Постанова № 39582080, 02.07.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2014 року № 813/767/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Сподарик Н.І., судді Братичак У.В., Сакалош В.М., за участі секретаря судового засідання Жовковської Ю.В, позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

З урахуванням клопотання від 14.05.2014 року (вх. № 17568) позивач просить:

- визнати дії Міністерства Внутрішніх справ України як порушення Конституції України (ст. 40), Закону України «Про звернення громадян» (ст. 15, 19, 20), тобто визнати їх неправомірними;

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України надати відповідь;

- відшкодувати заподіяну шкоду (матеріальну та моральну);

- зобов'язати Міністерство Внутрішніх справ України надати Львівському окружному адміністративному суду звіт про виконання судового рішення у тридцятиденний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на звернення позивача від 07.06.2012 року відповідачем у порушення ст. 40 Конституції України, ст. ст. 15, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян» не надано обґрунтовану, повну та своєчасну відповідь. Стверджує, що позивачем понесено матеріальні збитки у сумі сплаченого судового збору та моральні збитки, які позивач оцінює у 1000000 грн.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з мотивів, наведених у позовній заяві, просив адміністративний позов задовольнити.

Позиція відповідача викладена у запереченні на позовну заяву (вх. № 20804 від 13.06.2014 року), де вказано, що на звернення позивача від 07.06.2012 року 20.07.2012 року було надано відповідь структурним підрозділом відповідача, якому відповідачем надано доручення підготувати таку відповідь. Стверджує, що відповідь було надано вчасно та у відповідності до ст. ст. 19, 40 Конституції України, ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» та вимог Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організацій, їх особистого прийому в системі міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1177 від 10.10.2004 року. Вважає адміністративний позов безпідставним та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач не забезпечив участі повноважного представника у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце проведення судового розгляду був належним чином повідомлений.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи в їх сукупності, суд встановив наступні факти та правовідносини.

07.06.2012 року позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із клопотанням, у якому просив надати довідку про:

- процесуальний рух дізнання по його заяві до МВС України про злочин від 19.08.2009 року;

- відповідність вимогам законності постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 27.08.2010 року слідчого Дніпровського РУ ГУ МВС України у м. Києві (а. с. 6).

20.07.2012 року т.в.о. начальника Управління державної служби боротьби з економічною злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві листом № 7/1-Ц-1228 повідомив позивача про рух дізнання по його заяві до МВС України про злочин від 19.08.2009 року та зазначив про направлення позивачу копії постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 27.08.2010 року.

Приймаючи рішення, суд виходив з наступного.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про інформацію» всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Відповідно до ст. 10 цього ж Закону право на інформацію забезпечується, серед іншого, обов'язком органів державної влади інформувати про свою діяльність та прийняття рішення.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» кожному гарантується право на звернення до державних органів, їх службових осіб за вирішенням того, чи іншого питання, на справедливий розгляд звернення та дачу відповіді за наслідками звернення у встановлені законом строки.

Відповідно до ст. 3 цього ж Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Згідно зі ст. 5 цього ж Закону звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Згідно зі ст. 15 цього ж Закону відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 20 цього ж Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Судом встановлено, що звернення від 07.06.2012 року адресовано позивачем Міністерству внутрішніх справ України. Відповідач у запереченні стверджує, що ним на виконання п. 5.2.2. Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організацій, їх особистого прийому в системі міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1177 від 10.10.2004 року, прийнято рішення про передання звернення на вирішення до підпорядкованого органу внутрішніх справ. Відповідач стверджує, що оскільки звернення позивача від 07.06.2012 року було передано на розгляд до підпорядкованого органу внутрішніх справ, такий підпорядкований орган правомірно надав відповідь на згадане звернення.

Проаналізувавши норми Закону України «Про звернення громадян» та положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організацій, їх особистого прийому в системі міністерства внутрішніх справ України Суд констатує, що Міністерство внутрішніх справ України може передавати звернення на вирішення до підпорядкованого органу внутрішніх справ, однак у відповідності до ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» відповідь на таке звернення зобов'язано надати саме Міністерство внутрішніх справ України як орган, до якого звернувся заявник.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось сторонами в ході розгляду справи, що відповідь на звернення позивача від 07.06.2012 року безпосередньо Міністерством внутрішніх справ України не надавалась.

З огляду на наведене Суд дійшов висновку, що відповідачем не виконано обов'язку із надання відповіді на звернення позивача від 07.06.2012 року, чим порушено вимоги ст. 15 Закону України «Про звернення громадян».

У розрахунку відшкодування збитків (а. с. 4-5) позивач зазначає, що протиправні дії відповідача завдали йому матеріальної шкоди у розмірі сплаченого судового збору за подання адміністративного позову та моральної шкоди, оскільки є найгрубішим, вкрай соціально небезпечним порушенням передбачених Конституцією та законами України прав громадянина. Суд зазначає, що судовий збір не є матеріальною шкодою у розумінні Цивільного кодексу України, а питання про повернення сплаченого судового збору Суд вирішує у постанові за наслідками розгляду адміністративної справи пропорційно до задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з п. 9 цієї ж Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стосовно моральної шкоди жодних доказів на підтвердження понесення моральної шкоди позивачем не надано, розміру відшкодування моральної шкоди не обґрунтовано. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями відповідача, а у задоволенні адміністративного позову у цій частині слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи дії відповідача щодо надання позивачу відповіді на звернення на предмет дотримання вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства, Суд дійшов висновку, що відповідачем не надано відповідь на звернення позивача у спосіб, встановлений ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», та порушено вимоги ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 49, 70 КАС України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, Суд дійшов висновку про протиправність дій Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 07.06.2012 року.

Враховуючи викладене, адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України підлягає до задоволення в частині визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 07.06.2012 року, зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України надати відповідь на звернення ОСОБА_1 від 07.06.2012 року. В іншій частині адміністративного позову слід відмовити за безпідставністю.

У відповідності до вимог ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167, 267 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 07.06.2012 року.

Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України надати відповідь на звернення ОСОБА_1 від 07.06.2012 року.

У задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (79049, АДРЕСА_1) 32 (тридцять дві) грн. 19 коп. сплаченого судового збору.

Встановити строк для подання звіту про виконання постанови суду тривалістю один місяць з дня набрання постановою законної сили.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 04 липня 2014 року.

Головуючий суддя Сподарик Н.І.

Суддя Братичак У.В.

Суддя Сакалош В.М.