Ухвала суду № 39603204, 03.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2014 р. м. Київ К/800/44337/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Ліпського Д.В., Тракало В.В.,розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

за касаційною скаргою Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2013 року,

встановив:

У травні 2013 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) звернулось до суду з позовом до ВАТ «Авдіївський коксохімічний завод» (далі - Підприємство), в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році в розмірі 5255091,25 грн та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 11561,22 грн.

Позов обґрунтовано тим, що Підприємство не виконало вимоги статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-ХII), а саме - не виконало 4 % нормативу зі створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та не забезпечило працевлаштування у 2012 році осіб-інвалідів.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі відділення Фонду просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та задовольнити позов. Скаргу обґрунтовує тим , що відповідач порушив вимоги статті 18 Закону № 875-ХII, оскільки не вжив усіх передбачених чинним законодавством заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів впродовж 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому він не може бути притягнений до відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону № 875-ХІІ, у зв'язку з тим, що уповноважені органи не направили необхідну кількість інвалідів для працевлаштування.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-IV «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач два рази на місяць протягом 2012 року здавав звітність до Авдіївського міського центру зайнятості за формою № 3-ПН та в лютому 2013 року за формою 10-ПІ.

Крім того, відповідачем на протязі 2012 року були прийняті наступні заходи щодо працевлаштування інвалідів: неодноразово направлялись листи до Управління праці та соціального захисту населення Авдіївської міської ради Донецької області з проханням направляти інвалідів для працевлаштування; відповідач звертався до ТОВ АМТІ "Преодоление" ДООІ ВОІ "Спілка організацій інвалідів України" з проханням направляти інвалідів для працевлаштування, що підтверджується листом від 12 жовтня 2012 року № 05-1/14/3133; направлялись листи безпосередньо на адресу інвалідів, які проживають у м. Авдіївці, із запрошенням для працевлаштування.

У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність вимог позивача є правильним.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, від 2 квітня 2013 року у справі № 21-95а13, від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2013 року - без зміни.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді:Черпак Ю.К. Ліпський Д.В. Тракало В.В.