Вирок № 39585669, 02.07.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження №11-кп/790/697/14 Головуючий 1-ї інстанції:Нечепоренко І.М.

Справа № 619/659/14-к

Категорія :ч.2 ст.286 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2 липня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого Струка І.Ф.

суддів Крамаренко Г.П.,Шевченка Ю.П.

при секретарі Юр'євої А.І.

з участю прокурора Гандзі М.О.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

потерпілих ОСОБА_3

представника потерпілого ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12013220280001848 за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_3 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 15 квітня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Зазначеним вироком:

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1

в м. Чугуїв, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засуджено за ч.2 ст.286 КК України на п'ять років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки з покладанням на нього обов'язків, передбачених п.п.2,3,4 ч.1 ст.76 КК України.

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких встановлених судом обставин.

Так, 19 вересня 2013 року ОСОБА_2 керував технічно справним автомобілем «TOYOTA LAND CRUISER 200 », номерний знак НОМЕР_1 та рухався по автодорозі « Київ - Харків - Довжанський » на території Дергачівського району Харківської області зі сторони м. Києва в напрямку м. Довжанського.

Під час руху по вказаній дорозі зі швидкістю 100 км/год. ОСОБА_2, наближаючись до 476 км + 300 м, грубо порушив вимоги п.п.1.5,9.2 « 6»,10.1,12.6 «г» та 14.2 «в» Правил дорожнього руху України і, виїхавши на смугу зустрічного руху, скоїв зіткнення з автомобілем «VOLKSWAGEN- TRANSORTER», номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, після чого продовжив рух та зіткнувся з автомобілем «RENAULT LOGAN VAN», номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_5, який рухався позаду автомобіля «VOLKSWAGEN- TRANSORTER» в попутному напрямку.

Внаслідок зіткнення вказаних транспортних засобів потерпілим заподіяні наступні тілесні ушкодження: водію ОСОБА_3 згідно висновку судово-медичної експертизи № 296-ОКБ/13 від 09.10.2013 року, тяжкі тілесні ушкодження у вигляді гострої відкритої непроникаючої черепно-мозкової травми у формі забиття головного мозку зі з давленням епідуральною гематомою правої тім'яно-скроневої області, набряку головного мозку дислокації головного мозку, осколкового перелому правої скронево-тімяної області, рванозабитої рани потилично-тім'яної області з великою підшкірною гематомою: водію ОСОБА_5 згідно висновку судово-медичної експертизи №1162-А/13 від 10.10.2013 року заподіяно середньої тяжкості тілесне ушкодження у вигляді закритого травматичного вивиху головки лівої стегнової кістки.

Згідно висновків транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №956/13 від 23.12.2013 року, порушення п.п.10.1,14.2 в) Правил дорожнього руху України ОСОБА_2 знаходяться у причинному зв'язку з технічної точки з подією та наслідками ДТП, які виразилися в тому, що обвинувачений, керуючи транспортним засобом, перевищив допустиму за межами населеного пункту швидкість 90 км/год., перед зміною свого напрямку руху вліво для виконання маневру обгону не переконався в безпеці та у тому, що смуга на яку він виїжджає вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, не надав попереджальний сигнал світловим покажчиком повороту та виїхав на зустрічну смугу і допустив зіткнення з автомобілем «VOLKSWAGEN-TRANSORTER» під керування ОСОБА_3, з послідуючим зіткненням з автомобілем «RENAULT LOGAN VAN» під керуванням ОСОБА_5, що спричинило вищевказані суспільно небезпечні наслідки.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_3 вважає вирок незаконним в частині призначеного обвинуваченому покарання та необґрунтованого звільнення його згідно ст.75 КК України від відбування покарання з випробовуванням, оскільки він не розкаявся, не відшкодував завданої шкоди, внаслідок вчиненого ним злочину він отримав тяжку травму і став інвалідом другої групи. Тому просить вирок скасувати і ухвалити свій вирок, яким задовольнити повністю його вимоги щодо відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 200 тис. грн. та призначити ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі реально та додаткове покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

Заслухавши доповідь судді, доводи потерпілого ОСОБА_3 і його представника, які підтримали апеляційну скаргу, просили скасувати вирок та ухвалити нове судове рішення щодо призначення обвинуваченому більш суворого покарання і повного відшкодування моральної шкоди, заперечення обвинуваченого ОСОБА_2 і його захисника ОСОБА_1 щодо необгрунтованості скарги і правильності ухваленого судового рішення, думку прокурора, який вважав вирок законним і належно обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального і судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів визнає скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за викладених у вироку обставин відповідають фактичним обставинам і підтверджені належними доказами, дослідженими у судовому засіданні. В цій частині судове рішення ніким не оспорюється, тому апеляційним судом не перевіряється.

Доводи апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_3 про те, що засудженому призначено м'яке покарання і не застосовано додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, а також неправильно вирішений цивільний позов заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження і змісту вироку, вирішуючи питання про призначення ОСОБА_2 покарання, суд першої інстанції врахував, що він вчинив середньої тяжкості злочин, щиро розкаявся, раніше не судимий, характеризується позитивно, частково добровільно відшкодував шкоду потерпілим, тому призначив йому основне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років без позбавлення права керувати транспортними засобами та на підставі ст.75 КК України його звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки.

Разом з тим, в постанові Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 р. (з наступними змінами) « Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (пункт 21), судам вказано, що в кожному випадку призначення покарання за частинами 1 і 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання доцільності застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

Проте суд не виконав цих вимог і неправильно застосував кримінальний закон, оскільки не обговорив питання доцільності призначення ОСОБА_2 зазначеного додаткового покарання, при цьому в мотивувальній частині свого рішення не навів обставин, які могли бути підставою для незастосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, хоча в резолютивній частині вказав про непризначення йому такого покарання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідно до статей 413 і 414 КПК України вирок в частині призначеного обвинуваченому покарання підлягає скасуванню в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону і невідповідністю призначеного винному покарання ступеню тяжкості злочину і його особі, внаслідок м'якості, на що потерпілий обґрунтовано посилається у скарзі.

Згідно ст. 420 КПК України апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у випадку, зокрема, необхідності застосування більш суворого покарання.

Вирішуючи питання про призначення винному покарання, колегія суддів, виходячи із фактичних обставин кримінального провадження, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер допущених ним грубих порушень правил безпеки руху, внаслідок яких потерпілим заподіяно - ОСОБА_3 тяжке тілесне ушкодження, а ОСОБА_5 - середньої тяжкості тілесне ушкодження. В даний час ОСОБА_3 визнаний інвалідом другої групи і продовжує хворіти, проте ОСОБА_2 відшкодував йому лише частину заподіяної матеріальної шкоди та взагалі не відшкодував моральної шкоди.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що обвинувачений лише після вчиненого кримінального правопорушення влаштувався на роботу водієм ПрАТ «АТП», тому необґрунтованими є його доводи, що ця робота є єдиним джерелом його існування.

Таким чином, з урахуванням викладених обставин, особи винного і обставин, які пом'якшують покарання, за відсутності обтяжуючих обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування вироку в частині призначеного ОСОБА_2 покарання і ухвалення свого вироку, згідно якого призначити обвинуваченому більш сувору міру покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування основного покарання з іспитовим строком три роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 2,3,4 ч. 1 ст. 76 КК України. Таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Відносно апеляційних вимог в частині неправильного вирішення цивільного позову колегія суддів виходить із наступного.

Вирішуючи питання про часткове відшкодування потерпілому ОСОБА_3 моральної шкоди в сумі 100 тис. грн., суд належними чином не обґрунтував зменшення розміру відшкодування та не врахував ту важливу обставину, що заявлені позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 тис. грн. ОСОБА_2 повністю визнав в судовому засіданні.

Враховуючи викладені обставини, характер і тяжкість завданих потерпілому ОСОБА_3 фізичних і моральних страждань внаслідок спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень, тривалості лікування і визнання його інвалідом другої групи, настання інших негативних наслідків та зміни життєвих стосунків, приймаючи до уваги, що винний повністю визнав цивільний позов, колегія суддів на підставі ст.ст. 23, 1167 ЦК України і ст. 128, 129 КПК України вважає необхідним скасувати судове рішення в частині відшкодування моральної шкоди, задовольнити повністю ці позовні вимоги ОСОБА_3 та стягнути на його користь з ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.

В іншій частині вирок є законним і обґрунтованим, тому не підлягає скасуванню чи зміні.

Керуючись статтями 404,405,407, 413, 414, 420 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 15 квітня 2014 року стосовно ОСОБА_2 скасувати в частині призначеного покарання і вирішеного цивільного позову щодо відшкодування моральної шкоди.

Призначити ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування основного покарання з іспитовим строком три роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 2,3,4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000 грн.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення.

Судді

______ _____ _____

Струк І.Ф. Крамаренко Г.П. Шевченко Ю.П.