Ухвала суду № 39603151, 29.05.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

29 травня 2014 рокусправа № 0870/10403/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

без представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2013 р. у справі № 0870/10403/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнТерм-Сервіс"

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

02.11.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ІнТерм-Сервіс" звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми "Р" Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби № 0001322211 та № 0001312211.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків податкового органу щодо нікчемності укладених позивачем правочинів, оскільки реальність здійснення господарських операцій підтверджена належним чином оформленою первинною документацією.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2013 р. у справі № 0870/10403/12 вищевказаний адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення -рішення.

Постанову суду мотивовано встановленням фактичного здійснення господарських операцій позивачем, що підтверджено первинною документацією, оформленою відповідно до вимог чинного законодавства. Судом зазначено, що суб'єкт господарювання, який добросовісно веде господарську діяльність не повинен нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства з боку своїх контрагентів.

Не погодившись з постановою суду, ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2013 р. у справі № 0870/10403/12, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані висновками акту проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки позивача. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не в повному обсягу встановив обставини по справі та не надав оцінку поданими податковим органом доказів ознак «фіктивності» контрагентів позивача.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання представники сторін не з'явились, сторони процесуальним правом щодо участі в судовому засіданні не скористались, жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників сторін суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду скарги. Відповідно до ст. 41 КАС України, в зв'язку з неявкою представників сторін, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснювалось.

Обставини, пов'язані з проведенням ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ІнТерм-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансового-господарських взаємовідносин з КП «Альянс» (код ЄДРПОУ 32468182) за період з 01.04.2010 р. по 30.06.2010 р. (акт перевірки № 154/22-1109/19271718 від 06.07.2012 р., а. с.98-111), встановлені під час цієї перевірки порушення, зміст цих порушень, зміст прийнятих на підставі вказаного акту перевірки та за результатами застосованої Товариством процедури адміністративного оскарження (а. с.11-28) спірних податкових повідомлень-рішень (а. с.9, 10) та результати процедури адміністративного оскарження відображені в постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2013 р. і відповідають матеріалам даної справи.

Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність віднесення до складу валових витрат Товариства витрат з придбання робіт та формування податкового кредиту за рахунок ПДВ, сплаченого в ціні придбання цих робіт згідно нікчемного на думку податкового органу правочину з контрагентом КП «Альянс», і про заниження в зв'язку з цим податку на прибуток та податку на додану вартість.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя не підлягає задоволенню з таких підстав:

Згідно висновків акту перевірки від 06.07.2012 р.:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті якого встановлено заниження Товариством податку на прибуток на суму 12 259 грн., у тому числі по періодам: за півріччя 2010 року у сумі 12 259 грн.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті якого встановлено заниження Товариством податку на додану вартість у розмірі 9807 грн., в тому числі по періодам: травень 2010 року у розмірі 9 807 грн.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на даних акту перевірки з посиланням ДПІ у Приморському районі м.Одеси № 36/22/32468182 від 11.04.2012 р. про неможливість проведення зустрічної звірки КП «Альянс» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінанси-господарської діяльності за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2012 р.

В даному акті перевірки зазначено, що не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від КП «Альнс» підприємствам-покупцям, що, в свою чергу, свідчить про те, що правочини між КП «Альнс» та покупцями здійснені без мети настання реї наслідків. Також в ході перевірки встановлено, що відповідно до поданих КП «Альянс» податкових декларації з ПДВ за період 01.01.2010 р по червень 2010 року, Додатків № 5 до Декларації за відповідний періоди серед покупців КП «Альнс» відсутнє підприємство ТОВ "ІнТерм-Сервіс".

Відповідно до постанови слідчого групи слідчих - старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС Уфакти1 Мазуркевича В. А. від 02.04.2012 р., винесеної в рамках кримінальної справи № 69-0146, встановлено, що: «Кримінальна справа № 69-0146 порушена відносно директора ТОВ «Союз КДС» ОСОБА_3 за фактом умисного ухилення від сплати податків, за попередньою з групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками складу злочину, передбаченого ст.212 ч.3 КК України та відносно директора ТОВ «Строитель-плюс» ОСОБА_4, фізичних осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання ряду суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема КП «Альнс».

Використовуючи реквізити та банківські рахунки зазначених підприємств, вказана група документально оформлювали неіснуючі операції, які нібито свідчили про отримання товарно-матеріальних цінностей, надання послуг, виконання робіт, після чого, вказані завідомо підроблені документи передавались замовникам «послуг» із конвертації в готівку безготівкових коштів для їх відображення в бухгалтерському і податковому обліках, з метою незаконного формування податкового кредиту з ПДВ та валових податку на прибуток підприємств для подальшого заниження своїх податкових зобов'язань з по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства». Так, за висновками відповідача, проведеним аналізом вставлено, що сумнівний податковий кредит, отриманий КП «Альянс» від контрагентів-постачальників, фактично не було використано у власній господарській діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язання плати суб'єктів господарювання.

