Постанова № 39611383, 02.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2014 р. Справа№ 910/663/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Синиці О.Ф.

суддів: Зеленіна В.О.

Ткаченка Б.О.

при секретарі: Вінницькій О.В.

За участю представників:

від позивача -Крашеніннікова М.І.,

від відповідача -Кучма О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" №08-03-12/9277 від 20.05.2014

на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2014

у справі № 910/663/14

за позовом приватного акціонерного товариства "Просто-страхування", м. Київ

до відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", м. Київ

про стягнення 50000грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2014р. (суддя Мельник В.І.) задоволено позов ПрАТ "Просто-страхування" та стягнуто з ВАТ "НАСК "Оранта" 50000грн. страхового відшкодування за завдану майнову шкоду власнику автомобіля "Лексус", цивільно-правова відповідальність якого застрахована позивачем. Дорожньо-транспортна пригода сталась 06.10.2012 через порушення Правил дорожнього руху водієм автомобіля "Фольксваген Джетта", цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та відхилив заперечення відповідача про те, що регресна вимога подана після спливу одного року з моменту настання страхового випадку, що є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування згідно ч. 1, 4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів".

При цьому суд зазначив, що ст. 37 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надається право відповідачу відмовити власному страхувальнику за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності у випадку невиконання вимог, в тому числі неповідомлення про ДТП протягом одного року.

Вимоги ж ст. 37 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" стосуються виключно страховика, що видав поліс, страхувальника, цивільно-правова відповідальність якого застрахована за вказаним полісом, та потерпілої особи, що зазнала збитків в результаті ДТП.

Таким чином, ПрАТ "Просто - страхування" та її страхувальник взагалі не повинні були повідомляти відповідача про настання ДТП. Обов'язок повідомлення відповідача про ДТП покладається саме на страхувальника відповідача, оскільки останній уклав з відповідачем поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт вважає, що позивач, як особа, яка має право на виплату страхового відшкодування, не звертався до відповідача протягом 1 року, що є підставою для відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування відповідно до ч. 1, 4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів".

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

24.11.2011р. між ПрАТ "Просто - страхування" (позивач) та ОСОБА_4, як страхувальником, укладено договір страхування № АТК 215256, згідно умов якого об'єктом страхування є транспортний засіб марки "Лексус", д.н.з НОМЕР_2.

06.10.2012р., на 1 км 60,2 м. Автодороги "Західний під`їзд до м. Львова", сталася ДТП за участю транспортного засобу "Фольксваген Джетта" д.н.з НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, та транспортного засобу "Лексус", під керуванням ОСОБА_6, відповідальність якого на момент ДТП застраховано ВАТ "НАСК "Оранта", згідно полісу № АВ/2177049.

Постановою про закриття кримінального провадження від 12.08.2013р., встановлено вину гр. ОСОБА_5 у здійсненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до висновку № 1021/13 від 23.09.2013р., страхових актів та калькуляції до нього, розмір матеріальної шкоди завданої власнику транспортного засобу "Лексус", внаслідок ДТП, склав 163 290грн., які було виплачено позивачем згідно платіжного доручення № 30360 від 11.10.2013р., копія якого наявна в матеріалах справи.

Як зазначалось вище, цивільно - правова відповідальність власника автомобіля "Фольксваген Джетта" на момент ДТП застрахована відповідачем (ВАТ "НАСК "Оранта") згідно полісу обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/2177049 з лімітом відповідальності в розмірі 50000грн. та франшизою у розмірі 0грн.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 50000грн. (в межах ліміту відповідальності відповідача).

Так, в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування", до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується право позивача на виплату страхового відшкодування у розмірі 50000грн.

Оскільки цивільно-правова відповідальність особи, винної в ДТП, застрахована відповідачем згідно з Полісом № АВ/2177049, то саме відповідач зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну позивачу, в порядку регресу в межах ліміту відповідальності.

Заперечення відповідача викладені в апеляційній скарзі зводяться до того, що позивач, як особа, яка має право на виплату страхового відшкодування, не звертався до відповідача протягом 1 року, що є підставою для відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування відповідно до ч. 1, 4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів".

Проте, такі заперечення відповідача є безпідставними, враховуючи наступне.

Так, згідно з частинами 1, 4 ст. 37 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" підставою відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, після виплати страхового відшкодування у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача, відповідно до ст. 993 ЦК України. При цьому, право регресу регулюється загальними нормами цивільного права, де також встановлюються підстави для відмови в здійсненні страхової виплати, а саме в ст. 991 ЦК України відсутні норми про обов'язок подання заяви про страхове відшкодування протягом одного року зі сторони страхової компанії за договором майнового страхування.

В свою чергу, ст. 37 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надається право відповідачу відмовити власному страхувальнику за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності у випадку невиконання вимог, в тому числі неповідомлення про ДТП протягом одного року.

Отже, вимоги ст. 37 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" стосуються виключно страховика, що видав поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страхувальника, цивільно-правова відповідальність якого застрахована за вказаним полісом, та потерпілої особи, що зазнала збитків в результаті ДТП.

Таким чином, ПрАТ "Просто - страхування" та її страхувальник не мали зобов'язання повідомляти відповідача про настання ДТП, оскільки страхувальник ПрАТ "Просто - страхування" не укладав з відповідачем договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а позивач взагалі не є учасником ДТП. Обов'язок повідомлення страховика покладається саме на страхувальника відповідача, оскільки останній уклав з відповідачем поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Також суд апеляційної інтанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування за договором майнового страхування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Таке право страховика, враховуючи висновок, наведений у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002р. № 15-рп/2002, може бути реалізоване шляхом подання відповідного позову до суду.

Правова позиція з вказаного питання викладена в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012р. № 3-38гс12 у справі № 23/279, яка в силу статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин, посилання відповідача на приписи підпункту 37.1.4. пункту 37.1. статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з яким неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування за цим Законом є безпідставними, оскільки право особи на звернення до суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу не може бути обмежене законом та іншими нормативно-правовими актами.

Зазначену правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 24.03.2014 у справі №910/19632/13.

Враховуючи вищевикладене апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача 50000грн. страхового відшкодування.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Заперечення відповідача в поданій апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

За викладених обставин колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2014 у справі №910/663/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" - без задоволення.

2. Справу № 910/663/14 повернути господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя О.Ф. Синиця

Судді В.О. Зеленін

Б.О. Ткаченко