивачем з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України та прийнята судом до розгляду, у зв’язку з чим 16.12.2011р. порушено провадження по справі №38/351.

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.

Отже саме з 13.12.2011р. перебіг позовної давності розпочався заново. Відповідно, позовна давність щодо стягнення боргу за поставлений природній газ у січні-лютому 2011р. обчислюється з 13.12.2011р. та її трирічний термін сплине 15.12.2014р., оскільки 13.12.2014р. припадає на неробочий день, тому днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день, тобто 15.12.2014р.

У зв’язку з наведеним не спливає й позовна давність за вимогами позивача про сплату процентів та сум інфляційних нарахувань, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат, зокрема, за поставлений природній газ у січні-лютому 2011р., заявлені позивачем у межах позовної давності.

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням норм статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи зазначене та керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, до Комунального підприємства «Тепломережа», м.Донецьк, про стягнення 1 235 192,40 грн., що складається з суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів у розмірі 125 538,94 грн. та 3% річних від основного боргу у розмірі 1 109 653,46грн., задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Тепломережа» (83049, м.Донецьк, Куйбишевський район, вул.Куйбишева, б.109, код ЄДРПОУ 05473192, банківські реквізити не зазначено) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м.Київ, Шевченківський район, вул.Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ 31301827, р.№2600167055003 в ПАТ Банк «Київська Русь», МФО 319092) 1 235 192,40 грн., у тому числі 125 538,94 грн. інфляційних витрат та 1 109 653,46 грн. 3% річних, а також відшкодування сплаченого судового збору в сумі 24 703,85 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В судовому засіданні 19.06.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

6. Повний текст рішення складено та підписано 24.06.2014р.

Головуючий суддя О.В. Кротінова

Суддя О.О. Уханьова

Суддя Т.М. Риженко