Рішення № 39605797, 26.06.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2014 р.Справа № 922/4552/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БКЗ-Інвест", с. Губарівка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон Фармінг Харків", м. Харків, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків про стягнення коштів в розмірі 626717,06 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - Караван Р.В., дов. від 16.06.2014 року.

Представник відповідача - Петренчук К.А., дов. від 24.01.2014 року.

Третя особа - Бєляєва Д.О., дов. від 18.03.2014 року.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "БКЗ-Інвест", с. Губарівка, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон Фармінг Харків", м. Харків, суми збитків у розмірі 626 737,06 грн., а також просить суд покласти на відповідача судовий збір.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.12.2013р., залишеного без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.01.2014р., в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.04.2014р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.01.2014р. та рішення господарського суду Харківської області від 03.12.2013р. скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

08.05.2014р. автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справу призначено для розгляду судді Аюповій Р.М.

Ухвалою господарського суду від 12.05.2014р. справу призначено до розгляду на 27.05.2014р. об 11:00 год.

З метою надання сторонами додаткових доказів по справі, у судових засіданнях 27.05.2014р., 10.06.2014р., 17.06.2014р. оголошувалась перерва.

Під час розгляду справи, представниками сторін подавались клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх. №№ 18051, 18079, 19496), які судом були задоволені. В порядку ст. 22 ГПК України, сторони скористались своїм правом та ознайомились з матеріалами справи, про що свідчать відмітки представників сторін на відповідних клопотаннях.

Представник позивача у судовому засіданні 26.06.2014р. позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові письмові пояснення (вх. №№ 17453, 19014, 21818), які судом досліджені та долучені до матеріалів справи. Також представнико позивача, через канцелярію суду, надано клопотання про витребування доказів (вх. № 19010), в якому позивач просить суд витребувати у Державної інспекції сільського господарства в Харківській області розрахунок розміру шкоди за Методикою визначення розміру, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву без спеціального дозволу, затвердженої постанової Кабінету Міністрів України від 25.07.2007р. № 963, заподіяної ТОВ "БКЗ-Інвест" внаслідок самовільного зайняття ТОВ "Трайгон Фармінг Харків" земельних ділянок, що в установленому порядку перебувають в оренді ТОВ "БКЗ-Інвест" загальною площею 138,1229 га.

Згідно ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Розглянувши зазначене клопотання, суд відмовляє в його задоволенні, в зв"язку з тим, що Пунктом 7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963, визначено вичерпний перелік установ, які наділені повноваженнями щодо здійснення розрахунку розміру шкоди. Державна інспекція сільського господарства в Харківській області не наділена повноваженнями щодо здійснення розрахунку збитків за використання земельної ділянки.

Представник відповідача в судовому засіданні 26.06.2014р. проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 17148) та доповненнях до відзиву (вх. №№ 19490, 21896), які судом досліджені та долучені до матеріалів справи.

Представник присутньої в судовому засіданні 26.06.2014р. третьої особи, проти позову заперечував, з підстав, викладених у письмових поясненнях (вх. № 17473), які судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 26.06.2014р. представники сторін та третя особа наголосили на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно ст. 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивачем у червні-серпні 2012 року були укладені договори оренди земель сільськогосподарського призначення з мешканцями сіл Кленове, Мерло Богодухівського району Харківської області загальною площею 138,1229 га., державна реєстрація яких була проведена 17.08.2012 року та 29.10.2012 року. ТОВ «БКЗ-Інвест» у встановленому порядку отримало від землевласників за актами приймання-передачі земельні ділянки, що є предметами вказаних вище договорів оренди.

Вказані вище земельні ділянки межують з земельними ділянками, що перебувають в оренді ТОВ «Трайгон Фармінг Харків». При цьому, як зазначено відповідачем та не заперечується позивачем ТОВ «Трайгон Фармінг Харків» з власниками земельних ділянок в 2007-2008 роках були підписані договори оренди на спірні земельні ділянки, які не пройшли державну реєстрацію у встановленому законі порядку.

ТОВ "БКЗ-Інвест" у вересні 2013 році сплатило орендодавцям орендні платежі на загальну суму 84 874,5 грн.

Як зазначає позивач, у серпні-вересні 2012 року ТОВ "Трайгон Фармінг Харків" без належних правових підстав самовільно зайняло орендовані ТОВ "БКЗ-Інвест" земельні ділянки та здійснило їх засів, чим позбавило позивача можливості вільно користуватися орендованими землями, в зв"язку з чим позивачем було направлено відповідне повідомлення на адресу прокурора Богодухівського району.

Позивач вважає, що факт засіву спірних земельних ділянок підтверджується обставинами, встановленими в постанові слідчого слідчого відділу Богодухівського РВ ГУ МВС України в Харківській області від 20.08.2013 року про закриття кримінального провадження № 12013220220000418, згідно якої ТОВ «Трайгон Фармінг Харків» у вересні 2012 року здійснило засів спірних земельних ділянок та у 2013 році зібрало врожай з них.

Згідно отриманої ТОВ «БКЗ-Інвест» відповіді Державної інспекції сільського господарства в Харківській області № 04.01-29/2505 від 25.03.2013 року ТОВ «Трайгон Фармінг Харків» ухилилось від проведення відповідної перевірки, а Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Харківській області до Головного управління ГУМВС України в Харківській області було направлено лист про сприяння у проведенні зазначеної перевірки.

Як свідчать матеріали справи, 18.08.2012 року між ТОВ «БКЗ-Інвест» (Постачальник за договором) та ТОВ «Компанія «Аквітенс» (Покупець за договором) було укладеного договір поставки № КП-СХ18/08-12, згідно якого в порядку та на умовах цього Договору постачальник у визначений сторонами строк (термін) поставляє покупцю сільськогосподарську продукцію майбутнього врожаю, а саме зерно пшениці та рапсу, що відповідає по якості ДСТУ 4525:2006 та не перевищує по якості показники, визначені у п. 2.6. даного Договору, надалі "Товар", у кількості 260 т. пшениці озимої та 80т. озимого ріпаку +/- 5.00 % за ціною 1800,00 грн. (одна тисяча вісімсот грн., 00коп) за 1 т. пшениці та 4375,00 грн. за 1 т. озимого ріпаку на загальну суму 818 000,00 грн., в термін до 31.07.2013р.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач заначає, що неправомірні дії відповідача, позбавили ТОВ «БКЗ-Інвест» можливості вільно господарювати на орендованих у встановленому порядку земельних ділянках, та завадило позивачу можливості належним чином виконати свої зобов'язання за договором поставки № КП-СХ18/08-12, в зв"язку з чим 30.08.2013 року ТОВ «БКЗ-Інвест» сплатило на користь ТОВ «Компанія «Аквітенс» суму штрафних санкцій у розмірі 409000,00 грн. за неналежне виконання зобов"язань за договором поставки.

Також позивач зазначив про сплату власникам спірних земельних ділянок орендних платежів за договорами оренди, укладеними у червні-серпні 2012 року на загальну суму 84874,5 грн.

Як зазначає позивач у позові, внаслідок протиправних дій відповідача, внаслідок самовільного зайняття, належних позивачу на праві тимчасового користування замельних ділянок, останній зазнав збитків на загальну суму 626737, 06 грн., а саме:

- 132862,56 грн. збитків, розрахованих за Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963, що за своєю правовою природою є упущеною вигодою;

- 84874,5 грн. реальних збитків, у вигляді сплачених у 2013 році орендних платежів за договорами оренди на користь власників спірних земельних ділянок;

- 409000,00 грн. реальних збитків, у вигляді сплачених штрафних санкцій за невиконання договору поставки майбутнього врожаю за № КП-СХ18/08-12 від 18.08.2012 року.

При цьому, розрахунок збитків за Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963 були здійснені позивачем самостійно.

В матеріалах справи міститься лист позивача від 17.10.2013 року, згідно якого останній звернувся до Державної інспекції сільського господарства в Харківській області з проханням провести розрахунки збитків за Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963.

Згідно наявної в матеріалах справи відповіді Державної інспекції сільського господарства в Харківській області від 29.11.2013 року у проведенні розрахунків було відмовлено.

Таким чином, звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, позивач зазначив про порушення відповідачем вимог ст.ст. 12, 125, 126, 212 Земельного Кодексу України, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача шкоди у сумі 626717,06 грн., завданої йому внаслідок самовільного зайняття відповідачем належних йому на праві тимчасового користування земельних ділянок.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 3 Земельного кодексу України закріплено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до приписів Земельного кодексу України, земля може перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч. 3 ст. 78 ЗК України).

Громадяни та юридичні особи можуть набувати право користування (оренди) земельними ділянками державної та комунальної власності за рішеннями відповідних органів (ст. ст. 123, 124 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Відповідно до вимог чинного законодавства, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Статтею 373 Цивільного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно приписів ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Тобто необхідною умовою застосування ст. 212 ЗК України (на яку посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог) є встановлення факту "самовільного зайняття земельної ділянки".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними".

