Рішення № 39613368, 06.05.2014, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/34341/13-ц

Провадження №2/0202/727/2014

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 травня 2014 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючої судді Слюсар Л.П.

при секретарі Фісун К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про звернення стягнення, зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» про захист прав споживача та визнання кредитного договору № К240АК00434056 від 13.04.20005 року і договору застави автотранспорту від 13.04.2005 року недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у листопаді 2012 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно кредитного договору № К2Н0АК00434056 від 13.04.2005 року відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 11610,00 дол. США, зі сплатою за користування ним 12,00% відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12.04.2010 р., проте в порушення умов договору свої зобов'язання належним чином не виконував, що стало підставою для звернення до суду. Вимоги до відповідача ОСОБА_2, що випливають зі згаданого кредитного договору, були забезпечені шляхом укладання з відповідачем договір застави рухомого майна від 13.04.2005р. Вимоги до відповідача ОСОБА_2, що випливають зі згаданого кредитного договору, були забезпечені і шляхом укладання з відповідачем ПАТ «Акцент-Банк» договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, у зв'язку з чим він є солідарним відповідачем за пред'явленим до стягнення боргом. З урахуванням викладеного просив суд: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № К2Н0АК00434056 від 13.04.2005 року у розмірі 15631,51 дол. США, що за курсом 7,99 відповідно до повідомлення НБУ від 09.11.2012 року складає 124942,66 грн., - витребувати у відповідача ОСОБА_2 та передати у заклад (володіння) шляхом опису Публічному акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570), предмет застави - автомобіль DAEWOO, модель: LANOS TF69Y, рік випуску 2005, тип ТЗ: легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2; - комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) на автомобіль DAEWOO, модель: LANOS TF69Y, рік випуску 2005, тип ТЗ: легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2; - звернути стягнення на предмет застави автомобіль: DAEWOO, модель: LANOS TF69Y, рік випуску 2005, тип ТЗ: легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк « ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію т/з замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ « ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Також просив стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі 10 000,00 грн. та стягнути з ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2012 року позовна заява Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про звернення стягнення була задоволена частково: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № К2Н0АК00434056 від 13.04.2005 року у розмірі 15631,51 дол. США, що за курсом 7,99 відповідно до повідомлення НБУ від 09.11.2012 року складає 124942,66 грн. звернуто стягнення на предмет застави на автомобіля: DAEWOO, модель: LANOS TF69Y, рік випуску 2005, тип ТЗ: легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1) шляхом опису та передачі зазначеного автомобіля позивачу з правом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_2 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 10000, 00 грн.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 1249,43грн. судовий збір; в інший частині позову відмовлено.

Ухвалою суду від 14 жовтня 2013 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.12.2012 року за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про звернення стягнення скасовано.

При новому розгляді справи відповідач ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву до ПАТ КБ « ПриватБанк», третя особа ТОВ « Страхова компанія « Кредо» про захист прав споживача та визнання кредитного договору № К240АК00434056 від 13.04.20005 року і договору застави автотранспорту від 13.04.2005 року недійсним. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений кредитний договір № К240АК00434056 від 13.04.2005 року.

Відповідно до п.1.1 кредитного договору Відповідач зобов'язався надати Позивачу кредитні кошти шляхом: надання готівки через касу Відповідачу з 13.04.2005 року і терміном погашення по 12.04.2010 року включно, у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 11610, 00 доларів США 00 центів на наступні цілі: купівлю автомобіля у сумі 9127, 00 доларів США і на оплату страхових платежів в сумі 2483, 00 доларів США.

У забезпечення виконання боргових зобов'язань за кредитним Договором № К240АК00434056 від 13.04.2005 року між ним та Відповідачем було укладено договір застави автотранспорту від 13.04.2005 року. Відповідно до умов вказаного договору застави, він передав Відповідачу в заставу автомобіль Ланос 2005 року випуску державний номер НОМЕР_2, який на даний час використовувався його сім'єю (несправний після ДТП).

Вважає, що кредитний договір №К240АК00434056 від 13.04.2005 року та договір застави автотранспорту від 13.04.2005 року є недійсними. Вказав, що єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України.

Крім того, на день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив 1 USD =5,05 грн., та на день подання позову становить 1 USD =7,99 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним Договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку йому необхідно сплачувати, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан. Фактично, ще в момент підписання Договору позичальника поставлено в невигідне та таке, що порушує його права становище.

Позивач в односторонньому порядку даним Договором залишив за собою право в будь-який час підвищувати процентну ставку. А також передбачив своє право, в разі незгоди позичальника, чи взагалі без згоди, вимагати повернення всієї суми Кредиту. Тобто, взявши кредит, позичальник опинився в умовах, які просто неможливо виконувати.

