Постанова № 39608224, 02.07.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2014 року 810/3280/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Маджар О.М., за участю:

представника позивача - Скляренко О.П.,

представника відповідача - Литвиненко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Техно» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

28 травня 2014 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Техно» (ТОВ «Компанія «Техно» товариство) із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинськму районі Головного управління Міндоходів у Київській області (ДПІ, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000312200 від 21 лютого 2014 року.

Зазначали, що твердження відповідача про безтоварність операцій між позивачем і його контрагентом не відповідає дійсності, звертали увагу на наявність у товариства усіх необхідних первинних документів, податкових накладних. Стверджували, що реалізація придбаної продукції з господарською метою підтверджується документально; підкреслювали, що платник податку не може нести відповідальність за порушення положень податкового законодавства його контрагентом.

Посилаючись на невідповідність висновків Акта перевірки реальним обставинам здійснення позивачем господарської діяльності, згідно з вимогами чинного законодавства, у тому числі Податкового кодексу України, в частині збільшення нарахування сум грошового зобов'язання із податку на додану вартість, просили визнати оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати його.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував; вказав, у тому числі і в письмових запереченнях, що виявлені у ході перевірки порушення належним чином відображені в Акті і є достатньою підставою для прийняття рішення про донарахування грошових зобов'язань. Підкреслював, що операції позивача із контрагентом є безтоварними у зв'язку із тим, що директор такого контрагента господарською діяльністю не займався, печатка відповідного підприємства вилучена у ході обшуку «конвертаційного центру», товариство за місцезнаходженням не знаходиться, при цьому податковою міліцією проводиться досудове розслідування кримінального провадження щодо фіктивного підприємництва ТОВ «Інтерком компані». Звертав увагу на недоліки у первинних документах і недоведення факту переміщення та приймання відповідних товарів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи із такого.

Як видно з Акта №59/10-13-22-01-121/30398674 від 6 лютого 2014 року, на підприємстві з 3 лютого по 5 лютого 2014 року проведено позапланову невиїзну документальну перевірку з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість і податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Інтерком компані» (т.1 а.с.15-29).

За висновками цього Акта, товариством порушено вимоги пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 88484,92 грн. (за січень 2013 року - на 22739,58 грн., за лютий 2013 року - на 8023,60 грн., за березень 2013 року - на 19073,34 грн., за квітень 2013 року - на 38648,40 грн.).

Такі висновки зроблені у зв'язку із констатацією безтоварності операцій із ТОВ «Інтерком компані».

На підставі Акта перевірки, 21 лютого 2014 року прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000312200 із визначенням грошового зобов'язання за основним платежем - 88485 грн. і штрафних санкцій у сумі 44243 грн. із податку на додану вартість.

Як вбачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Техно» є юридичною особою, зареєстроване Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 25 травня 1999 року, має свідоцтво платника податку на додану вартість та перебуває на податковому обліку у ДПІ у Києво-Святошинськму районі. Тобто є суб'єктом господарської діяльності.

Основними видами діяльності підприємства є: виробництво гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари; виробництво тари з пластмас; неспеціалізована оптова торгівля (т.1 а.с.241зв.)

У ході судового розгляду встановлено, що 1 грудня 2012 року та 1 квітня 2013 року позивачем укладено договори поставки №01-10/12 і №01-01/04 із ТОВ «Інтерком компані» (т.1 а.с.43-46).

Так, за такими договорами, ТОВ «Інтерком компані» (продавець) зобов'язується постачати і передавати у власність ТОВ «Компанія «Техно» (покупець) товар, а покупець - приймати товар та систематично здійснювати його оплату.

Як закріплено у пункті 2 договору асортимент, кількість та ціна товару визначається в рахунках-фактурах на кожну партію товару окремо.

Покупець оплачує поставлений товар за ціною, передбаченою у рахунках-фактурах, які додаються до договору (пункт 3 договору).

З метою підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем подано до суду засвідчені копії наступних документів:

- податкові накладні (т.1 а.с.48,50,52,54,56,58,60,62,64,65-1);

- видаткові накладні (т.1 а.с.47,49,51,53,55,57,59,61,63,65);

- банківські виписки щодо проведення розрахунків за отриману продукцію (т.1 а.с.66-73);

- картку субконто по контрагенту ТОВ «Інтерком компані» (т.1 а.с.74-76).

Суд звертає увагу, що у видаткових накладних у графі «Місце складання» зазначено лише місто, зокрема Черкаси або Боярка, при цьому адреса не вказана.

У видатковій накладній від 4 лютого 2013 року №РН-0000027 (т.1 а.с.57) вказано, що представник позивача, уповноважений на отримання продукції, діє на підставі довіреності від 28 лютого 2013 року. Представник позивача, у свою чергу, пояснила, що це зумовлено технічною помилкою у такому документі.

Також представник позивача зазначила, що акти приймання-передачі продукції у цьому випадку не складалися, а отримання продукції здійснювалося від представника контрагента на підставі видаткової накладної, яка передавалась або разом із товаром або засобами поштового зв'язку.

На виконання протокольної ухвали суду про надання рахунків-фактур, обов'язковість яких передбачена умовами договорів із ТОВ «Інтерком компані», позивачем зазначено, що на момент податкової перевірки Інспекції такі документи не надавалися у зв'язку із їх виданням під час проведення обшуку у рамках досудового розслідування кримінального провадження №32013250000000197 (т.2 а.с.35-40), при цьому до суду подано копії рахунків-фактур за операціями із вказаним контрагентом, окрім тих, що стосувалися поставок на підставі видаткових накладних від 30 квітня 2013 року (т.1 а.с.47), від 10 січня 2013 року (т.1 а.с.59), від 8 квітня 2013 року (т.1 а.с.65). Податкові та видаткові накладні за операціями із ТОВ «Інтерком компані» також вилучалися під час обшуку, однак вони надавалися як під час проведення перевірки, так і до суду разом із позовною заявою.

Крім того, представником позивача, з метою доведення помилковості дати видачі довіреності у вказаній вище видатковій накладній, подано копію витягу із журналу реєстрації і обліку довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей і копії відповідних довіреностей (т.2 а.с.42-55). Оцінюючи цей доказ, суд звертає увагу, що зазвичай записи про видані довіреності здійснюються за послідовною нумерацією з інтервалом через один ряд клітин. Записи про усі довіреності, видані для отримання товару у ТОВ «Інтерком компані» (т.2 а.с.42-45), у такому журналі містяться без відступу, з нумерацією через примітку (1), що дає суду підстави обґрунтовано відхиляти наведений доказ як достовірний.

Як вбачається з Акта перевірки позивача (т.1 а.с.21-23), постанови про призначення позапланової документальної перевірки ТОВ «Інтерком компані» у кримінальному провадженні №32013250000000197 (т.2 а.с.82-85), Акта про неможливість проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Інтерком компані» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, правильності визначення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за період з 9 серпня 2012 року по 20 серпня 2013 року №175/10-13/22-01/38275186 від 11 листопада 2013 року (т.2 а.с.15-16), у ході досудового розслідування названого кримінального провадження встановлено, що ряд суб'єктів господарської діяльності, що мають ознаки фіктивності та увійшли до складу «конвертаційного центру», зокрема і ТОВ «Інтерком компані», підконтрольні одній групі осіб, а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які протягом 2010 - 2013 років їх реєстрували, придбавали та здійснювали фактичний контроль за їх діяльністю. Завдяки вищевказаним фіктивним суб'єктам господарської діяльності, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незаконно формували податковий кредит, шляхом підробки первинних бухгалтерських документів, суб'єктам діяльності реального сектору економіки.

Під час обшуку в офісному приміщенні «конвертаційного центру» за адресою: місто Київ, вул. Срібнокільська, 12, секція Б, кв. 1, було виявлено та вилучено ряд первинних бухгалтерських документів, які готувались для суб'єктів господарської діяльності реально діючого сектору економіки та печатки фіктивних суб'єктів господарської діяльності, зокрема і ТОВ «Інтерком компані» (протокол обшуку - т.2 а.с.86-96, примірник належної якості, з якого знято залучену до матеріалів справи копію, досліджено у судовому засіданні).

Судово-технічними експертизами стільникових телефонів ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 №107-1-13, №107-2-13, №107-3-13, №107-4-13, від 3 жовтня 2013 року виявлено СМС повідомлення з назвами ФСГД та вигодонабувачів, а також суми перерахованих коштів (т.2 а.с.16,83).

Свідок ОСОБА_7, який рахувався засновником ТОВ «Інтерком компані», надав показання про те, що стати засновником, директором та головним бухгалтером ТОВ «Інтерком компані» йому за винагороду запропонував ОСОБА_3, з яким він познайомився через свого знайомого на ім'я ОСОБА_5. Після отримання його згоди ОСОБА_3 дав йому на підпис якісь документи, в суть яких він не вчитувався. Печатки товариства «Інтерком компані» він не замовляв, рахунки в банках не відкривав. Після цього ОСОБА_3 раз в місяць передавав йому на підпис якісь документи, які він підписував та передавав в зворотньому напрямку. Фактично ж діяльністю товариства не займався, доступу до банківських рахунків не мав, бухгалтерську та податкову звітність не складав, не підписував, до ДПІ не подавав (т.2 а.с.16, протокол допиту свідка - т.2 а.с.100-103).

