Постанова № 39605845, 03.07.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

" 23 "червня 2014 року Справа № 922/1332/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Потапенко В.І.,суддя Пушай В.І.

при секретарі Крупі О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Грибовського Є.А., довіреність б/н від 20.06.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1400 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 12 травня 2014 року у справі № 922/1332/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екстрім ЛТД", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Синтез", м. Харків

про стягнення 73 661,19 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Екстрім ЛТД" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Синтез" про стягнення 73661,19 грн., в тому числі: 60 000 грн. заборгованості по укладеному між сторонами договору поставки № 0125/02-10 від 15.02.2010 р. та нарахованих на неї за період з 15.07.2010 р. по 31.03.2014 р. 3% річних в сумі 6987,12 грн. та інфляційних втрат в сумі 6974,07 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12 травня 2014 року у справі № 922/1332/14 (суддя Лавренюк Т.А.) позов задоволено повністю.

З відповідача на користь позивача стягнуто 60 000 грн. основного боргу, 6687,12 грн. 3 % річних, 6974,07 грн. інфляційних втрат та 1827 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, просить це рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає на те, що господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про настання строку оплати товару на суму 60 000 грн, що був поставлений на підставі договору поставки № 0125/02-10 та прийнятий відповідачем згідно з видатковою накладною № ЕК-0000153 від 02.06.2010 р.

При цьому апелянт зазначає, що місцевий господарський суд не врахував , що на момент подання позову до відповідача не перейшло право власності на товар через непідписання сторонами в порядку пункту 7.1. договору акту приймання-передачі товару, з яким суд помилково ототожнив підписану сторонами видаткову накладну № ЕК-0000153 від 02.06.2010р.

Окрім цього зазначає на безпідставний висновок господарського суду першої інстанції про переривання позовної давності через визнання відповідачем боргу листом від 28.02.2014 р., оскільки суд не врахував, що в цьому листі відповідач не визнавав борг, а в листі від 19.03.2014 р. заперечував проти наявності боргу з підстав пропуску позовної давності.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Зазначає зокрема на безпідставність посилання апелянта на відсутність його обов'язку з оплати поставленого товару через відсутність підписаного сторонами акта приймання-передачі обладнання, із яким він пов'язує перехід права власності, оскільки, як зазначає позивач, відповдіно до пункту 3.21.2. договору строк розрахунку за поставлений товар пов'язаний з відвантаженням обладнання, дата якого визначена у видатковій накладній та цей обов'язок не кореспондується з підписанням сторонами акту приймання-передачі.

Вказує на те, що підписана з боку уповноважених представників сторін без будь - яких зауважень та заперечень видаткова накладна є належним доказом факту передання та отримання товару за договором та може вважатися актом приймання-передачі обладнання відповідно до п. 7.1. договору.

Щодо позовної давності позивач зазначає, що про її переривання свідчать дії відповідача з визнання боргу, а саме часткової його оплати 27.12.2011 р.

Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить розглянути справу за відсутністю його представника.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 ГПК України, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанці, 15.02.2010р. між позивачем-Товариством з обмеженою відповідальністю "Екстрім ЛТД"(постачальник) та відповідачем-Товариством з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Синтез" (покупець) укладено договір поставки № 0125/02-10 (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити обладнання, згідно із завданням на виготовлення № 01/03-08-001-ЗД, а відповідач прийняти та оплатити його вартість на умовах даного договору ( т. 1 а.с. 10-12).

Сторони погодили, що найменування, кількість та ціна обладнання зазначені у додатку № 2 до договору (п.1.2 договору).

Сторонами 15.02.10р. був підписаний додаток № 2 до договору, відповідно до якого сторони визначили найменування, кількість, ціну та загальну суму товару, що підлягає поставці ( т.1 а.с. 14).

Вартість обладнання, за умовами п. 2.1 договору та згідно з протоколом узгодження договірної ціни ( т. 1 а.с. 13), складає 453 538,00грн.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання своїх зобов'язань по договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 453 538,00грн., що підтверджується копією видаткової накладної № ЕК-000153 від 02.06.2010 р. (т. 1 а.с. 15).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 3.1 договору оплата за обладнання здійснюється наступним чином:

- протягом трьох банківських днів з моменту підписання договору відповідач здійснює оплату авансу в розмірі 30% вартості обладнання, а саме: 136 061,40грн. (п.3.1.1 договору);

- остаточний розрахунок в розмірі 317 476,60грн. відповідач здійснює протягом 30 банківських днів після відвантаження обладнання (п.3.1.2 договору).

Поставка обладнання здійснюється позивачем протягом 14 тижнів після дати надходження авансового платежу на розрахунковий рахунок позивача на умовах DDP Кив в термінах правил Інкотермс 2000 року (п.п.3.3, 3.4 договору).

Підписання представником та скріплення печаткою відповідача видаткової накладної, яка є первинними обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції з поставки товару, в тому числі дату поставки, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Оскільки операція з поставки відповідачу товару та його прийняття останнім 02.06.2010 р. підтверджується видатковою накладною № ЕК-0000153 від 02.06.2010 р., строк остаточної оплати поставленого товару відповідно до пункту 3.1. договору настав 14.07.2010 р.

Проте відповідач частково оплатив поставлений товар на суму 393 538,00грн., у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 60 000,00грн.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення 60 000 грн. заборгованості по укладеному між сторонами договору поставки № 0125/02-10. від 15.02.2010 р.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що строку оплати товару на суму 60 000 грн. не настав через не оформлення сторонами акту приймання-передачі товару, з моменту підписання якого пунктом 7.1. договору передбачено перехід права власності на товар до покупця.

Так, в пункті .7.1 договору сторони визначили момент переходу права власності на обладнання, погодивши що право власності на обладнання переходить від постачальника до покупця з моменту підписання акту приймання - передачі обладнання.

Проте, як було наведено вище, частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В пункті 3.1. договору строк остаточної оплати товару сторони обумовили такою подією як його відвантаження, а не підписанням акту приймання-передачі.

Як було наведено вище, відвантаження товару підтверджується видатковою накладною № ЕК-0000153 від 02 червня 2010 р., яка відповідно до положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом, що фіксує вказану господарську операцію з відвантаження товару, в тому числі і дату цієї операції.

Окрім цього, як обґрунтовано зазначив господарський суд першої інстанції, діючим законодавством не визначено форму акту приймання - передання товару за договором поставки, а видаткову накладну, що підписана з боку уповноважених представників сторін без будь - яких зауважень та заперечень, та згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом, що фіксує відповідну господарську операцію з передачі товару слід вважати належним доказом факту передання та отримання товару за договором, тобто актом приймання - передачі обладнання відповідно до п.7.1 договору.

До того ж, відповідно до статті 334 Цивільного кодексу Україїни право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Відповідно до наведених вище положень 712 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України договір поставки є договором, спрямованим на передачу товару саме у власність покупця, а тому останній після передання товару набуває право власності на нього.

Щодо стягнення з відповідача нарахованих на вказану заборгованість за період з 15.07.2010 р. по 31.03.2014 р. 3% річних в сумі 6987,12 грн. та інфляційних втрат в сумі 6974,07 грн.., колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про їх задоволення, виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, як було наведено вище, відповідач не оплатив поставлений по договору товар на суму 60 000 грн., він є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання по оплаті цього товару.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та 3% річних.

Позивачем у відповідності із вказаною нормою нараховано до стягнення за період прострочення зобов'язання з оплати товару зазначені суми 3% річних та інфляційних втрат.

Також колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову в задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності.

В обґрунтування такої відмови господарський суд першої інстанції обґрунтовано послався на наступні підстави.

За приписами ст.ст.256 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Враховуючи те, що останнім днем виконання зобов'язання відповідачем по оплаті за поставлений товар було 14.07.2010р., строк позовної давності розпочав свій перебіг 03.07.2010р.

Частинами 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Чинне законодавство не містить переліку таких дій, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість, а також часткова сплата боржником боргу.

Переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після його спливу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, в межах позовної давності, 27.12.2011р. частково сплатив заборгованість в розмірі 27 476,60 грн. за отримане обладнання за договором поставки, що підтверджується банківською випискою ТОВ "Екстрім ЛТД" по взаємовідносинах з ТОВ "ІК "Синтез" за договором № 0125/02-10 від 15.02.2010 р. ( т. 1 а.с. 41)

Окрім того, позивач на адресу відповідача 18.02.2014р. направив претензію за вих. № 51/02-14 з вимогою сплатити заборгованість (т. 1 а.с. 17-18).

У відповідь на дану претензію відповідач листом № 39/14 від 21.03.2014р.(т. 1 а.с. 22) визнав наявність заборгованості та запевнив позивача про свої наміри її сплатити.

Таким чином, судом вбачається, що відповідач до спливу позовної давності двічі вчиняв дії, що призводили до його переривання. Вперше строк позовної давності почав свій перебіг знову з 27.12.2011 р. та вдруге - з 21.03.2014 р.

Таким чином позов подано в межах позовної давності, а тому не має правових підстав для застосування цього строку відповідно до поданої відповідачем заяви.

Доводи апеляційної скарги не спростовують зазначеного висновку.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Синтез" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12 травня 2014 року у справі № 922/1332/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 27.06.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Пушай В.І.