Постанова № 39586183, 03.07.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2014 р.Справа № 915/498/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Шевченко В.В.

Суддів: Головея В.М., Мирошниченко М.А.

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.

за представників сторін:

від позивача: Третяк Л.В. - за дорученням

від відповідача: Полоз В.І. - за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС"

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 19 травня 2014 року

у справі №915/498/14

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС"

до комунального підприємства "Костянтинівське підприємство житлово-комуналього господарства"

про стягнення 86.632 грн. 03 коп.

ВСТАНОВИЛА:

10.04.2014 р. Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС" (далі позивач, Компанія) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до комунального підприємства "Костянтинівське підприємство житлово-комунального господарства" (далі відповідач, Підприємство) про стягнення грошових коштів у сумі 86.632 грн. 03 коп.

Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором водопостачання № 06-05/ПУ-16380-ЦВКХ від 15.11.2006 р. щодо своєчасної та повної оплати отриманої питної води поставленої позивачем відповідачеві, внаслідок чого має борг по її оплаті за період з березня по червень 2013 р. включно в сумі 76937 грн. 84 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 4980 грн. 90 коп. - пені; 1713 грн. 29 коп. - 3% річних, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі на сплату судового збору за подання позову в розмірі 1827 грн.

У відзиві Підприємство позовні вимоги Компанії не визнавало та вважало їх безпідставними, посилаючись на те, що договір припинив свою дію з 01.07.2013 р. з моменту укладання між сторонами нового договору на водопостачання № 06-05/ПУ-32930-ЦВКХ. Дійсно, за обома договорами виникла заборгованість з оплати вартості поставленої питної води у загальній сумі 182.306 грн. 40 коп., погашення якої сторони розстрочили, зокрема, відповідними сумами протягом періоду з листопада 2013 р. по листопад 2017 р. Погашення заборгованості за узгодженим графіком щодо періодів та сум відповідачем дотримується у повному обсязі, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову - відсутні.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 19.05.2014 року (суддя Коваль Ю.М.) позов задоволено частково та з відповідача на користь позивача стягнуто: 238 грн. 66 коп. - пені, 1713 грн. 29 коп. - 3% річних та 1827 грн. - понесених судових витрати по справі на сплату судового збору за подання позову, в решті частині позову - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що, оскільки, поставка води у період з березня по червень 2013 р. здійснювалась на підставі договору № 06-05/ПУ-16380-ЦВКХ від 15.11.2006 р., то відповідач повинний сплатити позивачеві: 238 грн. 66 коп. - пені за період з 04.05.2013 р. по 01.07.2013 р. та 1713 грн. 29 коп. - 3% річних за період 04.05.2013 р. по 31.03.2014 р.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення грошових коштів у сумі 76.937 грн. 84 коп. місцевий суд виходив з того, що 01.11.2013 р. сторонами у справі погоджено графік розстрочення погашення боргу в загальній сумі 182.306 грн. 40 коп., в тому числі боргу, який виник за період з березня по червень 2013 р. на підставі договору № 06-05/ПУ-16380-ЦВКХ від 15.11.2006 р. в сумі 76.937 грн. 84 коп., шляхом погашення відповідачем боргу помісячно, починаючи з листопада 2013 р. по листопад 2017 р., рівними сумами по 3.500 грн. щомісячно, за виключенням листопада 2017 р., в якому сума сплати становить 1.718 грн. 76 коп. Із поданих відповідачем документів, зокрема, платіжних доручень від 26.11.2013 р. № 379, від 26.12.2013 р. № 420, від 27.03.2014 р. № 85, від 28.04.2014 р. № 117, від 28.01.2014 р. № 30, від 27.02.2014 р. № 65 видно, що відповідач виконує умови узгодженого сторонами графіку, своєчасно і в повному обсязі здійснюючи погоджені суми платежів, внаслідок чого підстави для задоволення позову в цій частині - відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 4742 грн. 24 коп. місцевий суд виходив з того, що пеня повинна нараховуватися на суму основного боргу тільки за період до припинення дії зазначеного договору, тобто до 01.07.2013 р., внаслідок чого підстави для задоволення позову в цій частині - відсутні.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення боргу у сумі 73.437 грн. 84 коп. та пені у сумі 4742 грн. 24 коп. задовольнити у повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що, по-перше, представник позивача - п. Холодков В.М., підписуючи вказаний вищезазначений графік погашення заборгованості не мав на це повноважень, оскільки не наділений повноваженнями щодо укладання та внесення змін до договорів, які укладаються від імені позивача, по-друге, акт звірки взаєморозрахунків не може вважатися належним доказом існування господарських зобов'язань у сторін, по-третє, стягнення пені та 3% річних тільки в період дії договору суперечить вимогам ч. 4 ст. 631 ЦК України, якою передбачено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії, внаслідок чого позовні вимоги в частині стягнення боргу у сумі 73.437 грн. 84 коп. та пені у сумі 4742 грн. 24 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