Також, згідно матеріалів відповідного кримінального провадження і перерахованих вище Актів, банківськими документами АТ «Піреус Банк МБК» та ПУАТ «Фідобанк» (грошовими чеками, роздруківкою руху коштів) і реєстраційними документами ТОВ «Інтерком компані» підтверджується, що ОСОБА_7, будучи номінальним директором ТОВ «Інтерком компані», 26 листопада 2012 року і 28 листопада 2012 року надав довіреності ОСОБА_4 та ОСОБА_3, якими уповноважив на доступ до банківських рахунків №26005007100320 у АТ «Піреус Банк МБК» та №26000000222092 у ПУАТ «Фідобанк». Користуючись цією довіреністю ОСОБА_4, знімав з рахунку такого товариства готівкою грошові кошти, які надходили від суб'єктів господарської діяльності реально діючого сектору економіки та які в подальшому повертались за виключенням певного відсотку.

Відомості про організацію та вчинення ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фіктивного підприємництва внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Як видно із протоколу огляду місцевості від 8 жовтня 2013 року, за юридичною адресою ТОВ «Інтерком компані»: Київська область, місто Боярка, вулиця Хрещатик, 37-А, виявлено триповерховий цегляний будинок, будь-яких зовнішніх ознак такого товариства не знайдено. У ході усного опитування працівників, які знаходились за такою адресою, встановлено, що присутності ТОВ «Інтерком компані» не виявлено (т.2 а.с.97-99, примірник належної якості, з якого знято залучену до матеріалів справи копію, досліджено у судовому засіданні). Також у судовому засіданні оглянуто фотокопії такої місцевості, з яких не вбачається знаходження контрагента позивача за цією адресою.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом економічної діяльності ТОВ «Інтерком компані» є рекламні агентства (т.1 а.с.245зв.).

Виробничі потужності, будь-яке інше нерухоме майно та транспортні засоби за ТОВ «Інтерком компані» зареєстровані не були.

Представник товариства пояснила, що придбану продукцію позивач забирав самостійно на зазначених контрагентом складах у місті Боярка та місті Черкаси. На підтвердження транспортування товару надали копію договору оренди автомобіля (малотоннажного фургону-В, марки LDV 400 Convoy, AI1947BB), копію технічного паспорту, копії подорожніх листів (т.1 а.с.85-97). При цьому, у подорожніх листах адреса завантаження, окрім назви міста, не вказана.

Щодо наданих позивачем документів про подальший продаж товарів, виготовлених із придбаної у ТОВ «Інтерком компані» продукції (т.1 а.с.147-227), суд констатує неможливість ідентифікувати, що мова йде саме про придбані від вказаного контрагента товари.

Подані ж висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи (т.1 а.с.103-105,120-122) стосуються виключно позивача, так само технічні умови на вироби з комбінованих пакувальних матеріалів розроблені товариством «Компанія «Техно» (т.1 а.с.106-119,123-137) і також не можуть слугувати доказом товарності операції із ТОВ «Інтерком компані».

У судовому засіданні представник товариства наполягала на дійсності та реальності досліджуваних операцій. Разом із тим, із таким твердженням, виходячи із наступних вимог чинного законодавства, суд погодитись не може.

Так, за визначенням пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість передбачено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За нормами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У силу положень статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

При цьому, наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції та навпаки.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; зв'язок між фактом поставки товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

За нормами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій визначено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та підтверджують їх здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»).

Витрати для цілей визначення податкового кредиту і об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг або в разі якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суд, на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності, встановив, що факт поставки товару (продукції) позивачу товариством «Інтерком компані» не підтверджується; надані позивачем докази не є переконливими для твердження про реальність господарської операції.

Так, встановлені судом обставини переважають твердження про реальність господарських операцій і суд погоджується як і з висновками Акта перевірки, так і з їх правовими наслідками, викладеними у податковому повідомленні-рішенні.

У зв'язку із цим, суд резюмує і відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за досліджуваними із відповідним контрагентом операціями.

Це означає, що висновки Інспекції про заниження товариством «Компанія «Техно» грошових зобов'язань з податку на додану вартість є правильними, а оскаржуване повідомлення-рішення - правомірним.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, позов задоволенню не підлягає.

Згідно із частиною другою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, повязані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

При цьому, за правилами частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. У випадку, який розглядається, позовні вимоги є майновими, а їх розмір - 132728 грн. Тобто 2 відсотки від такої суми складає 2654,56 грн.

У частині третій статті 4 цього ж Закону передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується із позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позивач відповідно до платіжного доручення №2814 від 19 травня 2014 року сплатив судовий збір у сумі 265,46 грн.; тому сума судового збору, яка підлягає стягненню із ТОВ «Компанія «Техно» до Державного бюджету становить 2389,1 грн. (2654,56 грн. - 265,46 грн.).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Техно» до Державного бюджету України судовий збір у сумі 2389 (дві тисячі триста вісімдест дев'ять) грн. 10 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 07 липня 2014 р.