Волевиявлення Позичальника, що стосувалось підвищення відсотків під час підписання договору не було, а тим більше правочин не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, які стосувались підвищення суми по кредитному Договору. Порушення вимог законодавства при укладенні кредитного договору, а саме порушення вимог статті 525 ЦК України, є підставою для визнання Кредитного Договору недійсним.

Дана стаття говорить про недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання чи односторонньої його зміни. Тобто, прописавши в Договорі, що Відповідач в любий момент може підняти відсоткову ставку або розірвати Договір в односторонньому порядку і вимагати повернення Кредиту тягне за собою послідуюче визнання даного Договору недійсним.

Згідно ч.5 п.3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації ( близько п'ятдесяти процентів) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Якщо застосувати всі санкції передбачені Договором одночасно, то він мав би сплатити більше 250 процентів. Так, сума кредиту становила 58050,00 грн., а на сьогоднішній день Банк вимагає сплатити заборгованість в розмірі 101033,87 грн., за умови вже виплачених Позичальником близько 50 000, 00 грн.

Однією із умов одержання кредиту по кредитному договору №К240АК00434056 від13.04.2005 року було підписання договору страхування наземного транспорту № К2Н0АК277 з ТОВ «Страхова компанія» Кредо».

11.11.2005 року стався страховий випадок, він рухаючись по автодорозі Володарка - Рогізна потрапив у дорожньо - транспортну пригоду і пошкодив свій власний автомобіль DAEWOO LANOS, державний номер НОМЕР_2. Згідно висновку про незалежну експерту оцінку, матеріальний збиток заподіяний власнику автомобіля DAEWOO LANOS, державний номер НОМЕР_2, внаслідок його пошкодження при ДТП складає 8404 гривні 17 копійок (при курсі USD = 5,05 грн.) Виконавши всі необхідні умови Договору страхування до Третьої особи, результат був негативний. Також звернувся до філії Відповідача, так як Кредитний Договір та Договір страхування були підписанні ОСОБА_4 на підставі однієї і тої ж довіреності №271 від 23.04.2004 року. Крім того, в Договорі страхування відмічено: гарантом виконання зобов'язань Третя особа за договором страхування є Відповідач. Але на розгляді в суді справи про стягнення відшкодування по страховому випадку представник філії-Відповідача представив угоду між ПАТ КБ «Приватбанком» та ТОВ СК «Кредо» за якою Відповідач не несе по Договору страхування ніякої грошової та майнової відповідальності.

Крім того Відповідач та ТОВ СК «Кредо» нанесли йому та його сім'ї значної моральної шкоди, що виразилося в переживаннях та стражданнях при нескінчених «розборах», судових розглядах та інших договірних і не договірних ситуацій. Так, працівники Відповідача та його інші (колекторні) структури постійно телефонують, пишуть листи з погрозами, при цьому підробляють різні фальшиві документи в т. ч. рішення судів, шантажують Такі дії Відповідача привели до різкого погіршення його здоров'я та самопочуття.

Вищенаведене доводить, що Відповідач порушив його права, згідно ч.1 ст. 230 ЦК України, правочин був вчинений під впливом обману і тому кредитний договір №К240АК00434056 від 13.04.2005 року та інші правочини, які складені між Відповідач і Позивачем відповідно до нього мають бути визнані судом недійсними.

Подальше виконання кредитного Договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно - правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позичальника за кредитним Договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України.

Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний Договір пункту, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з позикодавцем в разі настання певних подій, що дає право для Позивача відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним. Просив суд: визнати недійсним кредитний договір №К240АК00434056 від 13.04.2005 року, укладений між ОСОБА_2 та філією «Розрахунковий Центр» ПриватБанк»; визнати недійсним договір застави автотранспорту від 13.04.2005 року; зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження Предмету застави, який було передано відповідно до договору застави автотранспорту від 13.04.2005 року укладеного між ним та Відповідачем, а саме: автомобіль Ланос 2005 року випуску державний номер НОМЕР_2; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та застосувати односторонню реституцію, а саме: зобов'язати відповідача філію «Розрахунковий Центр» «Приватбанк» повернути Позивачу ОСОБА_2 сплачені по кредитному договорі №К240АК00434056 від 13.04.2005 року та по договору страхування наземного транспорту №К240АК00434056 від 13.04.2005 року, відсотки, пеню, штрафні санкції, комісії, тощо.

При новому розгляді представник позивача надав заяву про слухання справи в його відсутності та підтримав позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився. Відповідно до заяви просив суд розглядати справу в його відсутності, оскільки за станом здоров'я він не має змоги бути присутнім на розгляді справи в суді. Просив суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог за основним позовом та позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» в судове засідання не з'явився. Про час і місце слухання справи повідомлялись належним чином. Про причину неявки суд не повідомили.

