Ухвала суду № 39612469, 10.06.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/3992/13 Головуючий у 1 інстанції: Жураковський А.І.

Провадження № 22-ц/783/1679/14 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.

Категорія: 32

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Олексіва О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди завданої професійним захворюванням, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що з 1979 по 1994 роки працював на шахті № 8 «Великомостівська» з повним робочим днем. У зв'язку із тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці в нього погіршився стан здоров'я, внаслідок чого неодноразово був змушений звертатись за медичною допомогою. 28.09.1994 року його було звільнено з роботи у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі по стану здоров'я. На підставі акту розслідування профзахворювання від 17.10.1994 року, таке виникло в результаті роботи в шкідливих умовах праці при запиленості повітря робочої зони вугільним породним шахтним пилом з перевищенням ГКД. Вважає, що йому було заподіяно моральну шкоду, оскільки, безстроково на 50% втратив працездатність внаслідок профзахворювання та встановлено ІІІ групу інвалідності, що значно посилює його фізичні і моральні страждання, відчуває постійні незручності у повсякденному житті, змушений постійно звертатись за медичною допомогою, що призвело до зміни ритму та порядку життя, втратив можливість належно матеріально забезпечувати свою сім'ю. Розмір моральної шкоди оцінює у 30 000,00 грн. та просить такий стягнути з відповідача.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Львіввугілля» в користь ОСОБА_2 2000 (дві тисячі) гривень заподіяної моральної шкоди.

Стягнуто з Державного підприємства «Львіввугілля» 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок - судового збору в дохід держави (одержувач - УДКСУ у м. Червонограді, код ЄДРПОУ - 37983843, банк одержувача - ГУДК у Львівській обл., МФО - 825014, рахунок № 31218206700019, код платежу - 2203000).

В решті вимог - відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2. Зазначає, що суд правильно дійшов висновку про обов'язковість відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання, проте він не згідний з розміром моральної шкоди, яка визначена судом, оскільки не враховано, що 15 років і два місяці він пропрацював на шахтах ДП «Львіввугілля» в шкідливих умовах праці, що призвело до встановлення йому 06 жовтня 2003 року міжрайонною спеціалізованою профпатологічною МСЕК безтерміново 50% втрати професійної працездатності та ІІІ групи інвалідності. Вважає, що суд визначив розмір моральної шкоди без урахування роз'яснення положень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами та доповненнями. Стверджує, що визначаючи розмір моральної шкоди, суд не врахував ступінь фізичних і моральних страждань, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, наслідків, що наступили внаслідок ушкодження здоров'я. Просить змінити рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 грудня 2013 року в частині стягнення на його користь з ДП «Львіввугілля» 2000 грн., стягнувши в його користь з ДП «Львіввугілля» 30000 грн.

Сторони повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення їм поштових відправлень, в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, причину своєї неявки суду не повідомили, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Відповідно до статей 3, 21, 24, Конституції України, всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно зі ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується в установленому законодавством порядку.

В судовому засіданні міського суду встановлені наступні юридично значимі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що з 1979 по 1994 роки ОСОБА_2 працював на шахті № 8 «Великомостівська» в шкідливих умовах праці, що стверджується копією трудової книжки, виданою на ім'я ОСОБА_2, 1955 року народження.

За час виконання свої посадових обов'язків позивач, внаслідок погіршення стану здоров'я, неодноразово звертався за отриманням медичної допомоги до медичних закладів з діагнозом: антракосилікоз І ст., емфізема легень ІІ ст., хронічний попереково-крижовий радикуліт, що підтверджується відповідними витягами з історії хвороби, виписками з історії хвороби.

Частиною 2 статті 153 КЗпП України передбачено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

На підставі статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як вбачається з Акту розслідування професійного захворювання від 17.10.1994 року, професійне захворювання виникло у позивача внаслідок роботи в шкідливих умовах праці при запиленості повітря робочої зони вугільним породним шахтним пилом з перевищенням ГКД.

Відповідно до довідки МСЕК серії 2-18 МАЕ № 028436 від 1.11.1994 року, ОСОБА_2 вперше встановлено 50 % втрати працездатності у зв'язку із профзахворюванням та потребу у санаторно-курортному лікуванні.

Довідкою МСЕК серії ЛВА-2 № 005507 від 6.10.2003 року стверджується, що позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1997 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.

Окрім того, Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України (яка набрала чинності 13.01.2000 р.) за наявності порушення права працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Під моральною шкодою, згідно з п. 3 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України, слід розуміти: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Також, на підставі ч. 1 п. 9 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого-спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до змісту ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч. 2 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 року, ушкодження здоров'я заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що знайшли підтвердження обставини заподіяння позивачеві моральної шкоди, яка обумовлена моральним та фізичним стражданням з приводу ушкодження здоров'я, внаслідок професійних захворювань при виконанні своїх трудових обов'язків, в зв'язку з якими йому було встановлено 50 % втрати професійної працездатності. Він не має можливості повноцінно працювати та для організації свого життя доводиться докладати додаткові зусилля.

Зокрема, міським судом встановлено, що відповідно до запису в трудовій книжці ОСОБА_2 звільнений 28.09.1994 року у зв'язку із встановленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи.

Що стосувалось заперечень представника відповідача щодо спливу строку позовної давності, то суд першої інстанції не погодився із твердженнями представника відповідача про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності, відповідно до ст. 233 КЗпП України виходячи з наступного. До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду, однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», строк позовної давності відповідно до норм ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) - не застосовується.

Відповідно до ч. 2 п. 11 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків», розмір моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь яких виплат.

Розмір мінімальної заробітної плати на момент первинного висновку МСЕК, тобто станом на 01.11.1994 року, відповідно до Постанови Верховної Ради України № 3653-ХІІ від 25 листопада 1993 року становив 60000,00 крб.

Згідно ст. 3 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996 року українські карбованці підлягали обміну на гривні за курсом 100000,00 карбованців на 1,00 гривню.

Таким чином, двісті мінімальних розмірів заробітної плати становить 120,00 грн. з розрахунку 0,6 грн. х 200 = 120,00 грн., що складає максимальний розмір моральної шкоди відповідно до п. 11 вищевказаних Правил.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Беручи до уваги наведене, з врахуванням глибини моральних страждань отриманих позивачем внаслідок професійного захворювання, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з того, що позивач має серйозні порушення здоров'я зі стійким розладом функцій організму, які призводять до обмеження життєдіяльності, втрати нормальних життєвих зв'язків та приймаючи до уваги те, що сума в розмірі 120 грн. не буде достатньою сатисфакцією відшкодування моральної шкоди та при її розрахунку застосовувалась заробітна плата в карбованцях, суд першої інстанції дійшов переконання, що з відповідача слід стягнути моральну шкоду в розмірі 2000 грн., оскільки, позовні вимоги в розмірі 30000 грн. є завищеними та належним чином не обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками міського суду, оскільки суд правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Посилання апелянта на те, що визначаючи розмір моральної шкоди, суд не врахував ступінь фізичних і моральних страждань, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, наслідків, що наступили внаслідок ушкодження здоров'я, не відповідають дійсності та спростовуються наступним.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, слід враховувати встановлені законодавством обмеження максимального розміру відшкодування моральної шкоди, які були передбачені Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила) на день встановлення потерпілому працездатності (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою № 6-27цс12).

Відповідно до абз. 5 п. 11 Правил (у редакції, що діяла на час першого встановлення втрати професійної працездатності позивача) розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди - 2000 грн., оскільки на час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди розмір мінімальної заробітної плати було законодавчо встановлено на рівні 60 000 крб.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Копняк С.М.