Рішення № 39581340, 11.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14964/13 11.06.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Могилів-Подільський консервний завод"

до Державного агентства резерву України

про визнання недійсним правочину

за участю прокуратури м. Києва

Суддя Митрохіна А.В.

Представники сторін:

від позивача Свиридовський О.А. дов. №907 від 31.08.2013р.

від відповідача Висотенко І.М. дов. №2127/0/4-13 від 27.05.2013р.

від прокуратури м. Києва Греськів І.І. посвідчення №002668 від 05.09.2012р.

Обставини справи:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Могилів-Подільський консервний завод" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного агентства резерву України про визнання недійсним правочину.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.08.2013 порушено провадження у справі №910/14964/13 та призначено розгляд справи на 04.09.2013.

У судовому засіданні 04.09.2013 оголошувалась перерва до 16.09.2013.

У судовому засіданні 16.09.2013 оголошувалась перерва до 25.09.2013.

У судовому засіданні 25.09.2013 оголошувалась перерва до 02.10.2013.

У зв'язку з перебуванням судді Митрохіної А.В. у відрядженні, розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 02.10.2013 справу було передано в провадження судді Цюкало Ю.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2013 суддя Цюкало Ю.В. прийняв справу №910/14964/13 до свого провадження та призначив судове засідання на 21.10.2013.

У зв'язку з поверненням судді Митрохіної А.В. з відрядження, розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 21.10.2013 справу №910/14964/13 було передано для розгляду судді Митрохіній А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2013 суддя Митрохіна А.В. прийняла справу №910/14964/13 до свого провадження.

У судовому засіданні 21.10.2013 оголошувалась перерва до 06.11.2013.

Ухвалою Господарського суду від 06.11.2013 розгляд справи відкладався на 13.11.2013 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 13.11.2013 оголошувалась перерва до 27.11.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2013 провадження у справі №910/14964/13 було зупинено та призначено судову почеркознавчу експертизу.

16.04.2014 супровідним листом Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №19/7-2477 від 14.04.2014 (на №06-17/436 від 04.12.2013) до Господарського суду міста Києва була повернена справа №910/14964/13 з висновком експерта №315 від 07.04.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2014 провадження у справі №910/14964/13 було поновлено та призначено справу до розгляду на 05.05.2014.

У зв'язку з перебуванням судді Митрохіної А.В. у відпустці, розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 05.05.2014 справу було передано в провадження судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2014 суддя Трофименко Т.Ю. прийняла справу №910/14964/13 до свого провадження та призначила судове засідання на 19.05.2014.

У зв'язку з поверненням судді Митрохіної А.В. з відпустки, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 справу №910/14964/13 було передано для розгляду судді Митрохіній А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 суддя Митрохіна А.В. прийняла справу №910/14964/13 до свого провадження та призначила судове засідання на 19.05.2014.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 19.05.2014, від 02.06.2014 розгляд справи відкладався на 11.06.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судове засідання 11.06.2014 з'явився, надав пояснення по справі, відповідно до яких підтримав вимоги викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 11.06.2014 з'явився, надав пояснення по справі, відповідно до яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник прокуратури міста Києва у судове засідання 11.06.2014 з'явився, надав пояснення по справі, відповідно до яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/14964/13.

В судовому засіданні 11.06.2014 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У 1999 році було передано ВАТ "Могилів-Подільський консервний завод" в порядку переміщення з ВАТ "Вінницянафтопродукт" на відповідальне зберігання матеріальні цінності державного резерву, зокрема мазут марки М-100 в кількості 179,834 т, що підтверджується нарядом форми Р-28а № 2-7/120м.

Факт закладення матеріальних цінностей державного резерву на відповідальне зберігання до відповідача підтверджується приймальним Актом (зберігальним зобов'язанням) форми №Р-16.

Так, виникнення між Позивачем і Відповідачем договірних відносин встановлене рішенням Господарського суду Вінницької області у справі №7/70/2012/5003, залишеного без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.04.2013р.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилався на наступне.

При вирішенні справи №7/70/2012/5003 за позовом Державного агентства резерву України до Публічного акціонерного товариства "Могилів-Подільський консервний завод" щодо стягнення вартості майна, господарським судом Вінницької області було враховано приймальний Акт форми №Р-16, як правочин у вигляді угоди, яка не передбачена законом, але є такою, що йому не суперечать та породжує господарські (зберігальні) зобов'язання.

Однак, як стверджує Позивач про зазначений Акт форми №Р-16 дізнався лише з отриманої копії даного позову у вищевказаній справі.

