Рішення № 39599290, 22.05.2014, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/1632/13-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

22 травня 2014 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області

В складі судді Ганкіної І.А.

При секретарі Колонюк Ю.В.

адвокаті ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу та судових витрат,-

Встановив:

ОСОБА_3 звернулася первинно до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу та судових витрат.

В позові ОСОБА_3 зазначила, що з 27.06.1995р. перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, що підтверджує відповідне свідоцтво про шлюб. 09.08.2010р. за позовом ОСОБА_3 шлюб було розірвано. За час шлюбу сторони нажили майно у вигляді нежитлових будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1, загальною площею 1127,7 кв.м., що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності від 30.12.2008р. Пізніше адреса була змінена на АДРЕСА_1. Також подружжям було набуто земельні ділянки розташовані в с.Лисогора, Вінницького району та області площею 0,7500 га та земельну ділянку площею 0,2448 га, розташовану по АДРЕСА_2, а також земельну ділянку площею 0,1848 га, розташовану по АДРЕСА_1. За заочним рішенням Вінницького районного суду від 01.12.2011р. за позивачкою було визнано право власності на одну другу частку вказаного майна в ідеальній долі, решту отримано відповідачем, без розподілу в натурі. Вказане рішення залишено в силі за ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 20.12.2012р. Крім зазначеного майна подружжям також було набуто земельну ділянку площею 0,2521 га, розташовану в с. Лисогора, Вінницького району та області, кадастровий номер 0520682506:03:005:0048, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, будівель та споруд. Право власності на дану земельну ділянку підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЛЖ №254593 від 26.03.2008р., що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №010882500029. Позов ОСОБА_3 відносно даної ділянки був попередньо залишений без розгляду. Також позивачем з відповідачем було побудовано сторожову будку, площею 18,9 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 поряд з нежитловою будівлею, що підтверджується дублікатом свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.11.2010р. Позивач просить у відповідності з нормами ст.ст.60,70 СК України визнати за нею право власності на одну другу частину даного майна та розділити земельні ділянки в натурі.

Також, ОСОБА_3 в позові зазначила, що в інтересах сім»ї, з метою будівництва нежитлових будівель площею 1127 кв.м.,що розташовані по АДРЕСА_1, вона з відповідачем отримали в КБ «Укрсоцбанк» кредит на суму 140 000 доларів США, який був оформлений на позивача. Для отримання даного кредиту позивач заставила банку за договором іпотеки від 12.02.2008р. своє особисте майно - трикімнатну квартиру по АДРЕСА_3, яка належала їй на підставі договору дарування від 07.03.2003р. та разом з відповідачем упросила свого сина від першого шлюбу, ОСОБА_5 стати поручителем та заставити банку ще і його власну трикімнатну квартиру за АДРЕСА_3, на що він погодився та уклав договір іпотеки від 12.02.2008р. вказане підтверджується генеральним договором за №051/8-6882 від 12.02.2008р. та додатковою угодою 051/8-6882 від 12.02.2008р, договорами іпотеки від 12.02.2008р. Гроші в борг у банку позивач з відповідачем отримали в зв»язку з тим, що власних грошів на будівництво нежитлових будівель, що розташовані по АДРЕСА_1 та області не було. Відповідач надав згоду на отримання кредиту, був присутній при укладанні кредитного договору, надав копію свого паспорту, ідентифікаційного коду та завірив їх власними підписами в присутності працівників банку, що підтверджують зазначені документи в кредитній справі і в той самий рік збудовані нежитлові будівлі були прийняті в експлуатацію. Отримуючи кредит позивач не знала, що відповідач має намір з нею розлучитися. Після розірвання шлюбу відповідач припинив сплату кредиту і сума заборгованості склала 128 187,90 доларів США. 23.12.2010р. позивач направила рекомендований лист відповідачу повідомивши його, що у разі не сплати заборгованості змушена буде продати квартири. Даний лист був отриманий відповідачем, але залишений без відповіді. 27.12.2010р. позивач була змушена звернутися до банку за дозволом на продаж заставлених квартир і 28.12.2010р. продала власну квартиру за 399 000 грн. та квартиру сина за 718 200 грн. Того ж дня, на погашення кредиту позивач внесла 656 534,32 грн., згідно з заявою про переказ готівки від 28.12.2010р.; 398050 грн., згідно з заявою про переказ готівки від 28.12.2010р.;1030 грн. з заявою про переказ готівки від 28.12.2010р.. Погашення боргу за кредитним договором №051/8-6882 від 12.02.2008р. підтверджує довідка ПАТ «Укрсоцбанк» від 19.01.2011р. Всього за рахунок власного майна позивачки та майна її сина було сплачено 1 058 021 грн.78 коп. Таким чином, кожне з подружжя мало боргове зобов»язання 529 010,89 грн. Оскільки, позивач сплатила за борговим зобов»язанням половину боргу, решту боргу вона має намір стягнути у судовому порядку, в зв»язку з чим звернулася до суду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 первинно позов підтримав, в подальшому за заявою просив суд залишити без розгляду заявлені вимоги щодо визнання права власності на земельні ділянки, їх реальний поділ, та визнання права власності на сторожову будку. Суду показав, що боргове зобов»язання виникло в наслідок того, що кредит був взятий подружжям на будівництво спільного майна. Оскільки, відповідач відмовився сплачувати свою половину боргу по кредитному зобов»язанню тягар сплати заборгованості ліг лише на позивача ОСОБА_3. Позивач погасила кредитну заборгованість самостійно, за рахунок свого майна та майна сина, тому має право на відшкодування половини сплаченого нею боргу, шляхом його стягнення з ОСОБА_4

Відповідач в особі свого представника ОСОБА_2 позов не визнав. Представник відповідача суду показав, що кредитний договір був взятий особисто позивачем на поточні цілі. Відповідач не давав своєї згоди на укладення даного договору і саме тому, кредитне зобов»язання було виконано лише позивачкою. Позивач не довела доказами те, що дані кошти отримані в кредит, були використані для створення спільного майна, а саме, будівництво нежитлових споруд в с.Лисогора, тому в задоволенні позову представник відповідача просить відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідків, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне:

З 27.06.1995р. ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, що підтверджує відповідне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 21.06.1995р. (а.с.5).

09.08.2010р. шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 19.08.2010р. (а.с.6).

Під час перебування сторін у шлюбу на ім»я ОСОБА_4 було видано Державний акт серії ЯЖ №254593 від 26.03.2008р. на право власності на земельну ділянку площею 0,2521 га.(а.с.17) та видано свідоцтво за №6 від 30.12.2008р. про право власності на нерухоме майно, а саме, нежитлові будівлі та споруди по АДРЕСА_1, на підставі рішення виконавчого комітету Ксаверівської сільської ради від 17.12.2008р. за №120 (а.с.58). Свідоцтво видане на слідуючи споруди та будівлі: адміністративно-складські приміщення з гаражами під літ. «А», приміщення №1: №1-№25, загальною площею 1127,7 кв.м., убиральні під літ. «Б», літ. «н/я», насосної ями, №1 пожежного резервуару, №2 підпірної стіни, №3 огорожі.

Вказані приміщення, будівлі, споруди відповідають даних викладеним у експлікації (а.с.57) технічного паспорта виданого 24.10.2008р. Вказані споруди, будівлі та приміщення відповідають переліку споруд, приміщень, та будівель визначених у технічному паспорті станом на 24.10.2008р. (а.с.50-57).

Таким чином, суд вважає встановленим наявність збудованими на 24.10.2008р. наступних споруд, приміщень та будівель: адміністративно-складські приміщення з гаражами під літ. «А», приміщення №1: №1-№25, загальною площею 1127,7 кв.м., убиральні під літ. «Б», літ. «н/я», насосної ями, №1 пожежного резервуару, №2 підпірної стіни, №3 огорожі.

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_3 12.02.2008р. уклала з КБ «Укрсоцбанк» договір кредиту №051/8-6882 отримавши кредит на суму 140 000 доларів США (а.с.25-27) з подальшим укладенням додаткової угоди (а.с.28).

За п.1.1. генерального договору від 12.02.2008р. вказаний кредит був отриманий позивачкою на поточні потреби (а.с.25).

Для отримання даного кредиту позивач заставила банку за договором іпотеки від 12.02.2008р. своє особисте майно - трикімнатну квартиру по АДРЕСА_3, яка належала їй на підставі договору дарування від 07.03.2003р. (а.с.31-32).

Син ОСОБА_3 від першого шлюбу - ОСОБА_5 виступивши поручителем за вказаним договором кредиту уклав іпотечний договір визначивши заставним майном належну йому трикімнатну квартиру за АДРЕСА_3 (а.с.33-34).

В подальшому в зв»язку з утворенням заборгованості за даним кредитним договором в сумі 128 187,90 доларів США 23.12.2010р. позивач направила рекомендований лист відповідачу повідомивши його, що у разі не сплати заборгованості змушена буде продати квартири.

Даний лист був отриманий відповідачем, згідно поштового повідомлення.

27.12.2010р. позивач звернутися до банку за дозволом на продаж заставлених квартир і 28.12.2010р. продала власну квартиру за 399 000 грн. та квартиру сина за 718200 грн. , про що свідчать додані до матеріалів справи копії договорів купівлі-продажу від 28.12.2010р. (а.с.40-43).

Того ж дня, на погашення кредиту позивач внесла банку 656 534,32 грн., згідно з заявою про переказ готівки від 28.12.2010р.; 398050 грн., згідно з заявою про переказ готівки від 28.12.2010р.;1030 грн. з заявою про переказ готівки від 28.12.2010р. Вказані грошові кошти були отримані позивачкою за власним визнанням за рахунок грошових коштів отриманих з реалізації квартир належних на праві власності їй та сину позивачки - ОСОБА_5

Загальна сума погашеної заборгованості за кредитним договором склала 1 058 021,78 грн. (а.с.44-47).

Позивач звернулася до суду з позовом щодо стягнення половини суми повернутої заборгованості в сумі 529 010,89 грн.

Спірні правовідносини позивач грунтує на нормативних положеннях ст.ст.60,61,63,65,68,70,71 СК України.

Визначаючись щодо заявлених вимог, суд виходить з того, що у відповідності до ст.61 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті підстави на яких вона грунтує свої вимоги та заперечення.

За ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на справі спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

У відповідності до ст.61 СК України об»єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння,користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ст.69,70 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За положеннями ст.71 СК України суд при розгляду судових спорів щодо розподілу майна подружжя враховує обставини, що мають істотне значення для визначення майна подружжя та його поділу.

Виходячи з вищевказаних нормативних положень, та положень ст.ст.60,61 ЦПК України, суд враховує, що позивач увійшла до суду з позовом щодо стягнення боргу сплаченого за кредитним договором.

При цьому, сторона відповідача заперечила проти вимог позивача, так як не вважає, що вказаний кредитний договір №051/8-6882 був укладений для створення спільного майна подружжя та на потреби сім»ї.

При наявності спору, стороною позивача не поставлено позовну вимогу, щодо визнання даного кредитного зобов»язання (боргу) таким, що укладений для створення спільного майна подружжя, чи потреби сім»ї.

Як доказ створення на кредитні кошти спільного майна подружжя ОСОБА_4, позивач вказує на свідоцтво про право власності видане на нежитлові приміщення, площею 1127 кв.м.,що розташовані по АДРЕСА_1, за №6 від 30.12.2008р.

Однак, як встановлено з пояснень сторін по справі на момент отримання кредиту, частина вказаних не житлових будівель та споруд вже були побудовані, однак будівництво ще не було закінчено.

Вказану обставину підтвердила і допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 працівник КБ «Укрсоцбанк», яка займалася оформлення кредиту на позивача. З пояснень даного свідка було з»ясовано, що банком вирішувалася можливість взяття в заставу вищевказаних об»єктів, але оскільки вони не були прийняті в експлуатацію, заставою було обрано інше майно.

Таким чином, судом встановлено, що на момент отримання кредиту нежитлові споруди та будівлі вже існували, що потребує доведення позивачкою суми, яка була витрачена саме на їх добудову з грошових коштів отриманих за кредитним договором, а не лише доведення обставини того, що кредитні кошти отримані були під час перебування сторін у шлюбі.

Однак, вказані докази суду подані не були.

Також, судом встановлено, що частина грошових коштів, переказаних банку в рахунок погашення заборгованості була отримана в наслідок продажу квартири сина позивача - ОСОБА_5, що належала йому на праві особистої власності. Квартира належна ОСОБА_5 була продана за 718 200 грн. Квартира ОСОБА_3 була продана за 399 000 грн. Загальна сума складає 1 117 200 грн.

Особистий позов ОСОБА_5 до суду не заявляє. За особистими поясненнями допитаного в суді свідка ОСОБА_5 з»ясовано, що дана квартира була придбана для нього біологічним батьком і відношення до її придбання сторони за позовом не мають.

Таким чином, судом встановлено, що сума сплаченої заборгованості в 1058 021,78 грн. складалася з коштів належних як ОСОБА_3 та к і її сину ОСОБА_5 і за поясненнями сторони позивача дана обставина не заперечується обома сторонами.

Враховуючи, що грошові кошти отримані в наслідок продажу квартири ОСОБА_5 є його особистою власністю, сума в 718 200 грн. не підпадає під правовий режим особистого майна подружжя, а тому в частині даних грошових коштів, позивач позбавлена права вимоги їх стягнення з відповідача в порядку ст.ст.60,70 СК України.

Не є визначеною позивачкою і частка грошових коштів, яка була отримана нею від сина на погашення боргу за договором кредиту. Тому, враховуючи вказане, суд вважає, що право вимоги даних коштів ОСОБА_3 не має.

За ст.61 ЦПК України суд не має права грунтувати свої висновки на підставі сумнівів. Єдиними джерелом доведення підстав та заперечень по позову є докази по справі. Обов»язок доведення підстав та заперечень покладений виключно на сторони по справі.

Підсумовуючи висновки суду, суд враховує, що позивач не довела суду факт того, що грошові кошти з кредиту в певній визначеній сумі були витрачені саме на будівництво нежитлових споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 та не має права на вимогу грошових коштів отриманих на погашення кредитного зобов»язання від ОСОБА_5, в зв»язку з чим позов до задоволення не підлягає.

За ст.89 ЦПК України в зв»язку з відмовою в задоволенні позову в стягненні судових витрат також слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 60,61-63,65,68,70,71 СК України, ст.ст.15,30,60,61,88,214,215,223 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу та судових витрат відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення рішення апеляційної скарги.

Суддя: