Постанова № 39625264, 01.07.2014, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2014 р. Справа № 805/7018/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Селидівського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 14633,55 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Селидівський міський центр зайнятості звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 14633,55 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 27.06.2000 року та 18.12.2012 року ОСОБА_1 зверталась до центру зайнятості та їй було надано статус безробітної та розпочато виплату допомоги по безробіттю. За даними відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та легалізації об'єднань громадян №032/56/159 від 21.03.2014 року та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АД №089224 відповідач зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності з 13.04.1998 року.

Також позивач вказує на те, що при реєстрації в центрі зайнятості відповідач мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, відносився до категорії зайнятих осіб та не повідомивши позивача про вказані обставини порушив вимоги ч.2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та нанесла матеріальну шкоду позивачу у розмірі 14633,55 грн.

На підставі вищезазначеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 виплачену допомогу по безробіттю у розмірі 14633,55 грн.

Позивач до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду надав заяву, згідно якої наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, просив розглядати справу без його участі.

Відповідач до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, будь - яких клопотань чи заперечень до суду не надав. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача.

Приймаючи до уваги, що всі особи які беруть участь у справі не прибули у судове засідання та належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, відповідно до ч.6 ст.128 КАС України суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 27.06.2000 року та 25.12.2012 року звернувся до позивача із заявами щодо вирішення питання про його працевлаштування та надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю.

У вищевказаних заявах відповідач зазначив, що він не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсію не отримує, не має права на пенсію за віком, в тому числі на пільгових умовах та пенсію за вислугу років, не є членом особистого селянського господарства, не навчається за денною формою навчання.

Згідно персональної картки №1131, відповідач зазначений як безробітний, звільнений з останнього місця роботи 24.01.2000 року. Із зазначеної картки вбачається, що відповідачу надано статус безробітного з 27.06.2000 року. Вказану картку закрито 01.11.2000 на підставі працевлаштування відповідача.

Згідно персональної картки НОМЕР_2, відповідач зазначений як безробітний, звільнений з останнього місця роботи 03.12.2012 року. Із зазначеної картки вбачається, що відповідачу надано статус безробітного з 25.12.2012 року. Вказану картку закрито 15.07.2013 на підставі працевлаштування відповідача.

Відповідно до акту №19 від 05.05.2014 року перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець з 13.04.1998 року по теперішній час. Дані обставини призвели до переплати матеріального забезпечення на випадок безробіття з вини особи на загальну суму 14633,55 грн.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АД №089224 ОСОБА_1 зареєстрована у якості фізичної особи - підприємця виконавчим комітетом Селидівської міської ради Донецької області з 13.04.1998 року.

Відповідно до розрахунку позивача суми переплати матеріального забезпечення на випадок безробіття ОСОБА_1 за період з 07.07.2000 року по 31.10.2000 року та за період з 25.03.2013 року по 14.07.2013 року відповідачу виплачено у загальному розмірі 14633,65 грн. допомоги по безробіттю.

Таким чином, під час перебування на обліку в центрі зайнятості у якості безробітного відповідач був зареєстрований у якості суб'єкта підприємницької діяльності.

Як вбачається з розрахунку позивача суми переплати матеріального забезпечення на випадок безробіття ОСОБА_1 за період з 07.07.2000 року по 31.10.2000 року та за період з 25.03.2013 року по 14.07.2013 року станом на 25.06.2014 року, заборгованість відповідача складає 14633,65 грн.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» державна реєстрація - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного реєстру.

Частиною 3 ст. 46 зазначеного вище Закону передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Оскільки за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вказаного запису в період перебування відповідача на обліку в центрі зайнятості у якості безробітної внесено не було, відповідач не був позбавлений статусу підприємця.

Згідно з п. "б" ч. 3 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» в Україні до зайнятого населення, належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 року № 219 затверджений Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, у п.12 Порядку якого визначено, що для одержання статусу безробітного громадянин особисто подає заяву та письмову інформацію про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів і не зареєстрований як фізична особа - підприємець.

Отже, на момент реєстрації в службі зайнятості ОСОБА_1 належала до зайнятого населення, що унеможливлювало надання йому статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю. Суд зазначає, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства про зайнятість населення, не повідомив позивача, що він зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця.

Згідно з п.п. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із змінами та доповненнями, застраховані особи зареєстровані у встановленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до п. 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, державної податкової адміністрації від 13.02.2009 року № 60/62, у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Таким чином, сума виплаченого відповідачу забезпечення у вигляді допомоги по безробіттю підлягає примусовому стягненню на користь позивача.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Селидівського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 14633,55 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 121, 158-163, 167, 185, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Селидівського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 14633,55 грн. - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Селидівського міського центру зайнятості виплачену допомогу по безробіттю у розмірі 14633 (чотирнадцять тисяч шістсот тридцять три) грн. 55 коп. на р/р 37171304900070, в ГУДКСУ в Донецькій області, МФО 834016, код ЄДРПОУ 22039540, одержувач - Селидівський міський центр зайнятості.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.

Суддя Загацька Т. В.