Рішення № 39601858, 24.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9102/14

24.06.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія

"Славутич"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.К.А"

Про стягнення 5 258,74 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники :

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 24.06.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич" (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою №15 від 18.04.2014 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.К.А" (далі за текстом – відповідач) про стягнення 5 258,74 грн. заборгованості за договором № 3108Д поставки продукції від 22.01.2013 року, з яких 4 870,20 грн. основного боргу, 315, 69 грн. пені, 72, 85 грн. 3% річних та просить покласти судові витрати на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/9102/14, розгляд справи призначено на 24.06.2014 року.

05.06.2014 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання з додатками, в якому він просить, зокрема, провести розгляд справи без його участі.

В судове засідання 24.06.2014 року представники сторін не з’явилися. Представник позивача про свою відсутність повідомив в клопотанні від 05.06.2014 року. Представник відповідача про причин відсутності не повідомив, вимоги ухвали суду від 21.02.2014 року не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до поданої позивачем довідки ЄДРПОУ, адреса відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: 01001, м. Київ, вул. Володимирська , 7, офіс 1.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи – учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

22.01.2013 позивач, в якості постачальника за умовами договору, та відповідач, в якості покупця, уклали договір № 3108Д поставки продукції (далі по тексту - договір).

Відповідно до умов п. 1.1. договору, постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід’ємними частинами договору.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару (п.1.3. договору).

Пунктом 3.3. договору передбачено обов’язок покупця оплачувати кожну партію товару, переданого постачальником товару протягом (але не пізніше) 7 (семи) календарних днів з моменту передачі партії товару. Також, цим пунктом договору передбачено, що в разі порушення покупцем строку оплати товару постачальник вправі зупинити послідуючі поставки до моменту повного погашення заборгованості за поставлений раніше товар.

В разі невиконання чи неналежного виконання своїх обов’язків по договору, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України (п.5.1. договору).

В п.5.3. договору зазначено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару покупець зобов’язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору, згідно накладної ТТН № ДДК-16957 від 08.07.2013 року ним було продано і поставлено, а відповідачем було отримано товар на загальну суму – 4 870,20 грн.

За твердженням позивача, відповідачем не було здійснено оплати за отриманий товар. Сума несплаченого боргу за поставлений товар складає 4 870,20 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача. Матеріали справи доказів оплати поставленого товару не містять.

Позивач, також, просить суд стягнути з відповідача 3% річних з простроченої суми у розмірі 72,85 грн., 315,69 грн. пені, та просить покласти судові витрати на відповідача.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич" підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

За своєю правовою природою договір № 3108Д поставки продукції від 22.01.2013 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору № 3108Д поставки продукції від 22.01.2013 року поставлено товар відповідачу на загальну суму 4 870,20 грн., згідно накладної ТТН № ДДК-16957 від 08.07.2013 року.

Відповідачем товар був повністю отриманий, що підтверджують вищевказана накладна підписана уповноваженими особами двох сторін, на загальну суму 4 870,20 грн.

Позивачем умови договору № 3108Д поставки продукції від 22.01.2013 року виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та суду не надано.

Відповідачем не було сплачено за поставлений товар. Доказів іншого матеріали справи не містять та сторонами не надано. Основний борг відповідача перед позивачем складає на момент вирішення спору 4 870,20 грн.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 4 870,20 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 4 870,20грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 3.3. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 4 870, 20 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за вказаний позивачем період з 15.07.2013 по 15.01.2014 у вигляді 315, 69 грн. пені підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов’язання мало бути виконано .

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 315,69 грн. у відповідності до п. 5.3. договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання. Позовна заява містить розрахунок суми пені згідно п. 5.3. договору, при перевірці якого судом встановлено, що сума пені за вказаний позивачем період складає 324,77 грн. Але, оскільки суд при вирішенні спорів не може виходити за межі заявлених позовних вимог, позовні вимоги в цій частині задовольняються судом із розрахунку позивача, а стягненню підлягає 315, 69 грн. пені.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді 3% річних за період з 15.07.2013 року по 15.01.2014 року в розмірі 72,85 грн. підлягають повному задоволенню з огляду на таке.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов’язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов’язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних нарахованих на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних нарахованих позивачем, судом встановлено, що сума нарахованих 3% річних за вказаний період складає 74,05 грн. Але, оскільки суд у вирішенні спорів не може виходити за межі позовних вимог, стягненню підлягає 72, 85 грн. 3% річних з простроченої суми.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК ЦЕНТР" підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати позивача відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.К.А" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 7, оф. 1, код ЄДРПОУ - 35391521; в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич" (01001, м. Київ, вул. Софійська, буд.10 літ. «А», код ЄДРПОУ - 33403739) 4 870 (чотири тисячі вісімсот сімдесят) грн. 20 коп. основного боргу, 315 (триста п’ятнадцять) грн. 69 коп. пені, 72 (сімдесят дві) грн. 85 коп. 3 % річних та судовий збір у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.07.2014 р.

Суддя Г.П. Бондаренко