Представник третьої особи ТОВ « Страхова компанія « Кредо» в судове засідання не з'явився. Про час і місце слухання справи повідомлялись належним чином. Про причину неявки суд не повідомили.

Суд, дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги за основним позовом такими що не підлягають задоволенню та позовні вимоги за зустрічним позовом такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 квітня 2005 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк», було укладено кредитний договір № К240АК00434056, згідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 11610,00 дол. США на наступні цілі: купівлю автомобіля в сумі 9127,00 дол. США і на оплату страхових платежів в сумі 2483,00 дол. США, зі сплатою за користування ним 1,00% на місяць ( 12,00 відсотків на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії в розмірі 0,27% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати ( за винятком суми кредиту що надається на оплату страхових платежів) плюс сума , розрахованої відповідно до п.3.11 даного договору. Погашення заборгованості за договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з « 5» по « 10» число кожного місяця позичальник повинен надати банку кошти ( щомісячний платіж) у сумі 228,43 доларів США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками та комісією, з кінцевим терміном повернення 12.04.2010 р. ( а.с. 11-14).

Відповідно до п.2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара до гривні встановленого НБУ на момент укладення Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по ставці НБУ). При цьому надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність змін процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у даному порядку можливо лише в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.

Відповідно до п.4.1. кредитного договору у випадку порушення позичальником будь-якого зобов'язання, передбачених п.п.2.2.2, 2.2.3 даного договору, Банк має право нараховувати, а позичальник зобов'язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15% від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Встановлено, що Банком, у зв'язку із значним подорожчанням грошових ресурсів на світовому та українському фінансових ринках та підвищенням рівня облікової ставки Національного Банку України збільшено з 01 листопада 2008 року розмір процентної ставки за користування кредитом з 12,00 до 14,04 відсотків річних, підвищення відсоткової ставки ОСОБА_2 не оскаржувалося.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 13.04.2005 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений Договір застави рухомого майна - автомобіля DAEWOO, модель: LANOS TF69Y, рік випуску 2005,тип ТЗ: легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Відповідно до договору застави Заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконавця будь якого із зобов'язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані.

Крім того зобов'язання за вказаним договором № К2Н0АК00434056 від 13.04.2005 року забезпечено порукою в розмірі 10000 грн. на підставі договору поруки №167 від 20.10.2010 року, укладеного з поручителем ПАТ « А-Банк». Предметом вказаного договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником ОСОБА_2 всіх своїх обов'язків за кредитним договором (а.с.8-9).

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги за своїм зустрічним позовом ОСОБА_2 вказав про допущення чисельних порушень норм чинного законодавства та його прав, заявив позовні вимоги по декільком правовим підставам, оскільки позовні вимоги та правові підстави позивачем не уточнювалися та ним було подано заяву про розгляд справи в його відсутності, тому суд вимушений розглядати справу по вказаним правовим підставам.

Так позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 вказав про допущення чисельних порушень норм чинного законодавства та його прав, як споживача кредитної лінії, при підписанні кредитного договору з боку ПАТ КБ « ПриватБанк», оскільки, як вважає позивач умови кредитного договору є несправедливими, всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг. Так вважає, що кредитний договір є несправедливим й таким, що не відповідає вимогам ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.6 Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки Банк в односторонньому порядку залишив за собою право в будь-який час підвищувати процентну ставку. А також передбачив своє право, у разі незгоди позичальника, чи взагалі без згоди, вимагати повернення всієї суми. Тобто взявши кредит позичальник опинився в умовах, які просто неможливо виконувати. Несправедливими є, і умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації ( близько п'ятдесяти процентів) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Якщо застосувати всі санкції передбачені Договором одночасно, то позичальник мав би сплатити більше 250 процентів. Так, сума кредиту становила 58050,00 грн., а на сьогоднішній день кредитор вимагає сплатити заборгованість в розмірі 101033,87грн., за умови вже виплачених Позичальником близько 50 000, 00 грн.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України) .

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначити зміст договору, який вони укладають і формують його конкретні умови.

Зміст договору становлять умови ( пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ч.1 ст.628 ЦК України).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність ( п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, або одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнано недійсним (оспорюваний правочин) .

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору

Отже несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

В судовому засіданні встановлено, що спірний договір не суперечить чинному на час укладання договору законодавству та не є таким, що містить дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг, а тому суд не вбачає законних підстав для визнання його недійсним з вищевказаних підстав.

Позивач за зустрічним позовом вказав на несправедливість, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Відповідач покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позивача за кредитним Договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Використання Відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункт, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з Відповідачем в разі настання певних подій.