У відзив на апеляційну скаргу відповідач просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні представник відповідача доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована, але оскаржене рішення підлягає зміні з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 15.11.2006 р. між сторонами у справі укладено договір водопостачання № 06-05/ПУ-16380-ЦВКХ за умовами якого позивач зобов'язався постачати відповідачеві воду питної якості у кількості 256379 м3/год, а відповідач прийняти її та оплатити її вартість відповідно до умов договору.

З актів споживання питної води, що підписані уповноваженими представниками обох сторін видно, що у березні 2013 р. позивачем поставлено відповідачеві питну воду у кількості 6835 м3, у квітні 2013 р. - у кількості 13838 м3, у травні 2013 р. - у кількості 45046 м3, у червні 2013 р. - у кількості 36563, а всього за названий період часу - 102282 м3.

Згідно п. 3.2 договору розрахунок за спожиті послуги провадяться по встановленим тарифам, діючим на період розрахунку, а порядок встановлення та застосування тарифів регулюється уповноваженими органами у відповідності з вимогами законодавства.

Рішенням Южноукраїнського виконавчого комітет від 12.04.2006 р. № 205 названий тариф визначений у розмірі 0,65 грн. за м3 води.

У п. 3.3. договору сторонами визначено, що рахунки вручаються позивачеві під розпис з реєстрацією в журналі вхідної кореспонденції або висилаються поштою цінним листом з описом вкладення та з повідомленням про вручення.

Як свідчать матеріали справи на оплату спожитої питної води позивачем виписані та направлені на адресу відповідача супровідними листами відповідні рахунки, зокрема:

- супровідним листом від 11.03.2013 р. за № 05/5328 направлено рахунок від 29.03.2013 р. № РС,13-2516 на суму 5331 грн. 30 коп., який отримано відповідачем 17.04.2013 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.28),

- супровідним листом від 13.05.2013 р. за № 05/6859 направлено рахунок від 30.04.2013 р. № РС, 13-2617 на суму 10793 грн. 64 коп., який отримано відповідачем 17.05.2013 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.29),

- супровідним листом від 05.06.2013 р. за № 05/8312 направлено рахунок від 31.05.2013 р. № РС, 13-2719 на суму 35135 грн. 88 коп., який отримано відповідачем 11.06.2013 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.30),

- супровідним листом від 07.06.2013 р. за № 05/10254 направлено рахунок від 27.06.2013 р. № РС,13-2788 на суму 28519 грн. 14 коп., який отримано відповідачем 12.07.2013 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.31), а всього на загальну суму 79779 грн. 96 коп. (а. с. 40-59).

Згідно п. 3.4. договору оплата платіжних документів проводиться відповідачем на протязі двох тижнів з моменту пред'явлення рахунку позивачем.

Таким чином, відповідач повинний був здійснити оплату рахунку № РС,13-2516 від 29.03.2013 р. на суму 5331 грн. 30 коп. у строк до 03.05.2013 р. (включно), рахунок від 30.04.2013 р. № РС, 13-2617 на суму 10793 грн. 64 коп. у строк до 03.05.2013 р. (включно), рахунок від 31.05.2013 р. № РС, 13-2719 на суму 35135 грн. 88 коп. у строк до 25.06.2013 р. (включно), рахунок від 27.06.2013 р. № РС,13-2788 на суму 28519 грн. 14 коп. у строк до 26.07.2013 р. (включно).

Відповідач оплатив отримані рахунки частково у сумі 2842 грн. 12 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 85 на суму 3500 грн., із котрих 657 грн. 88 коп. позивачем направлено на погашення заборгованості по рахунку від 28.02.2013 р. № РС, 13-2351, а 2842 грн. 12 коп. - на часткове погашення боргу по рахунку від 29.03.2013 р. № РС,13-2516, що вбачається з довідки позивача від 25.04.2014 р.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правильного висновку про те, що на момент подання позову сума боргу з оплати поставленої питної води за договором. № 06-05/ПУ-16380-ЦВКХ від 15.11.2006 р складала 76.937 грн. 84 коп. (79779,96 - 2842,12).

У п. 8 сторонами передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2006 р. Договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії від однієї із сторін не надійде заява про відмову від цього договору або перегляду його умов.

З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2013 р. між сторонами укладено новий договір на постачання питної води № 06-05/ПУ-32930-ЦВКХ, розділом 6 якого визначено, що договір вступає в силу з дати підписання його обома сторонами, та діє до 30.04.2014 р. включно в частині постачання, а в частині розрахунків - до повного розрахунку. Розділом 6 цього ж договору передбачено, що дія попереднього договору від 15.11.2006 р. № 06-05/ПУ-16380-ЦВКХ припиняється з моменту підписання даного договору, тобто з 01.07.2013 р. договір від 15.11.2006 р. № 06-05/ПУ-16380-ЦВКХ припинив свою дію за згодою сторін.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що на момент поставки води у період з березня по червень 2013 року щодо оплати вартості якої виник спір, договір № 06-05/ПУ-16380-ЦВКХ від 15.11.2006 р. був чинним, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати саме цей договір.

У п. 3.5 договору від 15.11.2006 р. сторонами погоджено, що у разі несплати платіжних документів у двотижневий строк з моменту їх пред'явлення, нараховується пеня у розмірі 5% за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки, встановленої Нацбанком України, яка діяла у період, за який нараховуються штрафні санкції, внаслідок чого місцевий суд підставне стягнув з відповідача на користь позивача за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання пеню за період з 04.05.2013 р. по 30.06.2013 р. (включно), тобто до моменту припинення дії договору № 06-05/ПУ-16380-ЦВКХ від 15.11.2006 р. у розмірі 238 грн. 66 коп. При цьому, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду щодо відмови у задоволені позовних вимог в частині стягнення пені, нарахованої після 01.07.2014 р., оскільки таке нарахування позивачем здійснено за період, коли умови договору щодо її застосування вже не діяли (тобто після закінчення строку дії договору), що суперечить ч. 7 ст. 180 ГК України та ч. 4 ст. 631 ЦК України.

Ці висновки місцевого та апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи, нормах чинного законодавства та сформованій судовій практиці (постанови Вищого господарського суду України від 16.05.2013 р. по справі № 5016/2130/2012(9/87), від 05.03.2014 р. по справі № 910/17518/13, від 23.07.12р. по справі № 3/331, від 03.10.2012 р. по справі № 5002-33/3528-2011, від 23.10.2012 р. по справі № 5015/2887/11)

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням, зокрема трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, за весь час прострочення.

Як зазначалося вище відповідач повинний був здійснити оплату рахунку № РС,13-2516 від 29.03.2013 р. на суму 5331 грн. 30 коп. у строк до 03.05.2013 р. (включно), рахунок від 30.04.2013 р. № РС, 13-2617 на суму 10793 грн. 64 коп. у строк до 03.05.2013 р. (включно), рахунок від 31.05.2013 р. № РС, 13-2719 на суму 35135 грн. 88 коп. у строк до 25.06.2013 р. (включно), рахунок від 27.06.2013 р. № РС,13-2788 на суму 28519 грн. 14 коп. у строк до 26.07.2013 р. (включно), але оплатив ці рахунки частково у сумі 2842 грн. 12 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 85 на суму 3500 грн., із котрих 657 грн. 88 коп. позивачем направлено на погашення заборгованості по рахунку від 28.02.2013 р. № РС, 13-2351, а 2842 грн. 12 коп. - на часткове погашення боргу по рахунку від 29.03.2013 р. № РС,13-2516, що вбачається з довідки позивача від 25.04.2014 р., тому місцевий суд дійшов до підставного висновку про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання по оплаті вищезазначених рахунків, внаслідок чого у позивача виникло право, на підстав ч. 2 ст. 625 ЦК України, на нарахування 3% річних, починаючи з 04.05.2013 р.

Водночас, колегія суддів вважає висновками місцевого суду про те, що відповідач повинний сплатити позивачеві 3% річних за період з 04.05.2013 р. по 31.03.2014 р. помилковими, оскільки 01.11.2013 р., тобто до пред'явлення позивачем цього позову до суду 10.04.2014 р., між сторонами у справі був укладений правочин щодо погашення боргу в загальній сумі 182.306 грн. 40 коп., за умовами якого сторони погодили відповідний графік погашення заборгованості та передбачили сплату відповідачем боргу помісячно, починаючи з листопада 2013 р. по листопад 2017 р., рівними сумами по 3500 грн. щомісячно, за виключенням листопада 2017 року, в якому сума сплати становить 1.718 грн. 76 коп., у тому числі й боргу в сумі 76.937 грн. 84 коп., який виник за період поставки води на протязі березня-червня 2013 року за укладеним сторонами договором № 06-05/ПУ-16380-ЦВКХ від 15.11.2006 р.

Таким чином, порушення грошового зобов'язання за договором від 15.11.2006 р. з боку відповідача почалось з 04.05.2013 р. Однак, 01.11.2013 р. сторонами був укладений правочин щодо нових термінів погашення боргу відповідачем, в тому числі і по оплаті за поставлену питну воду за період з березня по червень 2013 р., внаслідок чого колегія суддів вважає, що прострочення відповідача перед позивачем щодо оплати виставлених рахунків за поставлену питну воду на протязі березня - червня 2013 року відбулось з 04.05.2013 р. по 01.11.2013 р., оскільки, починаючи з 01.11.2013 р. сторонами погоджений та встановлений новий порядок та строки оплати боргу, тому:

- 3% річних за прострочення оплати рахунку № РС,13-2516 від 29.03.2013 р. за період з 04.05.2013 р. по 31.10.2013 р. складають 37 грн. 03 коп.,

- 3% річних за прострочення оплати рахунку № РС, 13-2617 від 30.04.2013 р. за період з 01.06.2013 р. по 31.10.2013 р. складають 135 грн. 73 коп.,

- 3% річних за прострочення оплати рахунку № РС, 13-2719 від 31.05.2013 р. за період з 26.06.2013 р. по 31.10.2013 р. складають 369 грн. 65 коп.,

- 3% річних за прострочення оплати рахунку № РС,13-2788 від 27.06.2013 р. за період з 27.07.2013 р. по 31.10.2013 р. складають 227 грн. 37 коп., а всього з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у загальній сумі 769 грн. 78 коп.

Посилання скаржника на те, що правочин від 01.11.2013 р. з його боку підписаний не уповноваженою на це особою обґрунтовано не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки він підписаний представниками обох сторін, підписи, яких скріплені печатками підприємств, а згідно нотаріально посвідченої довіреності від 05.04.2013 р., заступник генерального директора відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС" - п. Холодков В.М., який і підписав правочин від 01.11.2013 р., уповноважений здійснювати від імені позивача, повноваження, передбачені Положенням про відокремлений підрозділ "Южно-Українська АЕС", у тому числі і підписувати документи та здійснювати всі дії, пов'язані з виконанням зобов'язань за укладеними правочинами (договорами).

Крім того, цей правочин в наступному схвалений позивачем, який приймав від відповідача всі обумовлені цим правочином своєчасні та повні платежі за платіжними дорученнями:

- від 26.11.2013 р. № 379 на суму 3500 грн.,

- від 26.12.2013 р. № 420 на суму 3500 грн.,

- від 27.03.2014 р. № 85 на суму 3500 грн.,

- від 28.04.2014 р. № 117 на суму 3500 грн.,

- від 28.01.2014 р. № 30 на суму 3500 грн.,

- від 27.02.2014 р. № 65 на суму 3500 грн.

Враховуючи те, що відповідач своєчасно та в повному обсязі виконує свої зобов'язання за правочином від 01.11.2013 р., яким сторонами за взаємною згодою визначений порядок оплати за поставлену питну воду протягом березня - червня 2013 р., що прямо не заборонено чинним законодавством та є реалізацією вільного волевиявлення сторін, то суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 76.937 грн. 84 коп. - відсутні, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що правочин від 01.11.2013 р. за своєю правовою природою є новацією, яка припиняє первісне зобов'язання, є помилковими, оскільки згідно ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором, тобто новація є угодою тих самих сторін про те, що первісне зобов'язання припиняється, а між його учасниками виникає нове зобов'язальне правовідносини, яким властиві такі ознаки, як наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявність умови про припинення попереднього зобов'язання, припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання.

Враховуючи приписи зазначеної статті Закону, а також те, що договір № 06-05/ПУ-16380-ЦВКХ від 15.11.2006 р. припинив свою дію ще 01.07.2013 р., тобто за 5 місяців до укладення між сторонами у справі правочину від 01.11.2013 р., а тому не містить в собі та й не може містити вказівок на припинення зобов'язання відповідача за договором № 06-05/ПУ-16380-ЦВКХ від 15.11.2006 р. та виникнення нового зобов'язання, а крім того, стосується погашення боргу в загальній сумі 182.306 грн. 40 коп., який виник не лише на підставі договору № 06-05/ПУ-16380-ЦВКХ від 15.11.2006 р., а ще й на підставі іншого договору про водопостачання № 06-05/ПУ-32930-ЦВКХ від 01.07.2013 р., укладеного між сторонами у справі, то висновки місцевого суду про те, що правочин від 01.11.2013 р. за своєю правовою природою є новацією є помилковими, так як суперечать положенням ст. 604 ЦК України, умовам договору № 06-05/ПУ-16380-ЦВКХ від 15.11.2006 р. та умовам правочину від 01.11.2013 р.

Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позов підлягає задоволенню на 1,16% (позов заявлений на 86632,03 грн., а підлягає задоволенню на 1008,44 грн.), то відповідач повинний відшкодувати позивачеві понесені судові витрати на сплату судового збору за подання позову у сумі 21 грн. 19 коп., тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші висновки місцевого суду є помилковими.

Так як, при ухваленні судового рішення місцевий суд невірно визначив розмір 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а також неправильно розподілив судові витрати між сторонами у справі, то оскаржене рішення в цій частині підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 19.05.2014 року у справі № 915/498/14 - змінити та викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Костянтинівське підприємство житлово-комуналього господарства" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС": 238 грн. 66 коп. - пені, 769 грн. 78 коп. - 3 % річних та 21 грн. 19 коп. - понесених витрат на оплату судового збору за подання позову, а в решті частині позову - відмовити.

Зобов'язати господарський суд Миколаївської області видати відповідний наказ з зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 04.07.2014 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М .А.

Головей В.М.