Відповідно до ч. І-2 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997р. №51/97-ВР (із змінами та доповненнями) запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько- збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Будь-якого договору відповідального зберігання цінностей державного матеріального резерву та бухгалтерських документів складського обліку матеріальних цінностей між сторонами не складалося та фактичне переміщення мазуту марки М-100 до ПАТ "Могилів- Подільський консервний завод" не відбувалось.

Представник Відповідача повністю заперечує проти позову зазначаючи про це у відзиві на позовну заяву посилаючись на те, що пунктом 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129 матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Відповідно до Інструкції по бухгалтерському обліку, затвердженою Наказом начальника організації п/я А-1442 (це умовна назва Державного комітету СРСР по матеріальних резервах, яка використовувалась в закритих листуваннях) (довідка додається) від 31.12.1974 №203 приймання на пункти відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву оформлюється приймальним Актом (зберігальне зобов'язання) форми Р-16.

Приймальний Акт форми Р-16 (зберігальне зобов'язання) підписується особами, які прийняли матеріальні цінності, а також керівником та головним бухгалтером підприємства-відповідального зберігача.

Таким чином, приймальні Акти форми Р-16 (зберігальне зобов'язання) є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт закладення матеріальних цінностей державного резерву на відповідальне зберігання до Позивача. Дані твердження знайшли своє підтвердження у постанові Вищого господарського суду від 27.11.2008 у справі №46/56-2/105- 07.

Однак, визнання недійсним приймального акту по формі Р-16 не підпадає під визначення ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву, регулюються Законом України «Про державний матеріальний резерв», який є спеціальним законодавством і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв є особливим запасом матеріальних цінностей, призначений для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. Водночас, статтею 2 вказаного Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями.

Пунктом 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997р. № 1129, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Приймальний Акт форми Р-16 складається в двох примірниках. Один примірник направляється до Держкомрезерву, інший - залишається у відповідального зберігача.

Крім того, акти приймання-передачі за своєю правовою природою є не частиною договору, а підтверджують наявність чи відсутність юридичного факту.

З метою встановлення фактичних обставин справи з метою повного об'єктивного розгляду справи, було призначено по справі почеркознавчу судову експертизу, за результатами якої встановлено проте, що акт підписаний не керівником - Юрманом М.Д., а відтак є порушенням норм чинного законодавства.

У доповненнях до заперечень Відповідач зазначив, що оскільки окрім приймального Акту за формою Р-16 існують ще й інші документи, які підтверджують факт закладення та наявності мазуту державного резерву на відповідальному зберіганні у ПАТ «Могилів- Подільський консервний завод», а саме Акт інвентаризації мазуту державного резерву та лист ВАТ «Вінницянафтопродукт».

Акт інвентаризації затверджено головою правління ПАТ «Могилів- Подільський консервний завод» Юрманом М.Д. та підписано головним бухгалтером Бонякевич Г.В., яка входила до складу комісії по інвентаризації, а також даний Акт скріплено печаткою.

Представник прокуратури м. Києва у своїх поясненнях по справі просив суд відмовити в задоволенні позову обґрунтовуючи наступним.

У відповідності до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа мас право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

А тому за словами представника прокуратури м. Києва акт форми Р-16 є документом, який фіксує (підтверджує) вчинення відповідного правочину та не є самим правочином, крім того, він є доказом наявності або відсутності юридичного факту, тобто доказом передачі майна на зберігання, а відтак Позивачем неправильно обраний спосіб захисту порушеного права.

Крім того, представник прокуратури міста Києва повністю підтримав клопотання Відповідача щодо застосування строку позовної давності.

Так, відповідно до заяви про уточнення позовних вимог Позивач зазначив про таке.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або \ триматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його "обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до норм чинного законодавства господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками (ст.208 ЦК України). Разом з тим договір може бути укладений в письмовій формі не тільки шляхом складання єдиного документу, правочин/договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, якими обмінялись сторони (ст.207 ЦК України, ст.181 ГК України).

При цьому за ч. 7 ст. 179, ч. 1 ст. 181 ГК України та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписуються особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

В силу статті 4 Закону України "Про господарські товариства " (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), акціонерне товариство створюється і діє на підставі установчого договору і статуту.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад га компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 цього Закону.

Статтею 47 вказаного Закону було передбачено, що у виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом.

Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту акціонерного товариства.

Пунктом 8.4.5. Статуту передбачено , що Голова правління вправі без доручення здійснювати дії від імені Товариства. Він уповноважений керувати поточними справами Товариства і виконувати рішення вищого органу Товариства, представляти Товариство в його відносинах з іншими юридичними та фізичними особами, вести переговори та укладати угоди від імені Товариства .

Матеріалами справи підтверджено, що під час спірних правовідносин обов'язки Голови правління ВАТ "Могилів-Подільський консервний завод" виконував директор Могилів-Подільського консервного заводу Юрман М.Д., який був призначений директором Могилів-Подільського консервного заводу у 1984 році, ще до створення акціонерного товариства, що підтверджуємо довідкою №904 від 30.08.2013р. (копія якої є в матеріалах справи) та наказом №194-к від 19.06.1984р.

Однак, як було встановлено у висновку експерта підпис у приймальному Акті форми №Р-16 виконаний не Юрманом М.Д., а іншою особою. Також судовими експертами було встановлено, що при порівнянні підпису п. Бонякевич Г.В. із зразками почерку п. Бонякевич Г.В. в графі «Головний (старший) бухгалтер» було встановлено повну розбіжність за транскрипцією підпису (висновок №315 від 07.04.2014 сторінка 5 з 12).

Згідно п. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Частинами 1,2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної діяльності.

У роз'ясненні Президії Вищого господарського суду від 12.03.1999р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення справ, пов'язаних з визнанням угод недійсними» (зі змінами) зазначено, що угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (ст. 215 ЦКУ).

Відповідно до ч. 1 -2 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997р. №51/97-ВР (із змінами та доповненнями) запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Згідно з п. 4 вищезазначеного Порядку на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву (далі-відповідальні зберігачі), розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо. Договори з відповідальними зберігачами укладаються Держкомрезервом на період, не менший за встановлений термін зберігання продукції до її освіження або заміни.

Згідно з ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Однак, матеріали справи не містять жодних документів, передбачені чинним законодавством окрім приймального Акту (форми № Р-16), у якому також відсутні істотні мови, з якими чинне законодавство пов'язує факт укладення договору та досягненням сторонами згоди щодо всіх його істотних умов (ч. 2, 3 ст. 180 ГК України, ст. 638 ЦК України).

За своєю правовою силою та всіма ознаками є первинним документом бухгалтерського обліку.

Так, частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, назву документа (форми); дату і місце складання.

Проте, в порушення ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік га фінансову звітність в Україні» в Акті відсутні також дата його складання та місце складання.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Зі слів Позивача даний правочин суперечить моральним засадам суспільства,порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, а тому відповідно до ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України, ст. 207 ГК України він є нікчемним та не створює для сторін ніяких юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю .

Абзац 2, 3 підпункту 2.5.2. Постанови Пленуму ВГСУ № 11 передбачає, що за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Із змісту зазначеної статті випливає, що правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, до яких, зокрема, треба віднести: законність змісту правочину, наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам законодавства. Правочин є чинним, якщо він не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадського суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,або укладене учасниками Господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.

Відповідно до Закону України "Про судову експертизу" та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998р. суд може призначити по справі почеркознавчу судову експертизу для вирішення питань якої необхідні знання з різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань.

Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не може замінити інші засоби доказування (Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 27.11.2006р. № 01-8/2651 "Про деякі питання призначення судових експертиз").

Враховуючи те, що суд не є установою для встановлення вірності, зокрема підпису, було призначено судову почеркознавчу експертизу, яку доручено провести спеціалізованій на те установі.

Відповідно до проведеної Державним науково - дослідним експертно - криміналістичним центром МВС почеркознавчої експертизи було встановлено про те, що спірний Акт підписаний не Юрманом М.Д., крім того відповідно до зазначено висновку було встановлено повну розбіжність за транскрипцією підпису Бонякевич Г.В.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не були надані суду належні та допустимі докази на спростування викладеного в позові.

Щодо строку застосування позовної давності потрібно зазначити наступне.

Статтею 256 Цивільного Кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ).

Згідно п. 1 ст. 261 Цивільного Кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зважаючи те, що Позивач довідався про існування Акту лише 05.11.2012 та враховуючи положення статті 257 ЦКУ Позивачем не було пропущено строк позовної давності.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, при задоволенні позову стягнення судового збору покладається на відповідача.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати повністю недійсним приймальний Акт (форми №Р-16) від 199_ , яким до ВАТ "Могилів-Подільський консервний завод" передано на відповідальне зберігання матеріальні цінності державного резерву, зокрема мазут марки М-100 в кількості 179,834 т.

3. Стягнути з Державного агентства резерву України (07601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; код ЄДРПОУ 37472392) на корить Публічного акціонерного товариства "Могилів-Подільський консервний завод" (24004, Вінницька область, м. Могилів-Подільський, вул. Дністровська, 60; код ЄДРПОУ 00373965) 1 147,00 грн. - судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Дата складання повного рішення 17.06.2014р.

Суддя А.В. Митрохіна