Рішення № 39598471, 04.07.2014, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-39/2011

Провадження № 2/344/10/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«02» липня 2014 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Шамотайло О.В.

секретаря Устинської Н.С.,

з участю позивача-відповідача ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2, відповідачів-позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання неукладеним договору позики, визнання недійсною розписки і стягнення заборгованості за користування нежитловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_6 боргу за розпискою в сумі 50000,00 дол. США, що еквівалентно 252000,00 грн.

В свою чергу ОСОБА_6 подав зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання неукладеним договору позики та визнання недійсною розписки, які об'єднані в одне провадження.

ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер і в зв'язку зі смертю ОСОБА_6 ухвалою суду було зупинено провадження в справі до закінчення строку прийняття спадщини та її оформлення.

Ухвалою суду від 28.04.2009р. до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики як відповідачів залучено ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання неукладеним договору позики та визнання недійсною розписки як позивачів залучено ОСОБА_7, ОСОБА_3.

ОСОБА_4 31.10.2011р. подав заяву про збільшення позовних вимог та стягнення із приватного підприємця ОСОБА_1 заборгованості в розмірі, що еквівалентний 9210892,00 грн. за користування нежитловим приміщенням магазину-кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» згідно до договору оренди від 31.11.2007р.

Ухвалою суду від 13.12.2011р. заяву ОСОБА_4 про збільшення позовних вимог суд постановив залишити без руху, оскільки статус ОСОБА_4 визначено, як відповідача за зустрічним позовом, а тому не будучи позивачем за зустрічним позовом він не вправі звертатися із заявою про збільшення позовних вимог, в подальшому суд ухвалою постановив вважати неподаною та повернути заяву ОСОБА_4

Надалі, 09.10.2013р. ОСОБА_4 повторно подав заяву про збільшення позовних вимог та стягнення із приватного підприємця ОСОБА_1 заборгованості за користування нежитловим приміщенням магазину-кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» згідно до договору оренди від 31.11.2007р. суми в розмірі 2353251,40 грн. та клопотав про залучення його до участі в справі в якості позивача за зустрічним позовом. Судом було задоволено клопотання ОСОБА_4 про залучення його як позивача, про що була постановлена відповідна ухвала від 26.11.2013р.

Позивач-відповідач ОСОБА_1 надалі подала заяву про збільшення позовних вимог та у зв'язку із коливанням валютного курсу просила суд стягнути з відповідачів-позивачів солідарно 50000,00 дол. США, що еквівалентно 486205,00 грн. по курсу НБУ станом на 05.03.2014р. (972,41грн. за 100 дол. США) (а.с.54, т.2), а надалі збільшила з цих же підстав суму гривневого еквіваленту 50000,00 дол. США, які підлягають стягненню з відповідачів за первісним позовом до суми 588749,85 грн. (1177,49970 грн. за 100 дол. США) (а.с. 68, т.2) .

В свою чергу уточнили вимоги зустрічного позову відповідачі-позивачі, які прохали суд про стягнення з позивача-відповідача 1372258,24 грн. та понесених судових витрат (а.с. 60 т.2 ), а надалі прохали про стягнення з позивачів-відповідачів 1550686,84 грн., про що свідчить заява від 24.06.2014р.

В судових дебатах і сторона позивача за первісним позовом-відповідача за зустрічним позовом, і сторона відповідача за первісним позовом-позивача за зустрічним позовом просили суд при винесенні рішення взяти за основу суму в гривневому еквіваленті по відповідних вимогах сторін за офіційним курсом валют, встановленим Національним Банком України від 20.06.2014р. (1185,4613 грн. за 100 дол. США).

Сторона позивача за первісним позовом-відповідача за зустрічним позовом просила суд задовольнити вимоги первісного позову та відмовити у задоволенні зустрічного позову, при цьому позивач ОСОБА_1 в судових дебатах вказала про фактичне часткове визнання заборгованості в сумі 41079,52 грн. за користування нежитловим приміщенням, про що також додатково свідчить її заява (а.с.66 т.2).

Сторона відповідача за первісним позовом- позивача за зустрічним позовом просила суд задовольнити вимоги зустрічного позову та відмовити у задоволенні первісного позову.

Суд роз'яснював сторонам та їх представникам їх права та обов'язки, наслідки їх невиконання. І постановляє судове рішення на підставі тих доказів, що були надані сторонами.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір позики, а на підтвердження факту визнання своєї заборгованості ОСОБА_6 було надано ОСОБА_1 розписку від 26.12.2006р., яка наявна в матеріалах справи, та за змістом якої ОСОБА_6 зобов'язався повернути позивачу кошти в сумі 50000,00 дол. США (а.с. 162 т.1). Однак в наступному, кошти не повернув.

Позивач за зустрічним позовом - відповідач за первісним позовом ОСОБА_6, у своєму позові вказував, що ОСОБА_1 грошових коштів йому не передавала, а розписка написана іншою особо і не є розпискою позичальника, відтак договір позики є неукладеним.

За клопотанням сторони відповідачів за первинним позовом-позивачів за зустрічним позовом, судом було призначено по даній справі судову почеркознавчу експертизу, виконання якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експертам поставлено запитання: «Чи виконано підпис на розписці від 26.12.2006р. на суму позики в розмірі 50000 дол. США безпосередньо ОСОБА_6 чи іншою особою?» та «Чи виконано рукописний текст в розписці від 26.12.2006р. на суму позики в розмірі 50000 дол. США безпосередньо ОСОБА_6 чи іншою особою?»

Згідно із висновком експерта №2358 від 18.09.2013р. по матеріалах цивільної справи №0907/2-39/2011, судовий експерт Г.Е.Сех дійшов до наступних висновків з приводу питань, які були поставлені судом на його вирішення: «Рукописний текст розписки, яка починається словами : «Розписка Я, ОСОБА_6 проживаючий..» та закінчується словами : «..повернути за вимогою позичальника.26.12.2006р. ОСОБА_6.» від 26 грудня 2006р., виконаний ОСОБА_6». «Підпис від імені ОСОБА_6, розташований під основним текстом, після запису дати : «26.12.2006р.» розписки, яка починається словами : «Розписка Я, ОСОБА_6 проживаючий..» та закінчується словами : «..повернути за вимогою позичальника.26.12.2006р. ОСОБА_6.», від 26 грудня 2006р.,- виконаний самим ОСОБА_6» (а.с. 205-208 т.1 ).

Як передбачено ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматисяь від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.ст.526,527,530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства.

Ст. 1046 ЦК України вказано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ч. 2 ст. 1047 ЦК України зазначає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Ст. 1049 ЦК України визначає обов'язок позичальника повернути позику.

Таким чином, наявність договору позики означає факт передачі грошей, а розписка, надана на підтвердження такого договору може бути підписана тільки позичальником - підпис кредитора не потрібний. Будучи двостороннім правочином, позика є одностороннім договором - після його укладення всі зобов'язання покладаються на позичальника, що узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України.

Згідно з ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку із цим не може бути виконано іншою особою.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Крім того, згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

До спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. Майнова шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину (ст. 1231 ЦК України).

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

У відповідності із ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця.

Згідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Відповідно до ч.ч.1,5 ст.1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Згідно із ст.1282 Цивільного Кодексу України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Таким чином борги спадкодавця являють собою майнові зобов'язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами-кредиторами, але смерть позбавила його можливості виконати це зобов'язання. Обов'язок доказувати борги померлого накладається на самого кредитора. Тобто кредитор, що звернувся до спадкоємців зобов'язаний представити документи, що підтверджують його вимоги.

Кредитор вправі протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини звернутися зі своїми вимогами по боргах спадкодавця до його спадкоємців незалежно від наступу строків вимоги.

Якщо кредитор спадкоємця не був сповіщений спадкоємцями про смерть боржника, не мав можливості узнати про це з других джерел, він може звернутися з вимогами до спадкоємців протягом одного року від настання строку права вимоги. Згідно правил цієї статті спадкоємці, що прийняли спадщину, прийняли на себе не тільки права, але й обов'язки спадкодавця відносно цього майна,

Якщо кредитору було відомо про смерть спадкодавця-боржника, але він не звернувся до спадкоємців, не пред'явив вимоги у шестимісячний строк, або якщо він не міг знати про відкриття спадщини та не пред'явив своїх вимог протягом одного року, він позбавляється права вимоги.

Спадкодавці, що прийняли спадщину незалежно за законом чи за заповітом, при зверненні до них кредитора спадкоємця, зобов'язані задовольнити його вимоги, якщо вони обґрунтовані та доказані. Доказом вимог кредитора може бути розписка спадкодавця, договір позики (як посвідчений нотаріально, так і проста письмова форма), кредитний договір та інше. Ці вимоги задовольняються усіма спадкоємцями, що отримали спадщину, але тільки в розмірі вартості успадкованого майна.

Отже відповідно до ст.1282 ЦК України, якщо спадкоємці прийняли на себе успадковане майно, то вони відповідно прийняли на себе також і зобов'язання щодо цього майна. Вимоги по боргах спадкоємця кредитор має право пред'явити тільки тим спадкоємцям померлого, які спадщину прийняли, а спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Судом встановлено, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено договір позики від 26.12.2006р. на суму 50000,00 дол. США. На підтвердження факту укладення такого договору ОСОБА_6 було надано ОСОБА_1 відповідну розписку від 26.12.2006р. (т.1 а.с.162). В наступному ОСОБА_6 грошові кошти не повернув, погашення боргу не проводив.

ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_7, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с. 44 т. 1).

У відповідності до свідоцтв про право на спадщину за законом (а.с. 60,74,76) спадкоємцями померлого ОСОБА_6 є його дочка ОСОБА_7, син ОСОБА_3 та батько ОСОБА_4 в рівних частинах. Кожен зі спадкоємців успадкував по 1/3 частині майна померлого спадкодавця. При цьому оцінка спадкового майна, на яке видано свідоцтва про право на спадщину за законом складає 3657130,00 грн. та 1420,12 грн. відповідно.

Виходячи з наведеного, враховуючи досліджені судом та наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими і підлягають до задоволення, а з відповідачів за первісним позовом слід стягнути на користь позивача за первісним позовом розмір заборгованості, котрий становить з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог 592730,65 грн. (50000,00 дол. США/100 *1185,4613 ) у розмірі, який відповідає їх частці у спадщині, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому в судовому засіданні відповідачі-позивачі вказали, що їх частки в успадкованому майні рівні, тобто складають по 1/3 частині. Відтак з наданих відповідачами за первісним позовом доказів, вбачається, що спадкова маса у грошовому еквіваленті становила суму в розмірі 3658550,12 грн., з яких ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 успадкували майна вартістю по 1219516,70 грн. відповідно.

Вимогами статті 540 ЦК України, вказано, що якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

А тому, сума боргу в розмірі 50000,00 дол. США в гривневому еквіваленті повинна стягуватись із спадкоємців позичальника ОСОБА_6 в рівних частках з кожного.

Отож з відповідачів за первісним позовом слід стягнути по 33,33% грошового еквіваленту на користь позивача за первісним позовом від отриманої спадщини, тобто з ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 слід стягнути по 197576,88 грн. (592730,65: 3), оскільки їх частки в грошовому еквіваленті отриманої спадщини є рівними. Суд вважає проведений розрахунок справедливим і таким, що не порушуватиме прав та інтересів сторін.

Стосовно покликання сторони відповідача за первісним позовом про те, що позивач за первісним позовом пропустила встановлені для кредитора спадкодавця строки пред'явлення вимоги до спадкоємців, які є обмежувальними (присічними) і які не призупиняються, не перериваються і не поновлюються, то суд вказує таке.