Позивачем за зустрічною позовною заявою заявлені позовні вимоги про визнання кредитного договору та договору застави недійсними і у зв'язку з укладання договору в іноземній валюті, валюті відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним договором, як засобу платежу.

Відповідно до ст.7 Господарського кодексу України та ст.4 ЦК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно - правовими актами Президента України та Кабінету міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно зі ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

За приписами ст.35 Закону України « Про Національний Банк України», ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93 гривня ( банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обтяжень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражено у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно до ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю нам всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Право Банку здійснювати операції в іноземній валюті передбачено Законом України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету міністрів України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України « Про Національний банк України».

Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України « Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія видається НБУ (ст.19 Закону). Відповідно до ст.47 вищеназваного Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик.

Статтею Декрету Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» ( надалі Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до п.п. «в», « г» ч.4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк ( ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Наявність у Банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до п.2.3 цього Положення за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до п.5.3 Положення письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютних цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ №15-93.

Таку ліцензію видано відповідачу Національним Банком України 19.03.1992 року за №22 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України « Про банки і банківську діяльність».

Таким чином, банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті, в тому числі операцій з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а відтак, вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину, свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ « Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» №5 від 30 березня 2012 року, відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України « Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року №3795-VI « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовами заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним. Як вбачається із матеріалів справи кредитний договір між сторонами укладено 13.04.2005 року.

В судовому засіданні встановлено, що укладання між Банком та відповідачем кредитного договору права ОСОБА_2 порушені не були, укладання договору в іноземній валюті відповідає вимогам чинного законодавства, суд не вбачає суперечності кредитних відносин за спірним договором звичайним умовам кредитування та сучасній діловій практиці, та з огляду на обставини справи не вбачає підстав визнання кредитної угоди та договору застави недійсними, з цих підстав.

Щодо заявлених позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору та договору застави автотранспорту, як вчиненого під впливом обману, у зв'язку з порушенням прав позичальника.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо, одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Виходячи із викладеного суд не вбачає законних підстав для задоволення позовної заяви про визнання недійсним кредитного договору та договору застави автотранспорту, як вчиненого під впливом, оскільки позивачем не доведено наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману.

Оскільки позивачу за зустрічним позовом відмовлено в задоволені позовних вимог в частині визнання недійсним кредитного договору та договору застави автотранспорту, тому суд не вбачає законних підстав для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та застосування односторонньої реституції та зобов'язання виключення з реєстру заборон відчуження запис про заборону відчуження предмету застави.

Судом встановлено, що погашення заборгованості за кредитом ОСОБА_2 належним чином не здійснювалося, і заборгованість за кредитним договором станом на 09.11.2012 року склала - 15631,51 дол. США, яка складається із наступного: 3939,50 дол. США - заборгованість за кредитом; 5300,80 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 443,52 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 5947,69 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ст.572 ЦК України кредитор ( заставодержатель) має право у разі невиконання боржником ( заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом ( право застави).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Частинами 1 та 7 ст.20 Закону України « Про заставу», передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо на момент настання терміну виконання зобов'язання забезпеченого заставою, воно не було виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, проводиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим законом або договором.

Відповідно до ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч.1 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ст.25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або застосування однієї із процедур, передбачених ст.26 цього закону, положення якої передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави, як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Оскільки позивачем порушено процедуру звернення стягнення на заставне майно, яка передбачена Законом України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та не надано до суду відомостей щодо реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, а саме суду не надано Витягу із Державного реєстру обтяжень рухомого майна, виходячи із вищевикладеного позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» щодо звернення на предмет застави не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню .

Щодо стягнення солідарно із відповідачів на користь позивача 10000 грн., то приймаючи до уваги ті обставини, що договір поруки №167 від 20.10.2010 року, яким передбачено стягнення із відповідача та ПАТ « Акцент-Банк» суми 10000 грн. не є багатостороннім договором, тому суд вважає що в задоволені позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, враховуючи положення ст.ст. 58, 59 ЦПК України про належність та допустимість доказів.

Відповідно до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.88 ЦПК України оскільки в задоволені позовних вимог, як позивачу за основним так і позивачу за зустрічним позовом відмовлено то судові витрати не розподіляються.

Керуючись: Законом України « Про заставу», Законом України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. ст.16,203,215,230, 236, 525, 526,527, 530,554,625, 590,1050, 1054 ЦК України, ст.ст.3,7 11,15,27, 30, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України , суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позовних вимог Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про звернення стягнення - відмовити.

В задоволені зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія « Кредо» про захист прав споживача та визнання кредитного договору № К240АК00434056 від 13.04.20005 року і договору застави автотранспорту від 13.04.2005 року недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Л.П. Слюсар