Висновки даного акту від 11.04.2012 р. покладені в основу висновків по акту перевірки позивача від 06.07.2012 р.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання є документом, що фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки, і законодавством України не надано право органам ДПС в акті про неможливість проведення зустрічної звірки співставляти дані первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювались між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Крім того, відповідачем всупереч ч.2 ст.71 КАС України, не надано суду доказів наявності тих документальних підстав, які покладені в основу акту перевірки позивача від 06.07.2012 р.

Колегія суддів бере до уваги, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку (Лист ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11).

Господарською операцією, згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV, є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частиною 2 статті 5 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З 01.01.2011 р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин (2010 р.), тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (чинний в редакції станом на 2009р.) та норми Податкового кодексу України виходячи з того, що перевірка позивача податковим органом здійснена у липні 2012 р.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі - Закон № 334) валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334).

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України Закону Україна «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97 (далі - Закон № 168) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168 (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону № 168 якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Доказів того, що станом на момент проведення господарської операції ТОВ "ІнТерм-Сервіс" з КП "Альянс", останнє не знаходилось в Єдиному реєстрі як юридична особа та не було платником ПДВ, відповідачем суду не надано, що свідчить про наявність необхідної правосуб'єктності у контрагента позивача.

Матеріали справи свідчать про наявність господарських відносин між позивачем (Замовник) та КП "Альянс" (Підрядник) за договором підряду № 551 від 18.05.2010 р. на виконання Підрядником реконструкції котельні пансіонату з лікуванням «Горизонт» в м.Алушта.

Первинні документи, що підтверджують реалізацію вказаної господарської операції, надавались податковому органу під час проведення перевірки та досліджувались судом першої інстанції (договір, довідка про ват ріст робі, податкова накладна, докази оплати робіт, а. с.29-34).

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у колегії суддів сумнівів щодо їх недостовірності.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів того, що податкові накладні, які виписані КП "Альянс" і які, за приписами Закону № 168, є підставою для формування податкового кредиту платника податків, не відповідають положенням Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.97 р. № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 р. за № 233/2037.

Використання позивачем придбаних товарів (робі, послуг) у власній господарській діяльності відповідачем не спростовується.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять.

Також відповідачем не надано доказів того, що податкові накладні та акти виконаних робіт, надані КП «Альянс» не є підтверджуючими документами, оскільки складені з порушенням діючого законодавства.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що наявність вищенаведених первинних документів свідчить про рух активів позивача у процесі здійснення господарської операції, тобто про те, що мали місце реальні зміни майнового стану платника податків, які є обов'язковою ознакою господарської операції.

Щодо посилань відповідача на нікчемність зазначених правочинів, то відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (що діяв у 2010 році) визначені функції податкових органів.

При цьому, з аналізу даної норм не вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1, ч.2 ст.215, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно суд.

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на 2010 р.) передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу товарів (послуг), підряду не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки від 06.07.2012 р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка б виразилась в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Також колегія суддів звертає увагу, що в акті перевірки позивача від 06.07.2012 р. податківці однобічно обмежились виключно цитуванням окремих частин та висновків акту від 11.04.2012 р., без посилань на будь-які докази, в тому числі первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що могли б достовірно підтвердити наявність зазначених в обох актах перевірки порушень.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.

Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, скаржником не наведена.

Відповідач, зробивши висновок в акті перевірки від 06.07.2012 р. про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивної діяльності контрагента позивача (що являється кримінальним злочином); його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: вироком суду.

Так, стаття 72 КАС України визначає підстави для звільнення від доказування, згідно частини 4 якої підставою для звільнення від доказування є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.

При цьому обов'язковими такий вирок суду для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, є лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано вирків суду по кримінальних справах щодо посадових осіб контрагента позивача, у т. ч. по ланцюгу постачання. Матеріали кримінальних справ не є вироком суду.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що норми Закону № 168 не пов'язують право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних звірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність та законність висновків, викладених в акті перевірки від 06.07.2012 р.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність відповідачем порушень Товариством п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», при взаємовідносинах з КП «Альянс».

Таким чином, ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя на підставі акту перевірки 06.07.2012 р. було неправомірно винесено податкові повідомлення-рішення від 13.07.2012 р.:

- № 0001322211, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12 258,75 грн., з яких 9 807 грн. за основним платежем та 2 451,75 грн. штрафні (фінансові) санкції (а. с.9);

№ 0001312211, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 15 232,75 грн., з яких 12 259 грн. за основним платежем та 3 064,75 грн. штрафні (фінансові) санкції (а. с.10).

Наведене свідчить про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог Товариства щодо визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд , -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2013 р. у справі № 0870/10403/12 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2013 р. у справі № 0870/10403/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко