Рішення № 39606251, 03.07.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №479/467/14-ц 03.07.2014 03.07.2014 03.07.2014

Справа № 22-ц/784/1962/14 Головуючий першої інстанції: Кондрачук А.П.

Категорія: 27 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03 липня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М..,

суддів: Лівінського І.В.,

Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання: Яценко Л.В.,

за участі представника позивача - Мотельчук Ю.Г., третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5

на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2014 року за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 р. публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулося з позовом до ОСОБА_5 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 22 вересня 2008 р. між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 675 (далі - Договір), за умовами якого Банк передав відповідачці кредит у розмірі 128000 грн. на споживчі цілі, які позичальник зобов'язувався повертати частинами в строк до 21 вересня 2018 р. з оплатою 20,5% річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 22 вересня 2008 р. між Банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав в іпотеку Банку житловий будинок АДРЕСА_1

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що позичальник з січня 2009 р. неналежним чином виконує свої зобов'язання за Договором, внаслідок чого заборгованість за кредитним договором станом на 01 квітня 2014 р. складає 243350 грн. 13 коп., з яких: 61896 грн. 45 коп. заборгованості за кредитом, 60768 грн. 55 коп. простроченої заборгованості за кредитом, 44940 грн. 95 коп. заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 1889 грн. 18 коп. комісії та 73855 грн. пені, позивач просив суд в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на належний відповідачу будинок шляхом проведення публічних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна.

В подальшому, уточнивши позовні вимоги позивач просив в рахунок погашення заборгованості за Договором, яка станом на 27 травня 2014 р. складає 245432 грн. 90 коп. (59645 грн. 67 коп. заборгованості за кредитом, 63019 грн. 33 коп. простроченої заборгованості за кредитом, 43458 грн. 91 коп. заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 1889 грн. 18 коп. комісії та 77419 грн. 81 пені), позивач просив суд в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на належний відповідачу будинок шляхом проведення публічних торгів, встановивши початкову ціну на рівні 183716 грн.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2014 р. позов задоволено.

Постановлено в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором № 675 від 22 вересня 2008 р., укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4, звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 22 вересня 2008 р. на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями та побутовими спорудами, що в АДРЕСА_1 та належить на підставі свідоцтва про право власності, виданого 23 травня 2007 р. ОСОБА_5 шляхом продажу з публічних торгів за початковою ціною для його подальшої реалізації на рівні 183716 грн. Стягнуто з відповідачки на користь відповідача 2454 грн. 33 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, а тому просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову в позові, а в частині стягнення заборгованості - застосувати наслідки пропуску позовної давності та зменшити розмір пені до 1000 грн.

В запереченні на апеляційну скаргу представник позивача погоджується з необхідністю змінити рішення суду з метою визначення розміру кредитної заборгованості, а також в частині встановлення початкової ціни для реалізації предмету іпотеки, а також вказує на безпідставність інших доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 22 вересня 2008 р. між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_4 (позичальник) укладено кредитний договір № 675, за умовами якого Банк передав позичальникові кредит у розмірі 128000 грн. на споживчі цілі, які позичальник зобов'язувався повертати частинами в строк до 21 вересня 2018 р. з оплатою 20,5% річних за користування кредитом.

Згідно умов Договору (п. 1.5) позичальник зобов'язується щомісячно до 22 числа місяця, наступного за звітним, проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі 1066 грн. 67 коп. та сплачувати проценти, нараховані Банком на залишок заборгованості за кредитом, шляхом внесення готівки до каси Банку або шляхом безготівкових перерахувань з рахунків, відкритих в ВАТ «Ощадбанк», починаючи з 22 вересня 2008 р., на відповідні розрахунки позичальника, відкриті у № 2203 у філії - Кривоозерському відділені № 3161 ВАТ «Ощадбанк». Останній платіж в рахунок погашення кредиту та сплати нарахованих Банком процентів здійснити не пізніше 21 вересня 2018 р.

В подальшому сторони Договору двічі укладали додаткові угоди: 24 лютого 2009 р. та 30 вересня 2009 р., якими вносилися зміни до п. 1.5 щодо порядку погашення кредиту та графіку.