Такий спосіб захисту прав передбачений ст. 212 Земельного кодексу України, відповідно до ч. ч. 1, 3 якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Суд враховує, що аналогічна правова позиція зазначена в п.1.6 Рекомендацій Вищого господарського суду України "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства " N 04-06/15, 02.02.2010 року, в якій зазначено, що в порядку господарського судочинства розгляду підлягають, зокрема, про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Стаття 125 Земельного кодексу України передбачає виникнення права на земельну ділянку після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, або укладення договору оренди та їх державної реєстрації; а також забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

Згідно приписів ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Главою 15 Земельного кодексу України визначено два види користування землею - право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що позивачем у червні-серпні 2012 року були укладені договори оренди земель сільськогосподарського призначення з мешканцями сіл Кленове, Мерло Богодухівського району Харківської області загальною площею 138,1229 га. державна реєстрація яких була проведена 17.08.2012 року та 29.10.2012 року. ТОВ «БКЗ-Інвест» у встановленому порядку отримало від землевласників за актами приймання-передачі земельні ділянки, що є предметами вказаних вище договорів оренди.

Вказані вище земельні ділянки межують з земельними ділянками, що перебувають в оренді ТОВ «Трайгон Фармінг Харків».

Обгрунтовуючи підстави звернення до суду, позивач зазначає, що договори оренди землі укладені відповідачем в 2007-2008 роках з власниками спірних земельних ділянок не породжують прав та обов'язків для сторін, таким чином відповідач без належних правових підстав самовільно зайняв земельні ділянки, що у встановленому законі порядку перебувають в оренді ТОВ «БКЗ-Інвест».

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охоронною земель", самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади з земельних ресурсів.

Відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охоронною земель " та Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 №459/2011, Державна інспекція сільського господарства у Харківській області є спеціально створений державою орган, який уповноважений здійснювати функції у спірних відносинах, що виникають в галузі охорони та раціонального використання земель.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" складання актів перевірок дотримання вимог земельного законодавства відноситься до повноважень саме державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, але аж ніяк не до повноважень працівників виконавчого органу місцевої ради.

Повноваження державних контролюючих органів щодо своєчасного виявлення порушень земельного законодавства, в тому числі самовільного зайняття земельних ділянок, і вжиття заходів стосовно їх усунення визначені, насамперед, Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель"

Статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до ст.ст. 9, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок. Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків.

Процедуру проведення перевірок, оформлення матеріалів за їх результатами встановлює Порядок планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.02.2013р. № 132, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.03.2013 р.за N412/22944 (надалі - Порядок), пунктами 1.3., 1.4. якого передбачено, що інспекційні органи здійснюють планові та позапланові заходи державного нагляду (контролю), які здійснюються шляхом проведення перевірок, обстежень земельних ділянок.

Пунктом 5.6. вказаного Порядку передбачено, що планові та позапланові заходи з питань перевірки стану дотримання суб'єктом господарювання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, які використовуються ним у процесі ведення господарської діяльності, проводяться за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання у присутності керівника суб'єкта господарювання або уповноваженої ним особи чи у присутності фізичної особи - підприємця або його представника. Якщо суб'єкт господарювання або уповноважена ним особа (представник) відмовляється бути присутнім при проведенні відповідного заходу, про це робиться відповідна відмітка в акті перевірки . У такому випадку захід здійснюється державними інспекторами без присутності суб'єкта господарювання або уповноваженої ним особи (представника).

Також, п. 5.8. Порядку встановлено, що у разі виявлення порушення вимог земельного законодавства державні інспектори:

-з'ясовують обставини та суть вчиненого порушення земельного законодавства, установлюють особу, яка його вчинила, чи особу, внаслідок бездіяльності якої порушено вимоги земельного законодавства;

-установлюють, чи є в діях осіб, які вчинили правопорушення, чи осіб, внаслідок бездіяльності яких порушено вимоги земельного законодавства, ознаки адміністративного чи кримінального правопорушення;

-встановлюють шляхом обстеження земельних ділянок, чи завдана суб'єктом господарювання або третіми особами шкода земельним ресурсам унаслідок здійснення ними господарської чи іншої діяльності.

У разі, якщо посадова особа органу земельних ресурсів, яка розглядає матеріали про самовільне зайняття земельної ділянки (матеріали справи про адміністративне правопорушення), встановить, що в діях порушника наявні ознаки злочину, відповідальність за який передбачено ст. 1971 Кримінального кодексу України, вона приймає рішення відповідно до ст. 253 КУпАП про передачу матеріалів прокурору, органу досудового слідства чи дізнання. При цьому посадова особа, керуючись п. 3 ст. 284 КУпАП, виносить постанову про закриття справи у зв'язку із передачею матеріалів прокурору, органу досудового слідства чи дізнання.

Натомість, господарським судом встановлено те, що в матеріалах справи протоколу виявлення порушення земельного законодавства та постанови про притягнення посадових осіб відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КУпАП " Самовільне зайняття земельної ділянки" не міститься.

Втім, слід врахувати положення ст. 62 Конституції України, згідно з якими особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За результатами здійснення планових та позапланових заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, які використовуються ними у процесі ведення господарської діяльності, державні інспектори складають акт перевірки згідно з уніфікованою формою акта перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства (додаток до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12 липня 2012 року № 424 "Про затвердження Переліку питань та уніфікованої форми акта перевірки для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 липня 2012 року за № 1289/21601) (пункт 5.3. Порядку).

Відповідно до п. 6.2. Порядку, акт перевірки складається у двох примірниках і підписується не пізніше останнього дня проведення перевірки державними інспекторами, які проводять відповідний захід, керівником суб'єкта господарювання або уповноваженою ним особою чи фізичною особою - підприємцем або її представником.

Перший примірник акта залишається в інспекційному органі, який проводить перевірку, другий - вручається керівнику суб'єкта господарювання або уповноваженій ним особі чи фізичній особі - підприємцю або її представнику. При врученні акта перевірки у примірнику акта, який залишається в інспекційному органі, робиться відмітка про дату вручення акта та ставиться підпис особи, яка його отримує.

Якщо державні інспектори беруть участь у проведенні спільної перевірки разом з іншими контролюючими органами, вони складають в межах наданих повноважень окремий акт перевірки та передають копію такого акта керівнику, що очолює робочу групу.

Згідно з п. 6.3. Порядку, в разі відмови суб'єкта господарювання від ознайомлення з актом перевірки, його підписання, надання пояснень, отримання копії акта перевірки державні інспектори, що здійснюють планову/позапланову перевірку, вносять до акта перевірки відповідний запис, засвідчуючи це своїми підписами.

Другий примірник акта перевірки направляється суб'єкту господарювання поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох робочих днів після закінчення здійснення відповідного заходу.

Проте, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, позивачем до матеріалів справи не надано передбачених діючим законодавством доказів проведення органом (Держсільгоспінспекцією), уповноваженим державою здійснювати перевірки у сфері дотримання відповідачем вимог земельного законодавства, зокрема, матеріали справи про адміністративне правопорушення або доказів притягнення відповідача до кримінальної відповідальності, а отже суду не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач самовільно займає спірну земельну ділянку.

Водночас, суд зазначає, що розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покрову (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться Держекоінспекцією та її територіальними органами або Держсільгоспоінспекцією та її територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам - Держсільгоспоінспекцією та її територіальними органами на підставі матеріалів обстеження земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 року № 1619.

Постанова КМУ від 1 листопада 2000 року № 1619 визначає які органи державної влади наділені повноваженнями здійснювати розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного заняття земельних ділянок, використанням земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, відповідний договір з Держсільгоспоінспекцією або її територіальними органами для здійснення перевірки та для здійснення розрахунку шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покрову (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, до звернення до суду та в процесі розгляду справи, не укладав та самостійно здійснив розрахунок збитків, спричинених використанням земельних ділянок, на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963.

Пунктом 7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963, визначено вичерпний перелік установ, які наділені повноваженнями щодо здійснення розрахунку розміру шкоди.

Постанова Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963 не передбачає можливості здійснення розрахунку розміру шкоди самостійно суб'єктом господарської діяльності.

Таким чином, позивач безпідставно вимагає сплати збитків, спричинених, начебто, самовільним захопленням земельних ділянок відповідачем.

Відповідно до положень ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначені ст.1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим правом фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Цивільно - правова відповідальність за завдання майнової шкоди наступає за наявності цивільного правопорушення, яке складається з наступних елементів: наявність майнової шкоди, протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) заподіювача; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та майновою шкодою, вина.

В силу статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Враховуючи, що позивач не надав суду документи, що свідчать про порушення саме з боку Відповідача прав та законних інтересів позивача, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача збитків, у вигляді сплачених штрафних санкцій та упущеної вигоди на загальну суму 626737, 06 грн.

Таким чином, пред'явлена ТОВ "БКЗ - Інвест" вимога про стягнення суми збитків у розмірі 626737, 06 грн. - є необґрунтованою і не підтверджена належними та допустимими доказами.

Крім того, суд зазначає, що надані позивачем до матеріалів справи платіжні доручення та видаткові касові ордери стосуються правовідносин виниклих між позивачем і сторонніх осіб і зазначені документи не стосуються правовідносин, пов'язаних із відшкодуванням шкоди учасником яких є відповідач, а ґрунтуються на інших договірних зобов'язаннях позивача.

Згідно зі статтею 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З зазначеного вбачається, що доводи позивача, викладені у позовній заяві не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33, ст. 34 ГПК України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, суд визнає вимоги позивача такими, що не ґрунтуються на законі, не підтверджені матеріалами справи, позбавлені правових підстав, тому не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, в зв"язку з чим, судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 22, 626, 627, 629, 1166 Цивільного кодексу України, статтями 1, 11, 173, 179, 193 Господарського кодексу України, статтями 12, 80, 83, 116, 122, 123, 125, 126, 152, 156, 157, 187, 188, 189 Земельного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 01.07.2014 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/4552/13