Ухвала суду № 39591910, 01.07.2014, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________

УХВАЛА

01 липня 2014 року Справа № 913/1458/14

Провадження №18н/913/1458/14

Суддя Корнієнко В.В., розглянувши матеріали справи за позовом:

1-го позивача - приватного акціонерного товариства «Універмаг «Росія», м. Луганськ

2-го позивача - приватного підприємства «Терра», м. Луганськ

до Луганської міської ради, м. Луганськ

про визнання незаконним та скасування рішення

за участю представників:

від позивачів: Маліборська К.О. за дов. від 30.10.2013 та за дов. від 13.02.2013;

від відповідача: Шинкарьова О.А. за дов. від 20.08.2013.

В С Т А Н О В И В:

Позивачем заявлено вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Луганської міської ради від 27.05.2011 № 9/12 «Про деякі питання щодо орендної плати за землю у м. Луганську».

Відповідач клопотанням від 25.06.2014 просить провадження у справі припинити в зв'язку з тим, що даний спір не підвідомчий господарським судам України, так як оспорюване рішення регулює правовідносини публічно-правового характеру.

В судовому засіданні 25.06.2014 було оголошено перерву до 01.07.2014 (12-00).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що даний спір не підвідомчий господарським судам України за таких підстав:

27.05.2011 Луганською міською радою (відповідачем по справі) прийнято рішення № 9/12 «Про деякі питання щодо орендної плати за землю у м. Луганську».

Вказаним рішенням встановлено договірні коефіцієнти, які слід застосовувати для визначення орендної плати за землю, при укладенні договорів оренди землі (внесенні змін у договори), в залежності від мети використання земельної ділянки (при розташуванні на земельній ділянці об'єктів торгівлі, банків, ринків, тощо, для розрахунку орендної плати застосовуються різні коефіцієнти).

Згідно п. 1.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» (із змінами і доповненнями) питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності (п. 1.2. постанови пленуму ВГСУ).

У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, слід враховувати таке.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок (п. 1.2.2. постанови пленуму ВГСУ).

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності) (п. 1.2.4. постанови пленуму ВГСУ).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам (п. 1.2.4. постанови пленуму ВГСУ).

Відповідно до статті 20 ГК України, статей 16, 393 ЦК України визнання судом незаконним і скасування акта органів державної влади, влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, належить до способів захисту права власності. Предметом спору є захист права власності особи, а не публічно-правових інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади (абз. 2 п. 1.2.5. постанови пленуму ВГСУ).

У порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 27, 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, розділів III - V ЗК України:

- про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов'язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства (абз. 4 п. 1.3. постанови пленуму ВГСУ).

В даному випадку, оспорюваним рішенням не вирішуються вищевказані питання (про передачу земельних ділянок, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок та інш.), і відповідно, вказане рішення не є індивідуальним актом органу місцевого самоврядування.

Суд вважає, що системний аналіз положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, крім здійснення волевиявлення власника землі і реалізації відповідних прав у цивільних правовідносинах, є також суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу.

Приймаючи оспорюване рішення Луганська міська рада діяла як суб'єкт владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, зокрема нормотворчу.

Оспорюваним рішенням встановлено договірні коефіцієнти, які слід застосовувати для визначення орендної плати за землю, при укладенні договорів оренди землі (внесенні змін у договори), в залежності від мети використання земельної ділянки (при розташуванні на земельній ділянці об'єктів торгівлі, банків, ринків, тощо, для розрахунку орендної плати застосовуються різні коефіцієнти).

Таким чином, зазначеним рішенням встановлюються норми права, які застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб.

Відповідно, оспорюване рішення регулює правовідносини публічно-правового характеру.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Враховуючи вищевикладене, даний спір є публічно-правовим спором.

Відповідно до п. 1 ч. 2. Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно абз. 5 п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (п. 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України).

Враховуючи, що розгляд даного публічно-правового спору віднесено до компетенції адміністративних судів, цей спір не підвідомчий господарським судам України.

Відповідно до п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України

За таких обставин, провадження у справі підлягає припиненню.

Пунктом 5.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 № 7 (із змінами і доповненнями) встановлено, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарськими судами у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору (абз. 2 п. 5.1. постанови пленуму ВГСУ).

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, п. 5.1. постанови пленуму ВГСУ від 21.02.2013 № 7, витрати 1-го позивача на судовий збір в сумі 1218 грн. покладаються на 1-го позивача.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ст. 80 ст. 86 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Провадження у справі припинити.

2. Судовий збір покласти на 1-го позивача.

Суддя В.В. Корнієнко