Зокрема, додатковою угодою до Договору № 2 від 30 вересня 2009 р. передбачено, що погашення кредиту здійснюється згідно графіка погашення до 30 числа кожного місяця, починаючи з наступного місця після видачі кредиту, шляхом внесення готівки до каси Банку або шляхом безготівкових перерахувань з рахунків, відкритих в ВАТ «Ощадбанк». Останнє погашення кредиту здійснюється позичальником не пізніше 21 вересня 2018 р. Також затверджено новий графік погашень, згідно з яким, з лютого 2009 р. по лютий 2010 р. не передбачено погашення кредиту (лише відсотків за користування кредитом та комісії), а з березня 2010 р. щомісяця на погашення заборгованості за кредитом позичальник має сплачувати 1190 грн. 92 коп.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 22 вересня 2008 р. між Банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав в іпотеку Банку житловий будинок АДРЕСА_1

Позичальник свої зобов'язання за Договором виконувала неналежним чином: останній платіж за кредитом здійснено 19 лютого 2009 р. за відсотками - 03 березня 2014 р., по комісії - 17 грудня 2012 р., внаслідок чого позивач звернувся з даним позовом, вказуючи, що заборгованість станом на 27 травня 2014 р. складає 245432 грн. 90 коп. (59645 грн. 67 коп. заборгованості за кредитом, 63019 грн. 33 коп. простроченої заборгованості за кредитом, 43458 грн. 91 коп. заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 1889 грн. 18 коп. комісії та 77419 грн. 81 пені).

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов Договору (несвоєчасним та не в повному обсязі погашенням передбачених графіком сум) позивачем відповідно до положень ст. 35 Закону України «Про іпотеку» 30 вересня 2013 р. була направлена відповідачу та позичальнику письмова вимога про усунення порушень, тобто про необхідність у тридцятиденний строк погасити заборгованість, та попереджено про звернення стягнення на іпотечне майно. Ця вимога залишена без задоволення.

Як зазначено в ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

В силу положень ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання позичальником будь-яких умов основного зобов'язання передбачено пунктом 3.1.3 іпотечного договору.

За таких обставин та з урахуванням положень ст. ст. 543, 1050, 1054 ЦК України, ст. 20 «Про заставу», ст. ст. 12, 33, 39 Закону України «Про іпотеку» є підстави для звернення стягнення на заставлене майно - належний відповідачеві на праві власності житловий будинок, а тому висновок суду про обґрунтованість позову Банка про звернення стягнення на майно є правильним.

Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для звернення стягнення на іпотечне майно не заслуговують на увагу.

Так, посилання у зв'язку з цим на зміну сторонами кредитного договору умов цього договору без погодження з відповідачем не заслуговують на увагу, оскільки приписами чинного законодавства та іпотечного договору не передбачено узгодження змін до кредитного договору з іпотекодавцем як що він є відмінним від позичальника.

Також суперечить наведеним нормам закону та умовам укладеного сторонами іпотечного договору щодо звернення стягнення на предмет іпотеки твердження апелянта про неправомірність дострокового стягнення на предмет іпотеки.

Помилковим є посилання в апеляційній скарзі на повторний розгляд вимог до ОСОБА_5

Відповідно до положень ст.ст. 174, 206 ЦПК України не допускається повторний розгляд аналогічних вимог у разі ухвалення по ним рішення суду або закриття провадження по справі у зв'язку з відмовою позивача від позову.

Як вбачається з копії рішення Кривоозреського районного суду Миколаївської області від 05 листопада 2010 р. за позовом прокурора Кривоозреського району Миколаївської області в інтересах ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки та матеріалів цивільної справи № 2322/10, прокурором частково підтримано заявлені позовні вимоги, а судом було частково задоволено позовні вимоги (стягнуто з ОСОБА_4 147721 грн. заборгованості). Рішення стосовно позовних вимог до ОСОБА_5 судом по суті позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки не ухвалювалось та провадження по справі в цій частині не закривалось, а тому не можна вважати, що суд повторно вирішував одні й ті самі вимоги.

Не можна взяти до уваги й доводи апелянта про відсутність підстав для задоволення позову через невиконання вимог ст. 35 Закону України «По іпотеку».

Як роз'яснено пункті 37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

В той же час повністю з висновком суду погодитись не можна.

Щодо визначення судом початкової ціни предмету іпотеки, то суд невірно виходив з наданої позивачем оцінки відповідно до умов іпотечного договору, оскільки відповідно до п. 1.4 цього договору вказана оцінка є приблизною, а реалізація предмету іпотеки має здійснюватися за цінами, що реально склалися на ринку на момент його реалізації, а тому в рішенні суду слід зазначити, що початкову ціну при реалізації майна необхідно встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна.

Резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як ст. 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки

Всупереч вказаних положень закону суд в резолютивні частині рішення не вказав, суму заборгованості, для погашення якої здійснюється звернення стягнення на предмет іпотеки, але в мотивувальній частині рішення визначив заборгованість як її зазначав позивач.

Так, звертаючись з позовом, Банк вважав, що заборгованість за кредитним договором у ОСОБА_4 станом на 27 травня 2014 р. складає 245432 грн. 90 коп. (59645 грн. 67 коп. заборгованості за кредитом, 63019 грн. 33 коп. простроченої заборгованості за кредитом, 43458 грн. 91 коп. заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 1889 грн. 18 коп. комісії та 77419 грн. 81 пені).

Відповідач посилався на пропуск позивачем позовної давності та подав заяву про застосування наслідків такого пропуску.

В силу ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Як зазначено вище, згідно умов укладеного з ОСОБА_4 кредитного договору сторонами встановлено строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній графіком сумі підлягав виконанню в строк не пізніше 21 вересня 2018 р.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як передбачено п. 7.8 кредитного договору позовна давність для усіх грошових зобов'язань позичальника по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, комісійних винагород, пені, штрафу встановлена сторонами тривалістю 3 роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами), які виходячи з умов кредитного договору та додаткових угод до нього складали 1066 грн. 67 коп., з 24 лютого 2009 р. - 1125 грн. 39 коп., з 30 вересня 2009 р. - 1190 грн. 92 коп., до 22 числа кожного календарного місяця, а з 30 вересня 2009 р. - 30 числа кожного місяця, а також встановлено відповідальність за порушення умов повернення кредиту та процентів за користування ним.

Як встановлено судом, позичальник ОСОБА_4 останній платіж за кредитом здійснила 19 лютого 2009 р. та відповідно до додаткової угоди до кредитного договору № 2 мала поновити сплати за кредитом з березня 2010 р.

Між тим, позичальник продовжувала сплачувати платежі за відсотками (останній проведено 03 березня 2014 р.) та комісії (останній здійснено 17 грудня 2012 р.), що свідчить про визнання нею боргу за кредитом, а отже в силу ст. 264 ЦК України й про переривання позовної давності, а тому після кожного платежу перебіг позовної давності починається заново.

З урахуванням періодичного здійснення позичальником платежів та переривання у зв'язку з цим позовної давності позивачем не пропущено строк звернення до суду для стягнення (звернення стягнення) заборгованості з кредиту, відсотків, комісії та пені у визначеній позивачем сумі.

Однак, вирішуючи питання про стягнення пені, суд не звернув уваги на наступне.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, суд не врахував положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, колегія суддів вважає, а також матеріальний та сімейний стан позичальника - ОСОБА_4, яка має на утриманні доньку ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є інвалідом дитинства, у зв'язку з чим на її лікування необхідні значні кошти (а.с. 106-107).

За такого колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір стягнутої пені до 30000 грн.

Розподіляючи судові витрати, суд виходив з того, що задоволені позовні вимоги мають матеріальний характер.

В той же час в пункті 6 зазначеної вище постанови роз'яснено, що вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави оплачується судовим збором як вимога немайнового характеру, якщо така вимога пред'явлена після вирішення вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості тощо). Вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави, пред'явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, оплачується судовими збором як вимога майнового характеру. При цьому ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна.

Оскільки рішенням суду від 05 листопада 2010 р. вже було частково стягнута заборгованість з погашення якої заявлено даний позов з позичальника за кредитним договором, вимога за даним спором має сплачуватись судовим збором як вимога майнового характеру з різниці задоволених вимог за рішенням від 05 листопада 2010 р. та за даним рішенням, що становить 50292 грн. (198013 грн. 09 коп.-147721 грн.).

З урахуванням викладеного та вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає зміні із зазначенням розміру заборгованості, на повернення якої проводиться звернення стягнення, визначення початкової ціни реалізації предмету іпотеки та порядку розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2014 року змінити.

Доповнити резолютивну частину рішення суду висновком, що звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 22 вересня 2008 р. - нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями та побутовими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 та належить на підставі свідоцтва про право власності, виданого 23 травня 2007 р., ОСОБА_5 проводиться для погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором № 675 від 22 вересня 2008 р., укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4, яка становить 198013 грн. 09 коп.: 59645 грн. 67 коп. заборгованості за кредитом, 63019 грн. 33 коп. простроченої заборгованості за кредитом, 43458 грн. 91 коп. заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 1889 грн. 18 коп. комісії та 30000 грн. пені.

Зазначити в резолютивній частині рішення, що реалізація предмета іпотеки здійснюватиметься за початковою ціною, встановленою на рівні не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 502 (п'ятсот дві) грн. 92 коп.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: