Ухвала суду № 39603952, 02.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" липня 2014 р. м. Київ К/800/9272/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. при секретарі судового засідання Ковтун О.С.

за участю представників сторін: позивача - не з'явився,

відповідача - Дуль Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2014 р.

у справі № 813/4663/13-а (876/12952/13)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ»

до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ» (далі - позивач, ТОВ «Корпорація КРТ») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.03.2013 р. № 0000011600, № 0000021600, № 0000171720, № 0000181720 та від 07.05.2013 р. № 0000421720.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2014 р., позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області від 20.03.2013 р. № 0000011600, № 0000021600; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2013 р. № 0000011600, № 0000021600, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2014 р. в частині задоволення позову ТОВ «Корпорація КРТ» і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач своїм процесуальним правом надати заперечення на касаційну скаргу не користався, в судове засідання 02.07.2014 р. не з'явився.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 20.12.2012 р. по 21.01.2013 р. (згідно з наказом ДПС у Львівській області № 21 від 14.01.2013 р. термін проведення перевірки продовжувався з 22.01.2013 р. терміном на 10 робочих днів), на підставі направлень від 20.12.2012 р. № 3243, № 3244, № 3245, № 3246, № 3247, № 3248, № 3249, № 3250, № 3251, посадовими особами ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області та ДПС у Львівській області, згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статтею 77, пунктом 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, наказу від 26.11.2012 р. № 827 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Корпорація КРТ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 17.08.2011 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої складено акт від 11.02.2013 р. № 15/22-10/37786903 та встановлено порушення позивачем вимог: - підпунктів 14.1.56, 14.1.120, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пунктів 137.1, 137.4 статті 137, пункту 138.4 статті 138, пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2, 44.3, 44.5, 44.6 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.5, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся, на суму 3 075 775 грн.; - підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пунктів 186.1, 186.2 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, в результаті чого безпідставно сформовано податкові зобов'язання за період, що перевірявся, на загальну суму 23 944 007 грн.; - пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит по податку на додану вартість за перевіряємий період всього на суму 26 756 651 грн.; - підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пунктів 186.1, 186.2 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 2 812 644 грн., в тому числі за рахунок заниження: за січень 2012 року на суму 1 337 180 грн., за лютий 2012 року на суму 709 706 грн., за березень 2012 року на суму 1 076 675 грн., за червень 2012 року на суму 7 424 грн., та за рахунок завищення: за квітень 2012 року на суму 10 363 грн., за травень 2012 року на суму 6 985 грн., за липень 2012 року на суму 183 871 грн., за серпень 2012 року на суму 103 546 грн., за вересень 2012 року на суму 13 576 грн.

На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем 20.03.2013 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000011600, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 3 844 819 грн., з яких 3 075 775 грн. сума основного платежу та 768 944 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); № 0000021600, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 3 515 805 грн., з яких 2 812 644 грн. - за основним платежем та 703 161 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000181720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у загальному розмірі 3 863,88 грн., з яких 3 091,10 грн. - за основним платежем та 772,78 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), № 0000171720, згідно з яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) по податку з доходів фізичних осіб на суму 510 грн.

Рішенням ГУ Міндоходів у Львівській області від 26.04.2013 р. № 5/10/10-2005/4, прийнятим за результатами оскарження позивачем вище зазначених податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, податкове повідомлення-рішення від 20.03.2013 р. № 0000181720 - скасовано в частині 463,46 грн. основного платежу та 115,86 грн. штрафних санкцій, в іншій частині оскаржувані податкові повідомлення-рішення - залишені без змін.

З урахуванням Рішення ГУ Міндоходів у Львівській області від 26.04.2013 р. № 5/10/10-2005/4 та на підставі акта перевірки від 11.02.2013 р. № 15/22-10/37786903, відповідачам, замість податкового повідомлення-рішення від 20.03.2013 р. № 0000181720, яке вважається відкликаним, було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000421720 від 07.05.2013 р., відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» у загальному розмірі 3 284,56 грн., у тому числі 2 627,64 грн. складає сума основного платежу та 656,92 грн. - розмір штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних щодо визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2013 р. № 0000171720 та від 07.05.2013 р. № 0000421720, виходили з того, що висновки податкового органу про неправомірне не оподаткування отриманих працівниками підприємства позивача додаткових благ за рахунок коштів ТОВ «Корпорація КРТ», є обґрунтованими.

Отже, як вбачається з акта перевірки, на визначення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб вплинуло не оподаткування отриманих додаткових благ за рахунок коштів підприємства - послуг роумінгу, які були надані оператором мобільного зв'язку ПрАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» та відшкодування послуг ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» за обслуговування у VIP-залі.

При цьому, позивач стверджуючи, що ці послуги пов'язані з господарською діяльністю товариства, як під час проведення податкової перевірки так і під час судового розгляду справи, не надав жодних доказів, які підтверджують, що працівники ТОВ «Корпорація КРТ» перебували в закордонних відрядженнях, а відтак, відповідач дійшов вірного висновку, що користування у власних потребах працівників послугами мобільного зв'язку та послугами VIP-зали ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» за рахунок підприємства є додатковим благом.

З огляду на це, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що податкові повідомлення-рішення від 07.05.2013 р. № 0000421720, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» на суму 3 284,56 грн., та від 20.03.2013 р. № 0000171720, яким застосовано штрафні санкції за платежем «податок з доходів фізичних осіб» на суму 510,00 грн. є правомірними і не підлягають скасуванню.

Разом з тим, щодо визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Як слідує з акта перевірки № 15/22-10/37786903 від 11.02.2013 р., фактичною підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 20.03.2013 р. № 0000011600 та № 0000021600, слугували висновки перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських операцій по правочинам укладеним ТОВ «Корпорація КРТ» зі своїми контрагентами: ТОВ «Едельвейс-Груп-М», ТОВ «НВП «Енергія-Новояворівськ», ТОВ «НВП «Енергія-Новий Розділ», ТОВ «Східбудсервіс-С», ПП «Електрокабельпостач», ТОВ «Фінанс Пан Трейд», ПрАТ «Олімп», ТОВ «Сота Стар» та ТОВ «Корпорація Колійні ремонтні технології», оскільки, як стверджує відповідач, угоди укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочинів, а тому є нікчемними, посилаючись при цьому на те, що у останніх, на думку податкового органу, відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності.

Суди першої та апеляційної інстанцій заперечуючи такі твердження відповідача та частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на прибуток приватних підприємств, то відповідно до пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Отже, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність правочину (відсутність реальності здійснення господарських операцій) для виключення витрат зі складу валових та виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту Податковий кодекс України не передбачає.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд правочинів щодо придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг із контрагентам: ТОВ «Едельвейс-Груп-М», ТОВ «НВП «Енергія-Новояворівськ», ТОВ «НВП «Енергія-Новий Розділ», ТОВ «Східбудсервіс-С», ПП «Електрокабельпостач», ТОВ «Фінанс Пан Трейд», ПрАТ «Олімп», ТОВ «Сота Стар», ТОВ «Корпорація Колійні ремонтні технології».

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, і як вірно встановлено судами попередніх інстанцій зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість встановлення місцезнаходження деяких з контрагентів позивача та неможливість реального виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів через відсутність у останніх необхідних умов для ведення господарської діяльності.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними у акті перевірки контрагентами за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень від 20.03.2013 р. № 0000011600, № 0000021600.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 20.03.2013 р. № 0000011600 та № 0000021600, вимоги щодо визнання протиправними і скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Беручи до уваги вищезазначені правові норми, встановлені фактичні обставини справи та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2014 р. у справі № 813/4663/13-а (876/12952/13) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко