Постанова № 39581454, 26.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2014 р. Справа№ 23/094-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від Прокуратури Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері: Грищенко Н.А, - старший прокурор відділу

від Дніпровської екологічної прокуратури: Доценко Т.О. - прокурор відділу

від позивача: Гетьман Ю.В. - представник

від відповідача-1: не з"явився

від відповідача-2: Девко Т.П. - сільський голова

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Вихристюк Л.В.

віт третьої особи-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Сажієнко І.О. - представник

віт третьої особи-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Остапенко С.Г. - заступник начальника відділу правового забезпечення фінансової та господарської діяльності Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України

віт третьої особи-3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Горбач Р.Я. - командир В/ч, підполковник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління

на рішення

Господарського суду Київської області

від 30.10.2012р.

у справі № 23/094-12 ( суддя Заєць Л.Г.)

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Калина Центр"

до Комунального підприємства Київської обласної ради "Переяслав - Хмельницьке бюро технічної інвентаризації", Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державне підприємство Ржищівський військовий лісгосп

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Київське квартирно-експлуатаційне управління, Міністерство оборони України, Військова частина А 0473

про зобов'язання вчинити дії, визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.10.2012р. у справі № 23/094-12 позовні вимоги задоволено повністю, визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Калина Центр" на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Стовп'яги, урочище "Чубуки" 2, а саме: будинок -загальною площею 809,70 м2, хозблок - загальною площею 526,80м2, будинок -загальною площею 289,90 м2, баню - загальною площею 181,10 м2.

Зобов'язано Комунальне підприємство Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьке бюро технічної інвентаризації" зареєструвати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Калина Центр" на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Стовп'яги, урочище "Чубуки" 2, а саме: будинок -загальною площею 809,70 м2, хозблок - загальною площею 526,80м2, будинок -загальною площею 289,90 м2, баню -загальною площею 181,10 м2.

Київське квартирно-експлуатаційне управління, як особа, яка не брала участь у розгляді справи, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що 25 листопада 2013 року до Київського квартирно-експлуатаційного управління для розгляду надійшло подання Дніпровської екологічної прокуратури про усунення порушень вимог Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України причин та умов, що їм сприяли. Одночасно, з метою усунення порушень чинного законодавства України було направлено копію рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2012 у справі 23/094-12, яке апелянт вважає необґрунтованим, таким, що порушує інтереси апелянта, оскільки оскаржуване рішення стосується прав та інтересів апелянта, однак апелянта не було залучено до участі у розгляді справи, що позбавило його можливості захистити свої законні права.

Апелянт вважає, що не відповідає дійсності твердження суду першої інстанції щодо наявності у позивача документів на право користування земельною ділянкою, оскільки позивачем 01.08.2011 було укладено з Державним підприємством «Ржищівський військовий лісгосп Міністерства оборони України» лише договір про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей, який не є правовстановлюючим документом на землю.

Крім того, апелянт зазначає, що місцевий суд не звернув увагу на ту обставину, що територія лісу, яку виділено за вказаним договором знаходиться на земельній ділянці, яка передана у постійне користування Київському квартирно-експлуатаційному управлінню МО України на підставі акту про право постійного користування землею.

В судове засідання представник відповідача-1 не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач-1 не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов»язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов»язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні за наявними матеріалами справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія встановила наступне.

01.08.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Калина Центр" та Державним підприємством "Ржищівський військовий лісгосп Міністерства оборони України" укладено договір № 1 про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою на підставі розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації "Про виділення лісової ділянки у довгострокове користування" від 25.07.2011р. №760.

Згідно пункту 1.1 договору сторона 1 виділяє, а сторона 2 приймає у довгострокове тимчасове користування лісову ділянку для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей у кварталах 88 виділ 6, 89 виділ 11, 90 виділ 13, 91 виділ 1, 2, 4, 5 Стовп'язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Загальна площа лісової ділянки, вказаної в пункті 1.1 цього договору, становить 12,0 га ( п.1.2.договору).

Відповідно до п.4.4.1 договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Калина Центр" має право використовувати вказану лісову ділянку для рекреаційно-оздоровчих цілей у відповідності до умов цього договору та діючого законодавства України.

За погодженням із Державним підприємством "Ржищівський військовий лісгосп Міністерства оборони України" позивач має право у встановленому законом порядку споруджувати тимчасові будівлі і споруди, в тому числі об»єкти малої архітектурної форми ( п.4.4.2 договору).

Пунктом 2.1 договору встановлено, що договір укладено терміном на 49 років до 1 серпня 2060 року.

Зазначений договір 18 серпня 2011 року було зареєстровано Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів на право довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками зроблено запис за №8.

Позивачем було споруджено на орендованій лісовій ділянці рекреаційний комплекс, що складається зі споруд, інженерних мереж та елементів благоустрою.

На замовлення позивача Комунальним підприємством Київської обласної ради "Переяслав - Хмельницьке бюро технічної інвентаризації" було проведено інвентаризацію майнового комплексу та складено інвентаризаційні справи та технічні паспорти на споруди: хозблок площею 529, 10 кв.м., будинок площею 482, 20 кв.м., будинок площею 199, 30 кв.м., баню площею 268 кв.м.

Позивач зазначає, що 24.09.2012р. він звернувся до Комунального підприємства Київської обласної ради "Переяслав - Хмельницьке бюро технічної інвентаризації" із заявою зареєструвати за ним право власності на вищевказане нерухоме майно, однак отримав лист № 360 від 24.09.2012р., яким йому було відмовлено у реєстрації, оскільки позивачем не було надано правовстановлюючих документів на нерухоме майно. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, м. Стовп"яги, урочище «Чубуки» 2. Крім того, позивач просить суд зобов»язати Комунальне підприємство Київської обласної ради "Переяслав - Хмельницьке бюро технічної інвентаризації" зареєструвати право власності ТОВ «Калина Центр» на вищезазначене нерухоме майно.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з тих підстав, що позивач набув право власності на підставі ч.1 ст. 331 ЦК України, а також з вимог ст. 392 ЦК України.

Однак, колегія не може погодитись з таким висновком суду виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Зазначеною вимогою законодавства визначено обов'язок заінтересованої особи отримати дозвіл на будівництво.

Отримання дозволу на виконання будівельних робіт (для об'єктів будівництва, що належать до ІV-V категорій складності) або реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт (для об'єктів, що належать до І-ІІІ категорій складності) передбачені також і вимогами ст. ст. 34, 36, 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що діяли в редакції на час подання позову та постановлення судом рішення. Виконання будівельних робіт без реєстрації вказаної декларації або без отримання дозволу забороняється. Виконання будівельних робіт без відповідного документа, який дає право виконувати такі роботи, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Законом України «Про архітектурну діяльність» визначені органи виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, які формують та реалізують державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури. Зокрема, Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи. В Київській області такий контроль та нагляд здійснює Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Київській області (далі за текстом Інспекція). До компетенції Інспекції також відносяться управлінські функції щодо введення об'єкту будівництва в експлуатацію.

Статтею ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено порядок прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів шляхом реєстрації декларації про готовність об'єкту до експлуатації для об'єктів І-ІІІ категорій складності чи видачі сертифікату для об'єктів IV-V категорій складності.

За змістом ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом; таке право вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Крім того, статтею 18 Закону "Про основи містобудування" передбачено, що закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація неприйнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за адресою: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Стовп'яги, урочище "Чубуки" 2, здійснено будівництво саме нерухомого майна - нежитлових приміщень, які складаються приміщення з будинку -загальною площею 809,70 м2, хозблоку - загальною площею 526,80м2, будинку -загальною площею 289,90 м2, бані - загальною площею 181,10 м2.

Однак, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем в Інспекції дозволу на виконання будівельних робіт чи реєстрації декларації про початок їх виконання та прийняття спірного майна до експлуатації.

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується здійснення будівельних робіт без дозвільної документації, а також враховуючи, що спірне нерухоме майно до експлуатації не прийнято, колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності на нього за Товариства з обмеженою відповідальністю "Калина Центр". Фактично матеріалами справи, а також доказами доданими до апеляційної скарги, підтверджується, що спірне майно є самочинним будівництвом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно ( ч.3 ст. 376 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Державним підприємством "Ржищівський військовий лісгосп Міністерства оборони України" було укладено договір № 1 про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою.

Відповідно до ст. 18 Лісового кодексу України об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, які перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до вимог ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно держаного Акту на право користування землею серії Б № 025630 від 13.03.19799року земельна ділянка площею 515, 9 га була надана в постійне безоплатне користування Київському квартирно-експлуатаційному управлінню Міністерства оборони України для державних потреб.

Згідно довідки Київського квартирно-експлуатаційного управлінню Міністерства оборони України № 303/25-1866 від 02.06.2014 земельна ділянка площею 515, 0 га була закріплена за Військовою частиною А 0473 на праві оперативного управління.

Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі, у разі їх розформування.

Згідно з ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Відповідно до Положення "Про Міністерство оборони України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006р., Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно зі ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому, до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також прийняття рішень щодо його вилучення і передачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Таким чином, місцевим господарським судом не було досліджено факт відсутності у позивача правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій ним було побудовано майновий комплекс, не встановлено кому саме належить зазначена змельна ділянка, не було залучено до участі у справі Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України та Військову частиною А 0473

Крім того, відповідно до умов п. 4.4.2 укладеного договору оренди позивач має право за погодженням з Державним підприємством "Ржищівський військовий лісгосп Міністерства оборони України" позивач має право у встановленому законом порядку споруджувати тимчасові будівлі і споруди, в тому числі об»єкти малої архітектурної форми.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» мала архітектурна форма - невелика споруда декоративного, допоміжного чи іншого призначення, що використовується для покращення естетичного вигляду громадських місць і міських об'єктів, організації простору та доповнює композицію будинків, будівель, їх комплексів. До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративні фонтани і басейни, штучні паркові водоспади; монументальна, декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); садово-паркове освітлення, ліхтарі; сходи, балюстради; паркові містки; обладнання дитячих ігрових майданчиків; павільйони зупинок громадського транспорту; огорожі, ворота, ґрати; меморіальні споруди (надгробки, стели, обеліски тощо); рекламні та інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші об'єкти, визначені законодавством.

Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач всупереч умовам п. 4.4.2 договору оренди та вимог чинного законодавства побудував об»єкти нерухомого майна, які згідно інвентаризаційних справ та технічних паспортів на споруди складається наступних споруд: хозблок площею 529, 10 кв.м., будинок площею 482, 20 кв.м., будинок площею 199, 30 кв.м., баню площею 268 кв.м. та просив суд визнати право власності на зазначені об»єкти.

Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Враховуючи приписи ст. 376 ЦК України, колегія приходить до висновку, що позивач за відсутності правовстановлюючих документів на землю не є особою, за якою можливо визнати право власності на самочинно збудований об'єкт.

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується, здійснення будівельних робіт без дозвільної документації, а також враховуючи, що спірне нерухоме майно до експлуатації не прийнято, колегія приходить до висновку про відсутність правих підстав для визнання права власності на нього за ТОВ «Калина Центр» Фактично матеріалами справи, а також доказами, які додаються до апеляційної скарги, підтверджується, що спірне майно є самочинним будівництвом.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення цивільного права є результатом протиправних дій порушника, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

На підставі наведеного колегія вважає, що позивач звернувся до суду із вимогою до відповідача, не довівши при цьому порушення своїх прав в розумінні ст. 15 ЦК України саме в контексті визнання чи оспорювання права власності на самочинно збудоване майно.

Аналізуючи вимоги ч. ч. 1, 2, 3, 7 ст. 376 ЦК України колегія приходить до висновку, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе у тому разі, якщо в прийнятті такого об'єкта до експлуатації було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта. Аналогічна позиції викладена Верховним Судом України у постанові від 20.04.11 № 6-19109св08.

Місцевим судом не було враховано, що відповідач право власності позивача на самочинне будівництво не оспорює, у зв'язку із чим судом задоволено позов до неналежного відповідача. Належним відповідачем у справі з такими вимогами є уповноважений державою орган на прийняття об'єкту до експлуатації, у разі відмови такого органу від прийняття до експлуатації нерухомості.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Однак, як встановлено апеляційним судом в судому засіданні, спірне майно на час розгляду справи в судах у встановленому законом порядку до експлуатації не прийнято, державну реєстрацію права власності на нього не проведено.

За висновком судової колегії на час звернення з позовом до суду позивач не був власником майна, у зв'язку із чим місцевим судом неправомірно застосовано вимоги ст. 392 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову та визнаючи право власності на майно за позивачем, в повній мірі не врахував норми матеріального права і, належним чином не встановив всі обставини справи, дійшов безпідставного висновку про задоволення позову про визнання права власності на майно та про зобов'язання Комунального підприємства Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьке бюро технічної інвентаризації" зареєструвати право власності.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищевикладені обставини колегія приходить до висновку, що рішення місцевого суду не відповідає фактичним обставинам справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню

Відповідно до ст. 49 Господарського кодексу України з позивача на користь апелянта підлягає стягненню витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2012р. у справі № 23/094-12 задовольнити.

Рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2012р. у справі № 23/094-12 скасувати.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Калина Центр" (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 47, код 37024268) на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління (юридична адреса: 01015, м.Київ, вул. І.Мазепи, 38, поштова адреса: 03186, м.Київ, 03186, м.Київ, а/с 37, код ЗКПО 22991617) 20572, 00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи № 23/094-12 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх