Ухвала суду № 39628925, 23.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 червня 2014 рокусправа № 811/2222/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Креатив" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Креатив" звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби в якому просить скасувати податкове повідомлення - рішення Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС від 12 березня 2013 року № 0000232220 про порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 421 899, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що посадовою особою податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного акціонерного товариства "Креатив", за результатами якої складено акт № 27/22-2/31146251 від 26.02.2013 року. На думку позивача, висновки викладені в акті перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки відповідач протиправно посилається в акті, що підприємством безпідставно включено до податкового кредиту суми ПДВ по операціям з ТОВ "Ірпінь Девелопмент" в рамках укладених угод, які є нікчемними, оскільки правочини, за наслідками укладення яких, позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними. Всі господарські операції ПрАТ "Креатив" з ТОВ "Ірпінь Девелопмент", зазначені в акті перевірки, оформлено належним чином відповідними первинними документами та відображено в його бухгалтерському та податковому обліках у відповідності до норм чинного законодавства України.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС від 12 березня № 0000232220 про порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р., яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 421899,00 грн.

Вирішено питання про судові витрати по справі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахункові рахунки ТОВ "Ірпінь Девелопмент" є компенсацією за наданий товар, а також наявність документального підтвердження отримання та перевезення товару, наданими до суду першої інстанції первинними документами, що свідчить про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ до податкового кредиту та про відсутність у відповідача підстав для зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі відповідач, вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення - рішення у відповідності до норм чинного законодавства України, тому як в ході проведення податковим органом перевірки ПрАТ "Креатив" встановлено, що правочини між позивачем та ТОВ "Ірпінь Девелопмент", здійснено без мети настання правових наслідків, що, на думку відповідача, дає підстави вважати, що позивачем порушено вимоги Цивільного кодексу України.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 та ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, Приватне акціонерне товариство зареєстроване виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради Кіровоградської області 06.10.2006 року (а.с. 43), перебуває на податковому обліку в Кіровоградській об'єднаній державній податковій інспекції та у перевіряємий період був платником податку на додану вартість (а.с. 104).

Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією на підставі наказу від 21.02.2013 року № 357 проведено перевірку Приватного акціонерного товариства "Креатив" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Ірпінь Девелопмент" за листопад 2012 року, за результатами якої складено акт № 27/22-2/31146251 від 26.02.2013 року (а.с.8-27), на підставі якого прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000232220 від 12.03.2013 року, яким Приватному акціонерному товариству "Креатив" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 421899,00 грн. (а.с. 28).

Позивачем оскаржувалось податкове повідомлення - рішення № 0000232220 від 12.03.2013 року до ГУ Міндоходів у Кіровоградській області та Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Міністерства Доходів і Зборів України від 20.06.2013 року № 5306/6/99-99-10-01-15 скаргу ПрАТ "Креатив" залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 12.03.2013 року № 0000232220 та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги - без змін (а.с. 37-40).

Також встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ "Ірпінь Девелопмент".

Зокрема, ПрАТ "Креатив" (покупець) уклав з ТОВ "Ірпінь Девелопмент" (постачальник) договір про поставку товару № 2658 від 23.10.2012 року, згідно якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти цей та оплатити, відповідно до умов даного Договору соняшникову нерафіновану олію - Товар (а.с. 29-32).

Додатковими угодами № 1, № 2, № 3 та № 4 до договору № 2658 укладених 31.10.2012 року, 01.11.2012 року, 02.11.2012 року та 05.11.2012 року відповідно, визначено найменування, кількість, ціну товару та суму поставки (а.с. 33-36).

Дані операції з контрагентом позивачем включено до складу дозволеного податкового кредиту у листопаді 2012 року на загальну суму ПДВ 421899,00 грн. на підставі податкових накладних ТОВ "Ірпінь Девелопмент" (а.с. 92-99).

Перевезення товару здійснювалось транспортом ТОВ "Ірпінь Девелопмент", що підтверджується товарно-транспортними накладними (а.с. 77, 79, 81, 83, 85, 87, 89, 91).

Отримання товару підтверджується видатковими накладними (а.с. 76,78,80,82,84,86,88,90).

Оплата отриманого товару здійснювалась у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 100-102).

Між ПрАТ "Креатив" (орендар) та ПрАТ "Завод модифікованих жирів" (орендодавець) укладено договір оренди майна від 01.07.2011 року № 2427 відповідно до якого, Орендодавець зобов'язується передати орендареві, а Орендар зобов'язується прийняти у тимчасове оплатне користування комплекс будівель (цілісний майновий комплекс) та майно згідно з додатком № 1 до цього Договору, яке є власністю Орендодавця та розташоване за адресою: 25014, м. Кіровоград, просп. Промисловий, 14 (загальна площа об'єкта оренди складає 5,81 га) іменоване надалі "Майно" для використання згідно його цільового призначення (промислове використання) та сплачувати Орендодавцю орендну плату (а.с.138-139).

Факт передачі майна підтверджується актом прийому - передачі майна (а.с. 142).

Надання послуг з оренди майна та їх оплата підтверджується актом здачі - приймання робіт (надання послуг) (а.с. 172) та платіжними дорученнями (а.с. 173-183).

Придбану у ТОВ "Ірпінь Девелопмент" олію позивач зберігав на виробничому цеху площадка №2 (ЗМЖ), який входить до орендованого майнового комплексу (а.с. 143-170), що підтверджується виробничім звітом (а.с. 122).

В подальшому придбаний у ТОВ "Ірпінь Девелопмент" товар позивач використав у власній господарській діяльності, що підтверджується договором купівлі - продажу № 1082 від 01.04.2010 року та видатковими накладними (а.с. 186-189).

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ "Ірпінь Девелопмент" є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Відповідно до п.п. 14.1.179 та п.п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.п.201.1, 201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України та правовідносин позивача з ТОВ "Ірпінь Девелопмент" вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону пов'язаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

До того ж, колегія суддів враховує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп. 200.1-200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Так, у відповідності до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Ірпінь Девелопмент" був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку (а.с. 52), а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки олії з метою використання у власній господарській діяльності, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 14.1.36 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Також встановлено, що придбаний у контрагента товар використаний у власній господарській діяльності на підтвердження чого позивач надав в матеріали справи докази.

Доказів на підтвердження того, що ТОВ "Ірпінь Девелопмент" не мало можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань відповідачем, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції надано не було.

Також, не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахункові рахунки ТОВ "Ірпінь Девелопмент" є компенсацією за наданий товар, а також наявність документального підтвердження отримання та перевезення товару, наданими первинними документами, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у розмірі 421899,00 грн. до податкового кредиту та про відсутність у відповідача підстав для зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість 421899,00 грн.

Колегія суддів вважає твердження відповідача щодо нікчемності фінансово-господарських операції між позивачем та ТОВ "Ірпінь Девелопмент" безпідставними, з наступних підстав.

Так, станом на час проведення господарських операцій між ПрАТ "Креатив" та ТОВ "Ірпінь Девелопмент", дана юридична особа була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та була платником податку на додану вартість (а.с. 51-55).

У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються такими ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС №27/22-2/31146251 від 26.02.2013 року не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, з урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 20.1.30. статті 20 Податкового кодексу України.

Відповідачем, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Посилання на частину 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені позивачем за перевіряємий період правочини із вищезазначеним контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, не наведено доказів, що свідчили б, що договір поставки, сторонами яких є позивач та ТОВ "Ірпінь Девелопмент" укладений з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Крім того, відповідачем не доведено, що дана юридична особа була створена з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

Тобто, встановлення факту наявності або відсутності об'єкта оподаткування, дата виникнення такого податкового зобов'язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об'єкт оподаткування.

Відповідно до ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984, передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Так, акт перевірки позивача ґрунтується на підставі висновків акту перевірки Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС № 52/22-4/35412352 від 14.02.2013 року про проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Ірпінь Девелопмент" щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ПрАТ "Креатив" та ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" за період листопад 2012 року.

При цьому, жодних заходів щодо встановлення реальності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Ірпінь Девелопмент", податковим органом не вживалося.

З приводу цього, колегія суддів зазначає, що відсутність в розпорядженні податкового органу документів суб'єкта господарювання, необізнаність податкового органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, та для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів.

В матеріалах справи відсутні докази фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

При вирішенні даного спору, колегія суддів притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Креатив" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: А.В. Шлай