Зі змісту розписки вбачається, що отримані у позику грошові кошти ОСОБА_6 зобов'язується повернути на першу вимогу позичальника (а.с.162, т.1). При цьому в ч.1 ст. 1049 ЦК України вказано, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

З вимогою про повернення боргу ОСОБА_1 звернулася в суд до ОСОБА_6, однак провадження в справі було зупинено в зв'язку зі смертю ОСОБА_6, своїми заявами спадкоємці померлого ОСОБА_6 просили залучити їх до участі в справі, та вказували про успадкування ними боргових зобов'язань, про які їм було відомо (а.с. 73,75), судом ухвалою від 28.04.2009р. розглянуті вказані обставини та залучено сторонами в справі спадкоємців померлого ОСОБА_6

Так як прийняття спадщини відноситься до числа суб'єктивних прав спадкоємця, а не до його обов'язків (згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її) і прийняття спадщини завжди є актом індивідуальним, таким, що здійснюється самим спадкоємцем або його законними представниками особисто, і породжує права і обов'язки виключно у самого спадкоємця, то такий акт прийняття спадщини здійснюється у наступних формах: або шляхом спільного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем, або ж шляхом подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (які є спадкоємцями, як вбачається із матеріалів справи) проживали спільно із спадкодавцем ОСОБА_6 (а.с. 15,60,62 т.1), а тому, відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України, протягом строку встановленого ст. 1270 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину станом на 08.01.2009р., оскільки матеріали справи не містять інших доказів, які б вказували на відмову від прийняття спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого для її прийняття строку він не здійснив відмову від неї. Іншими словами, в даному випадку закон встановлює правову презумпцію прийняття спадщини тією особою, яка постійно проживала в одному житловому приміщенні разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Тому суд вважає, що станом на 08.01.2009р. спадкоємці ОСОБА_7 та ОСОБА_3 прийняли спадщину. Також прийняв спадщину і ОСОБА_4, який проживав окремо від спадкодавця ОСОБА_6, однак заяви про відмову від спадщини не подавав (документальне оформлення факту прийняття спадщини усіма спадкоємцями підтверджується свідоцтвами про право на спадщину від 19.02.2009р. - а.с.60,74,76,237 т.1), а відтак кредитор спадкодавця, вчасно, без пропуску 6 місяців пред'явив свої вимоги про повернення боргу до спадкоємців, які прийняли спадщину, про що свідчить ухвала суду від 28.04.2009р.

Так у відповідності до ЦПК відповідач - це особа, на яку вказує позивач як на порушника своїх прав, а тому саме позивач визначає, до кого пред'явити позов.

Відповідачі за первісним позовом, як правонаступники померлого ОСОБА_6 були вчасно залучені до розгляду справи судом за їх власними клопотаннями (а.с.73-76, 78, т.1), обсяг їх прав та обов'язків, їм відомий та судом роз'яснювався, а тому суд приймає до уваги покликання сторони позивача за первісним позовом, що вимоги позову про повернення боргу за розпискою і є фактичним зверненням кредитора спадкодавця із вимогою до спадкоємців, позаяк вони стали належними відповідачами у результаті правонаступництва та прийняття спадщини.

Так, після отримання судом 24.11.2008р. копії актового запису про смерть ОСОБА_6 (а.с. 44 т. 1) та довідки Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори про осіб, які є спадкоємцями (а.с.43 т.1) провадження в справі було зупинено, а після отримання відомостей про осіб, які прийняли спадщину та заявлення клопотань особами, які прийняли цю спадщину (а.с. 51, 73,75 т. 1), судом 28.04.2009р. було вирішення питання про залучення до участі у справі в якості правонаступників відповідача за первісним позовом ОСОБА_6 - ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а.с. 78 т. 1), тобто з дотриманням строків, встановлених ст. 1281 ЦК України.

Відповідно до частини 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Оскільки ОСОБА_6 помер, то відповідно до ст. 1218 ЦК України ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зобов'язані повернути борги спадкодавця, як його спадкоємці. Тобто відповідати перед ОСОБА_1 за борги спадкодавця ОСОБА_6 відповідно до ст. ст. 1281, 1282 ЦК України мають спадкоємці ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у межах вартості майна, одержаного у спадщину, а відтак позов є підставним і пядлягає до задоволення.

Стосовно зустрічного позову суд зазначає наступне.

Щодо вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання договору позики неукладеним слід вказати таке.

Позивач за зустрічним позовом вважав розписку недійсною, оскільки не видавав її, а договір неукладеним - оскільки не отримував жодних коштів, про які вказано у розписці.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, так зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з визначенням ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У свою чергу, як передбачено ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною.

Твердження сторони відповідача-позивача стосовно підстав для визнання договору неукладеним є хибними виходячи з наступного.

Спірний правочин укладений на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1- 6 ст. 203 ЦК України. Укладаючи договір позики відповідач за первісним позовом-позивач за зустрічним позовом був ознайомлений з його змістом, а надаючи розписку підтвердив факт укладення договору позики і набув певний обсяг прав та обов'язків.

Відмовляючи у визнанні договору позики неукладеним, суд керується положеннями п. 8 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», де зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Однак, вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України.

Крім того суд враховує висновки експертизи №2358 від 18.09.2013р., які спростовують покликання про те, що розписка від 26.12.2006р. написана не ОСОБА_6, а іншою особою.

А отже в повному обсязі відсутні підстави для задоволення вказаного позову щодо визнання договору позики неукладеним.

Стосовно вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання недійсною розписки суд зазначає таке.

Позивач за зустрічним позовом вважав розписку від 26.12.2006р.недійсною, оскільки не видавав її, не підписував і виконана вона іншою особою.

Суд зазначає, що висновки експертизи №2358 від 18.09.2013р. спростовують посилання про те, що розписка від 26.12.2006р. написана не ОСОБА_6, а іншою особою, а відповідно до правових позицій Верховного Суду України - наявність договору позики означає факт передачі грошей, а розписка, надана на підтвердження такого договору може бути підписана тільки позичальником - підпис кредитора не потрібний. Будучи двостороннім правочином, позика є одностороннім договором - після його укладення всі зобов'язання покладаються на позичальника.

Відтак з урахуванням конкретних обставин даної справи, враховуючи їх всебічне, повне й неупереджене з'ясування, з необхідною оцінкою кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, то у суду в повному обсязі відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання недійсною розписки.

Відносно задоволення вимог зустрічного позову в частині щодо стягнення із приватного підприємця ОСОБА_1 заборгованості за користування нежитловим приміщенням магазину-кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» згідно до договору оренди від 01.11.2007р. в сумі 1438353,0 грн. та 112333,84 грн., то суд вказує таке.

Вимоги позову в частині стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за користування нежитловим приміщенням в сумі 112333,84 грн. до задоволення не підлягають, оскільки як зазначає сам позивач за зустрічним позовом (а.с. 222, т.1) факт порушення орендарем умов договору підтверджується рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2007 року, згідно до якого із ПП ОСОБА_1 на користь ПП ОСОБА_6 стягнуто 26 708,06 грн. заборгованості по орендній платі, крім того ОСОБА_1 по довіреності своєї матері ОСОБА_9 користувалась приміщенням, орендованим по договору суборенди і не платила за його оренду і, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2007 року по справі № 19/185 стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_10 (ідент. номер НОМЕР_1, що мешкає АДРЕСА_1) на користь приватного підприємця ОСОБА_6 (АДРЕСА_2, ідент. № НОМЕР_2) - 85 625,78 грн. заборгованості по орендній платі. Рішення не виконані і заборгованість складає -112 333,84 грн. З цього приводу суд вказує, що даним обставинам вже надано оцінку судом і з цього приводу наявні судові рішення, які відповідно ч. 3 статті 129 Конституції України ухвалені судами іменем України i є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства, при цьому слід вказати, що за умисне невиконання рішення суду передбачена кримінальна відповідальність за ст. 382 КК України.

Відтак підстави для задоволення вимог зустрічного позову в частині стягнення з відповідача за зустрічним позовом заборгованості в сумі 112333,84 грн. відсутні.

Щодо стягнення заборгованості з відповідача по зустрічному позову в сумі 1438353,0 грн. по договору оренди від 01.11.2007р., то слід вказати наступне.

Між приватним підприємцем ОСОБА_6 (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендар) 01.11.2007р. було укладено договір оренди майна (нежитлового приміщення), який наявний в матеріалах справи (а.с.47-50, т.2). З даного договору вбачається, що сторони дійшли згоди стосовно передачі в оренду нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення площею 238 м.кв., за адресою : АДРЕСА_3. Розмір орендної плати сторони погодили в сумі 10 дол. США за 1 м.кв. (п.3.1 договору), строк дії договору визначено сторонами з 01.11.2007р. по 30.10.2010р. (п. 11.1 договору).

Судом встановлено, а сторонами не заперечується, що фактично орендоване майно перебувало в користуванні у орендаря з 01.11.2007р. по 31.03.2012р. тобто 4 роки та 5 місяців (тобто в цілому 53 місяця). Згідно до поданого уточнення відповідачем-позивачем зазначено, що оплата за оренду не проводилась з 01.01.2008р. по 31.03.2012р. тобто за 4 роки та 3 місяці (або за 51 місяць в цілому).

Відтак розрахунок заборгованості є наступним : 238м.кв.*10 дол. США*51 міс.= 121380,00 дол. США, а згідно до курсу НБУ від 20.06.2014р. 100 дол. США становить 1185,4613 грн., тобто 11,85 грн. за 1 дол. США. Отже заборгованість становить 121380,00 дол. США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 1438912,93 грн. (121380,00/100*1185,4613).

При цьому додатково слід вказати, що в своєму рішенні (ухвала від 17.11.2011р. в справі №18/151-21/239) господарський суд Івано-Франківської області вказав, що ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не набули права на спадщину за кредиторськими вимогами перед боржниками ОСОБА_6

Сторони договору оренди від 01.11.2007р. під час його укладення, як ОСОБА_6 так і ОСОБА_1 виступали, як приватні підприємці.

За ч.1. ст. 50 ЦК України вказано, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом.

Відповідно, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежовувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як звичайна фізична особа, що не є підприємцем.

При цьому, слід вказати, що межа між цими двома відносинами є досить невизначеною, однак підприємницька діяльність характеризується ознаками, визначеними ст. 42 Господарського кодексу України, зокрема такими як самостійність, ініціативність, систематичність, власний ризик, та спрямованість на визначений результат - одержання економічних та соціальних результатів та отримання прибутку, а згідно зі ст.24 ЦК фізична особа - це людина, що виступає як учасник цивільних відносин і відповідно до стаття 30 ЦК України дано визначення дієздатності, як здатності особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Цивільно-правова відповідальність фізичної особи-підприємця у ст.52 ЦК розглядається як покладення на таку особу обов'язку відповідати за зобов'язаннями, що пов'язані з її діяльністю. При цьому ст.52 визначає обсяг такої відповідальності, вказуючи, що фізична особа-підприємець відповідає у таких випадках усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Майно, що було предметом договору оренди від 01.11.2007р. було власністю ОСОБА_6 і він, як власник майна використовував його на власний розсуд, в тому числі і у своїй підприємницькій діяльності.

Тому суд вважає, що наявна з 01.01.2008р. (позаяк сам позивач за зустрічним позовом вказує, що оплата за оренду не проводилась починаючи з 01.01.2008р.). по ІНФОРМАЦІЯ_1 заборгованість по оплаті послуг оренди була складовою взаємовідносин фізичних-осіб підприємців ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_1, а тому і не може розглядатися в порядку цивільного судочинства. Відтак у суду не має підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованості в сумі 169218,00 грн. (заборгованість за період з 01.01.2008р. по 30.06.2008р.), оскільки останні в зазначеному періоді часу не мали жодного обсягу прав щодо цього майна.

В той же час після смерті ОСОБА_6, майно, що належало останньому та було предметом договору оренди успадкували спадкоємці ОСОБА_6 - ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах, і принаймі з 24.02.2009р. спадкоємці, зокрема ОСОБА_4 в 1/3 частині, став власником успадкованого майна.

Згідно із нормами ст. 41 Конституції України вказано, що право приватної власності є непорушним.

За ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В той же час такої можливості власники майна були позбавлені, оскільки ОСОБА_1 продовжувала користуватись приміщенням, орендованим нею у померлого ОСОБА_6 до 31.03.2012р. включно, про що сторонами зазначено у судовому засіданні, та що підтверджується рішенням Івано-Франківського міського суду від 23.02.2012р. в справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3 до ПП ОСОБА_1 про звільнення приміщення магазину та виселення із приміщення, яким було зобов'язано ОСОБА_1 звільнити нежиле приміщення магазину-кафе "ІНФОРМАЦІЯ_2" та зобов'язано її не чинити будь-яких перешкод в користуванні приміщенням його власникам.

Договір оренди був укладений 01.11.2007р та в п.11.1 вказано, що договір діє з 01.11.2007р. по 30.10.2010р.

З наведеного суд приходить до висновку, що за період з 01.03.2009р. (перший повний календарний місяць з якого власниками орендованого ОСОБА_1 майна стали спадкоємці ) по 30.10.2010р. орендна плата підлягає стягненню за 19 повних календарних місяців з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах по 178688,53 грн. кожному (238*10*19*/100*1185,4613= 536065,60 грн. загальна сума, 1/3 від якої становить 178688,53 грн.)

В той же час з 01.11.2010р. по 31.03.2012р. ОСОБА_1 продовжувала користуватись належним ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 майном без укладення з ними відповідних угод. Факт такого безоплатного користування визнає і сама ОСОБА_1, яка погоджується сплатити відповідачам-позивачам розмір плати у відповідності до розрахунку і порядку використання плати за оренду об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, затвердженої рішенням міської ради «Про внесення змін до нормативних актів з питань оренди об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська» від 27.04.2007р. в сумі 41079,52 грн. за 16 місяців оренди з наведенням проведеного ОСОБА_1 розрахунку (а.с.66-67 т.2).

З цього приводу суд зазначає, що нерухоме майно, яким користувалась ОСОБА_1 з 01.11.2010р. по 31.03.2012р. не було об'єктом комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, а на той час належало відповідачам-позивачам ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності.

За таких обставин суд вважає, що оскільки підписуючи 01.11.2007р. договір оренди із ОСОБА_6 та погоджуючи із ним розмір орендної платні позивач за первісним позовом-відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 вважала для себе прийнятною ціну у розмірі 10 дол. США за 1 м.кв. та оскільки жодних відсилок на згадуване рішення міської ради від 27.04.2007р. договір оренди не містить, то і таке покликання позивача за первісним позовом-відповідача за зустрічним позовом про сплату відповідачам за первісним позовом - позивачам за зустрічним позовом орендної плати в межах загальноприйнятої методики розрахунку за користування об'єктами комунальної власності територіальної громади міста суд вважає не прийнятним, а тому рахує, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах слід стягнути за 17 повних календарних місяців за період з 01.11.2010р. по 31.03.2012р. по 159879,21грн. кожному (238*10*17/100*1185,4613= 479637,64 грн. загальна сума, 1/3 від якої становить 159879,21грн.), що на переконання суду буде достатнім, справедливим та співмірним розміром, який узгоджується із ціною визначеною у договорі оренди та фактичним часом, на який майно перебувало у оренді та користуванні в ОСОБА_1

За таких обставин первісний позов слід задовольнити повністю, а зустрічний позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення із ОСОБА_1 в рівних частинах на користь ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за користування нежитловим приміщенням заборгованості в сумі 1015703,24 грн., а в решті вимог зустрічного позову слід відмовити.

Судові витрати підлягають стягненню та розподілу згідно із ст. 88 ЦПК України.

На підставі наведеного, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.11, 15, 16, 24,25,50,202,203,509,526,527,530,540,608,627,629,638,1046,1047,1049,1216,1218,1223,1258,1261,1268,1270,1278,1281,1282 та керуючись ст.ст. 11,57,58, 60, 179,209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Первісний позов задовольнити.

Стягнути з спадкоємців ОСОБА_6, а саме з ОСОБА_7 (і.п.н. НОМЕР_3, АДРЕСА_2), ОСОБА_3 (і.п.н. НОМЕР_4, АДРЕСА_2), ОСОБА_4 (і.п.н. НОМЕР_5, АДРЕСА_4) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_6) 592730,65 (п'ятсот дев'яносто дві тисячі сімсот тридцять ) гривень 65 коп. заборгованості, пропорційно розміру, який відповідає їх часткам у спадщині, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину, а саме:

- з ОСОБА_7 (і.п.н. НОМЕР_3, АДРЕСА_2) - 197576,88 (сто дев'яносто сім тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн. 88 коп.;

- з ОСОБА_3 (і.п.н. НОМЕР_4, АДРЕСА_2) - 197576,88 (сто дев'яносто сім тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн. 88 коп.;

- з ОСОБА_4 (і.п.н. НОМЕР_5, АДРЕСА_4) - - 197576,88 (сто дев'яносто сім тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн. 88 коп.;

Стягнути з ОСОБА_7 (і.п.н. НОМЕР_3, АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_6) - 170,00 грн. витрат по оплаті державного мита, та 10,00 грн. по оплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Стягнути з ОСОБА_3 (і.п.н. НОМЕР_4, АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_6) - 170,00 грн. витрат по оплаті державного мита, та 10,00 грн. по оплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Стягнути з ОСОБА_4 (і.п.н. НОМЕР_5, АДРЕСА_4) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_6) - 170,00 грн. витрат по оплаті державного мита, та 10,00 грн. по оплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Зустрічний позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_6) на користь ОСОБА_7 (і.п.н. НОМЕР_3, АДРЕСА_2), ОСОБА_3 (і.п.н. НОМЕР_4, АДРЕСА_2), ОСОБА_4 (і.п.н. НОМЕР_5, АДРЕСА_4), як спадкоємців ОСОБА_6 заборгованість за користування нежитловим приміщенням в сумі 1 015 703,24грн. (один мільйон п'ятнадцять тисяч сімсот три) гривні 24 коп. за договором оренди від 01.11.2007р. в рівних частинах, тобто по 338567,74 (триста тридцять вісім тисяч п'ятсот шістдесят сім) гривень 74 коп. на користь ОСОБА_7 (і.п.н. НОМЕР_3, АДРЕСА_2), ОСОБА_3 (і.п.н. НОМЕР_4, АДРЕСА_2), ОСОБА_4 (і.п.н. НОМЕР_5, АДРЕСА_4).

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_6) на користь держави в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок 31214206700002, отримувач коштів - УДК у м. Івано-Франківську, код за ЄДРПОУ - 37952250, банк отримувача - ГУДК України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) - 836014, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ суду 02891693 - 3654грн. 00 коп. судового збору за вимогу позовної заяви майнового характеру.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_6) на користь ОСОБА_4 (і.п.н. НОМЕР_5, АДРЕСА_4) 150,00 грн. витрат за отримані послуги з правової допомоги.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_6) на користь ОСОБА_3 (і.п.н. НОМЕР_4, АДРЕСА_2) 450,00 грн. витрат за отримані послуги з правової допомоги.

В задоволенні решти вимог зустрічного позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

( Повний текст рішення виготовлений 04.07.2014р.)

Суддя О.В.Шамотайло