Ухвала суду № 39590919, 24.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 р.

Справа № 183113/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ» (далі – ПАТ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби(далі – ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.06.2012 №0001832320/5999. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентом Приватним підприємством «Будівельні матеріали плюс ЛВ» (далі – ПП), у зв’язку з не підтвердженням господарських операцій останнього із його контрагентом, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року в справі №2а-5858/12/1370 позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що контрагент позивача проводив транзитні операції, спрямовані на надання податкової вигоди з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, в нього відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, укладені ними правочини не спричинили реального настання юридичних наслідків, його ж контрагентами були господарські суб’єкти, які мають ознаками фіктивності. Наявні в ПАТ первинні документи без фактичної поставки товару (робіт), не можуть підтверджувати право на податковий кредит. Вказує на наявність порушеної кримінальної справи за фактом здійснення фіктивної діяльності від імені ПП невстановленими особами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.

ПАТ зареєстровано Львівською міською радою 10.02.1997, 12.07.2010 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі – ПДВ). Основними видами його діяльності є, зокрема, будівництво житлових і нежитлових будівель, організація будівництва будівель (а.с.10).

На підставі Акта від 22.05.2012 №102/22-10/05393518 позапланової виїзної документальної перевірки ПАТ з питань взаємовідносин з ПП «Галичторг», ПП за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України в результаті чого завищено податковий кредит у 2011 році по контрагенту ПП на загальну суму ПДВ 25000грн, в тому числі за вересень 2011 році 148795,8грн та за жовтень 2011 року 101204,2грн (а.с.9-24).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ПП, використавши при цьому Акт перевірки останнього від 10.02.2012 №178/23-209/37741019 та зробивши висновки про безтоварність (нереальність, фіктивність) господарських операцій між ними.

05.06.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0001832320/5999, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 375000грн (основний платіж 250000грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 125000грн) (а.с.25).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положенням пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. (п.198.6 ст.198 ПК України).

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме – реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджена договорами субпідряду на виконання робіт по спорудженню окремих елементів об’єктів житлового будівництва по вул.Перфецького 2А, пр.Червоної Калини та вул.Варшавській 191-193 в м.Львів, актами приймання виконаних підрядних робіт форми №КБ-2 та довідками про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати форми №КБ-3, податковими накладними, платіжними дорученнями (а.с.26-72, 159-171).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв’язку із зазначеними основними видами діяльності позивача.

Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентами.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента роботи використані ним у своїй господарській діяльності – при виконанні своїх договірних зобов’язань із спорудження об’єктів житлового будівництва за вказаними вище адресами, що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.228-275).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності робіт придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

ПП на час укладення вказаних договорів з позивачем та їх виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних. ПП належним чином задекларовано податкові зобов’язання по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності в інформаційних базах органу державної податкової служби виникли у зв’язку з відображенням результатів його перевірки на підставі зазначеного Акта від 10.02.2012 №178/23-209/37741019 (а.с.15, 92-103, 226-227).

Згідно з ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Належних доказів участі ПАТ разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено, при цьому, що позивачем надано первинні документи - ліцензія на здійснення господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури від 01.07.2011 терміном дії до 01.07.2014, яка стверджує наявність у ПП необхідного дозволу для здійснення господарської діяльності у відповідній сфері (а.с.104-105).

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факт розслідування слідчим відділом УСБУ у Львівській області кримінальної справи №2162 про фіктивне підприємництво (ст.205 КК України) невстановлених осіб від імені ПП, судом першої інстанції був підставно не взятий до уваги, оскільки це не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій між ПАТ та ПП та не спростовує їх.

Крім того, немає жодного доказу (такі не були отримані і судом апеляційної інстанції), що факт порушення кримінальної справи мав кінцеве процесуальне завершення – постановлення вироку.

У відповідності до ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Порушення кримінальної справи не має преюдиційного значення в даній адміністративній справі. Немає доказів, що при розслідуванні кримінальної справи досліджувались та брались до уваги господарські операції з позивачем за спірні періоди. Не має посилань на здійснення фіктивної підприємницької діяльності у господарських операціях з позивачем.

Сама по собі фіктивність реєстрації ПП не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання, та не може розцінюватися як імперативна ознака фіктивності усіх укладених ним правочинів.

Як вбачається із висновків вказаних вище Актів перевірок ПАТ і ПП відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності ПАТ у співвідношенні з господарською діяльності ПП із його контрагентами, де зроблено висновок, що останні господарській операції нереальні внаслідок ряду обставин.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (робіт, послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 24 червня 2014 року.