Постанова № 39602729, 17.06.2014, Луганський окружний адміністративний суд

8.1

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 червня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/1653/14

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Борзаниці С.В.,

при секретарі судового засідання: Величко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області, Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області про визнання незаконними дій та скасування реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міністерства доходів і зборів у Луганській області, Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції, в якому заявлено вимоги про визнання незаконними дій відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міністерства доходів і зборів у Луганській області щодо складання вимоги №Ф-342/342 від 14.11.2013 та №Ф288/288 від 14.11.2013, у зв'язку з відсутністю у останнього відповідних повноважень, та скасування державної реєстрації особи з назвою «Державна податкова інспекція у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міністерства доходів і зборів у Луганській області» як такої, що проведена на підставі нечинних установчих документів з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Позивачі в судове засідання не з'явились, про час, місце та дату розгляду справи були повідомлені належним чином, просили провести розгляд справи за їх відсутності.

Представник Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міністерства доходів і зборів у Луганській області в судове засідання не з'явився, про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду заперечення, в яких зазначив, що за позивачами рахувалась заборгованість по сплаті єдиного внеску. Заборгованість виникла в зв'язку з несплатою позивачами нарахованих сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. В зв'язку з наявною заборгованістю, на підставі даних карток особового рахунку податковим органом і було сформовано вимоги №Ф-342/342 від 14.11.2013 та №Ф288/288 від 14.11.2013.

Представник відповідача - Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції у судове засідання не з'явився, про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду письмові пояснення по суті заявлених вимог, в яких зазначив, що просить відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, провести розгляд справи за відсутності представника Реєстраційної служби. Також вказав, що під час державної реєстрації юридичної особи Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міністерства доходів і зборів у Луганській області, державному реєстратору було надано всі необхідні для проведення реєстрації документи, підстав для відмови у проведенні реєстрації не було.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 14 листопада 2013 року Державною податковою інспекцію у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міністерства доходів і зборів у Луганській області винесено вимогу № Ф-342/342 про сплату ОСОБА_1 недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 12164,81 грн. (а.с. 8).

Вимога № Ф-368/368 від 14 листопада 2013 року оскаржена в адміністративному порядку, рішенням Міністерства доходів та зборів від 04.02.2014 №642/В/99-99-10-01-07-15 відмовлено в задоволенні скарги, оскаржувана вимога залишена без змін. (а.с.9-10)

Судом встановлено, що 14 листопада 2013 року Державною податковою інспекцію у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міністерства доходів і зборів у Луганській області винесено вимогу № Ф-288/288 про сплату ОСОБА_2 недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 12164,81 грн. (а.с. 55).

Вимога № Ф-288/288 від 14 листопада 2013 року оскаржена в адміністративному порядку, рішенням Міністерства доходів та зборів від 04.02.2014 №719/Р/99-99-10-01-07-15 відмовлено в задоволенні скарги, оскаржувана вимога залишена без змін. (а.с.59)

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 (далі Закон № 2464).

Статтею 1 Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску, зокрема, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частиною 3 ст.7 Закону України №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Згідно ч. 8 ст. 9 Закону України №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Частиною 12 вищезазначеної статті передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Статтею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до п.п.4.5.3 п.4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена Постановою Пенсійний фонд України № 21-5, 27.09.2010 визначено, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Платникам, які зобов'язані здійснити доплату до мінімального страхового внеску, органами Пенсійного фонду України для узгодження надсилається повідомлення-розрахунок за формою згідно з додатком 1, у якому зазначається розрахунок сум такої доплати, які підлягають сплаті за результатами їх діяльності за календарний рік.

Відповідно з п.6.4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, вимога про сплату боргу формується на підставі даних з картки особового рахунку платників.

Відповідно до змісту вимоги від 14 листопада 2013 року №Ф-342/342, винесеної відносно ОСОБА_1, підставами її формування є те, що станом на 01.11.2013 за позивачем обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску, приписи ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та дані картки особового рахунку платника.(а.с.8). З аналогічних підстав винесена також вимога про сплату боргу від 14 листопада 2013 року № Ф-288/288 відносно ОСОБА_2

Відповідно до картки особового рахунку, наданої до суду ДПІ в м. Сєвєродонецьку, за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 станом на 31.10.2013 рахувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 12164,81грн. (а.с.37). Згідно відомостей картки особового рахунку ОСОБА_2 станом на 31.10.2013 за позивачем рахувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 12164,81грн. (а.с.87).

Сторонами по справі не надано, а судом не виявлено доказів підтвердження відсутності у позивачів заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Положення про Міністерство доходів і зборів України затверджено Указом Президента України від 18 березня 2013 року № 141/2013(далі - Положення 141).

Відповідно до п. 1 Положення 141 Міністерство доходів і зборів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міндоходів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань:

- забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної державної податкової, державної митної політики;

- забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок);

- забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

За нормами п. 3 Положення, до основних завдань Міністерства доходів і зборів, серед іншого, віднесено забезпечення формування та реалізація державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьба з правопорушеннями при застосуванні законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Відповідно до п. 7 Положення 141 Міндоходів України здійснює повноваження безпосередньо та через територіальні органи.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 №229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» було постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства доходів і зборів згідно з додатком 1. Реорганізувати шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів територіальні органи Державної податкової служби та Державної митної служби згідно з додатком 2. Визначити територіальні органи Міністерства доходів і зборів правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови.

Відповідно до ст. 2, 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі-Закон) відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, регулюються Конституцією України, Законом про реєстрацію та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до закону про реєстрацію; дія закону про реєстрацію поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкуванню, а також фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч.8 ст. 24 Закону про реєстрацію державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо вони не передбачені ч. 6, 7 ст. 24 Закону про реєстрацію.

З матеріалів справи встановлено, що в підтвердження проведення держаної реєстрації ДПІ м. Сєвєродонецьку Луганської області як юридичної особи, відповідачем надано копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, копію Положення про Державну податкову інспекцію у м. Сєвєродонецьку Луганської області Головного управління Міндоходів у Луганській області, відповідно до якого Державна податкова інспекція у м. Сєвєродонецьку є територіальним органом Міндоходів, який підпорядковується Міндоходів та Головному управлінню Міндоходів у Луганській області .

Крім того, судом встановлено, що під час проведення державної реєстрації юридичної особи - Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Головного управління Міндоходів у державного реєстратора не було підстав для відмови у проведенні державної реєстрації вказаної юридичної особи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що державна реєстрація Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Головного управління Міндоходів у Луганській області проведена з дотриманням всіх вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Крім того, перший відповідач, складаючи вимогу про сплату недоїмки діяв як відповідний орган державної влади, створений для забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної державної податкової, державної митної політики, в межах своєї компетенції та в рамках чинного законодавства, що виключає можливість визнання його дій незаконними з підстав, вказаних позивачами.

Розглядаючи вимоги позивачів до другого відповідача про скасування державної реєстрації першого відповідача, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

За приписами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

На підставі норм статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV (надалі - Закон 755) .

Згідно Закону 755 посадовою особою, яка від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є державний реєстратор.

Відповідно до ст. 4 Закону 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Частиною 2 статті 38 Закону № 755 встановлено, що визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом, зокрема, є підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи.

Владні управлінські функції відповідача щодо внесення записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців безпосередньо не стосуються позивачів як фізичних осіб, не створюють саме для них юридичних наслідків, оскільки направлені на вчинення реєстраційних дій щодо юридичної особи (в даному випадку першого відповідача - Державно податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Головного управління Міндоходів у Луганській області). Саме для цієї юридичної особи дії державного реєстратора як суб'єкта владних повноважень і мають наслідком виникнення певних прав та обов'язків.

Тобто, в даному випадку безпосередньо між позивачами та другим відповідачем відсутні будь-які правовідносини, оскільки дії другого відповідача направлені до іншої особи. В даному випадку мають місце правовідносини, що склались виключно між позивачами та першим відповідачем. Саме у відносинах з першим відповідачем, у позивачів, які зареєстровані платниками податків та зборів, і можуть виникати певні права та обов'язки.

Таким чином, відсутність з боку другого відповідача порушення прав, свобод та інтересів позивачів при здійсненні державної юридичної особи першого відповідача виключає можливість захисту судом порушеного права та, відповідно, прийняття судом рішення на користь позивачів.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області, Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області про визнання незаконними дій та скасування реєстрації задоволенню не підлягають.

Таким чином, позивач надав суду належні докази в обґрунтування позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, що є підставою для часткового задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 94 КАС України у випадку відмови у задоволенні позову судові витрати не повертаються.

Керуючись статтями 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області, Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області про визнання незаконними дій та скасування реєстрації відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 20 червня 2014 року.

Суддя С.В. Борзаниця