Рішення № 39576938, 17.03.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/2-3403/10 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.

Провадження № 22-ц/783/147/14 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 46

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Зверхановської Л.Д., Цяцяка Р.П.

при секретарі: Ясиновській Я.М.

з участю:представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року та ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 19.08.2011 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_5 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна колишнього подружжя, просила виділити їй у власність квартиру по АДРЕСА_1 вартістю 420 000 грн., а ОСОБА_2 легковий автомобіль марки "Тойота Авенсіс", 1999 року випуску вартістю 80 000 грн., кошти отримані від продажу набутого в шлюбі автомобіля "Ауді", 1996 року випуску в розмірі 64 000 грн., кольоровий телевізор "Соні" вартістю 2000 грн., холодильник "Самсунг" вартістю 1700 грн.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Проведено поділ майна подружжя, виділивши ОСОБА_5 квартиру за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 121,6 кв.м., ОСОБА_2 легковий автомобіль марки "Тойота Авенсіс", 2.0, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований 23.05.2007р. РЕВ 1-го МВ ДАІ УМВСУ у Львівській області, кошти отримані від продажу набутого в шлюбі автомобіля "Ауді" 1996 року випуску в розмірі 64 000 грн., кольоровий телевізор "Соні" вартістю 2000 грн., холодильник "Самсунг" вартістю 1700 грн.

Ухвалою суду від 19.08.2011 року роз'яснено, що виділена в процесі поділу майна подружжя ОСОБА_5 квартира за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 121,6 кв.м на підставі рішення Шевченківського суду м. Львова від 02.12.2010 р. належить їй на праві приватної власності.

Рішення в апеляційному порядку оскаржив ПАТ "Банк Кредит Дніпро", в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апелянт вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Покликається на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення від 02.12.2010р. не врахував вимог ст.ст. 213 ч.ч.1, 3, 214 ч.1 п.1 ЦПК України, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували обставини, на які позивач ОСОБА_5 посилалась як на підставу своїх вимог, а саме продаж набутого в шлюбі автомобіля "Ауді" 1996 року випуску в розмірі 64 000 грн., набуття у шлюбі кольорового телевізора "Соні" та холодильника "Самсунг" і факт дарування позивачу її батьками коштів у сумі 80 000 грн. на придбання квартири по АДРЕСА_1.

Також апелянт покликається, що позивачем не доведено належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами, а судом першої інстанції не встановлено відповідними доказами вартість 5-ти кімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1, автомобіля марки "Тойота Авенсіс", кольорового телевізора "Соні" та холодильника "Самсунг", хоча з'ясування цих обставин має значення при визначенні часток у спільному майні подружжя. Зазначає про те, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення від 02.12.2010р. квартира за адресою: АДРЕСА_1 перебувала під арештом, накладеним ухвалою цього ж суду від 16.09.2010 р. у справі за позовом ПАТ "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 477441,81 грн. За таких обставин оскаржуване рішення впливало на права та інтереси ПАТ "Банк Кредит Дніпро", як кредитора по відношенню до боржника ОСОБА_2, зокрема, оскаржуваним рішенням порушено право ПАТ Банк Кредит Дніпро» пред'явити позов до ОСОБА_2 про виділ частки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, у зв'язку з чим суд першої інстанції не з'ясувавши вказаних обставин дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для постановлення ухвали про відмову у прийнятті визнання ОСОБА_2 позову ОСОБА_5 і продовженні судового розгляду та не вирішивши питання про залучення ПАТ "Банк Кредит Дніпро" до участі у справі. З наведених підстав просить оскаржувані рішення та ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ПАТ Банк Кредит Дніпро» Дмитренка В.П., надані ним в судових засіданнях на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_2- ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.

Згідно зі ст.ст. 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази мають бути належними та допустимими. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.(ст.ст. 57,58, 59, 60 ЦПК України).

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з визнання відповідачем позову, що на думку суду є безумовною підставою для задоволення позову.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з 13.06.1981 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 14.08.2008 року.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

За правилами ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 20, 23 постанови №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до ст. ст. 60, 69 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України, ч.2, 3 ст.325 ЦК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь - які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Виходячи зі змісту ст.ст. 57, 60 СК України, майно може належати дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності або на праві особистої приватної власності дружини, чоловіка, в залежності від часу та джерела набуття права власності.

В той же час, суд першої інстанції у порушення ст.ст. 212-214 ЦПК України, та наведених Пленумом Верховного Суду України роз'яснень, не встановив та не зазначив в оскаржуваному рішенні обсягу спільного майна подружжя, не перевірив доказів на підтвердження придбання подружжям під час перебування у шлюбі майна, зазначеного позивачкою у позовній заяві, яке підлягало поділу, не встановив джерело і час його придбання.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 поділ майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 1 ст. 69, ст. 71, ч. 1 ст. 70 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Вказуючи на продаж відповідачем автомобіля марки «Ауді» 1995 року випуску, і отримання ним коштів в розмірі 64000 грн., позивачка не надала суду на підтвердження цієї обставини жодного належного та допустимого доказу, а суд першої інстанції при відсутності таких доказів, ухвалюючи оскаржуване рішення, не перевірив, коли і ким із подружжя було продано автомобіль, чи отримав кошти саме відповідач, чи надавалась останньому позивачем, як другим членом подружжя, відповідна згода на відчуження цього транспортного засобу, чи отримані від реалізації автомобіля кошти були використані у спільних інтересах позивача та відповідача, чи в особистих інтересах відповідача.

Як вбачається з договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 16.07.2001 р. покупцем цієї квартири є ОСОБА_2 Судом першої інстанції не було з'ясовано і перевірено твердження позивачки про те, що 80000 грн. для купівлі цієї квартири були подаровані її батьками.

Зазначивши у позовній заяві, що кошти в розмірі 80000 грн. на придбання квартири АДРЕСА_1 подарували батьки позивачки, ОСОБА_5 не зазначила доказів на підтвердження такого твердження, а суд першої інстанції, врахувавши при ухваленні оскаржуваного рішення цю обставину, її не перевірив, не з'ясував наявність доказів на її підтвердження.

16.09.2010р. у цивільній справі №2-2218/10 Шевченківського районного суду м. Львова за позовом ПАТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_2, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Львів» про стягнення заборгованості за кредитним договором з метою гарантування реального виконання рішення суду в цій справі в разі задоволення позовних вимог ПАТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_2 за ініціативою позивача у справі місцевим судом було постановлено ухвалу про накладення арешту на майно, якою для забезпечення позовних вимог накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1.

Станом на 02.12.2010р., - дату ухвалення оскаржуваного рішення, арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1 ухвалою від 16.09.2010р. у цивільній справі №2-2218/10 Шевченківського районного суду м. Львова, був чинним, оскільки був скасований лише ухвалою від 30.12.2010р. колегії суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у цивільній справі №22ц-8050/10, постановленою за результатами апеляційної скарги представника ОСОБА_5, - ОСОБА_3, а відтак саме внаслідок ухвалення рішення від 02.12.2010р. і виникли негативні для ПАТ «Банк Кредит Дніпро» обставини, передбачені ст. 371 ЦК України: із власності ОСОБА_2 згадану квартиру передано у власність ОСОБА_5 при тому, що іншого майна, як це вбачається із відповідей органів, що ведуть реєстрацію майна, на запит державного виконавця за ОСОБА_2 більше не обліковується.

Посилання представника відповідача у своїх запереченнях проти апеляційної скарги ПАТ «Банк Кредит Дніпро» на те, що у ПАТ «Банк Кредит Дніпро» право на стягнення з ОСОБА_2 заборгованості виникло лише з набранням законної сили рішенням у цивільній справі, тобто з 10 травня 2011 року, вказаних вище обставин не спростовують.

Колегія суддів за наведених обставин приходить до переконання, що відповідач ОСОБА_2 і його представник в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_5, інтереси якої в суді першої інстанції представляв той же представник - ОСОБА_3, усвідомлюючи, що ПАТ «Банк Кредит Дніпро» за рахунок квартири АДРЕСА_1 можуть бути задоволені грошові вимоги до ОСОБА_2 у цивільній справі №2-2218/10 Шевченківського районного суду м. Львова на загальну суму 477441,81 грн., звертаючись 10.11.2010р. із позовною заявою про поділ майна подружжя з метою унеможливлення задоволення грошових вимог ПАТ «Банк Кредит Дніпро» вирішили для поділу свого майна при відсутності реального спору про це залучити замість органу нотаріату судову гілку державної влади в особі Шевченківського районного суду м. Львова.

Під час судового розгляду в суді першої інстанції позивачем не доведено, а місцевим судом при ухваленні рішення не встановлено належними та допустимими доказами вартість п'ятикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1, легкового автомобіля марки «Тойота Авенсіс», реєстраційний номер НОМЕР_1, та іншого майна, хоча з'ясування цих обставин має значення при визначенні часток ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у спільно набутому майні.

Як вбачається з висновку суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_8 про вартість майна, вартість п'ятикімнатної квартири АДРЕСА_1 станом на 25.01.2013р. становила 858009 грн., що майже у два рази більше вартості, визначеної позивачкою. Вартість квартири, визначена позивачкою в розмірі 420000 грн., яку суд першої інстанції взяв до уваги при ухваленні оскаржуваного рішення, спростовується висновком про вартість квартири, визначену при укладенні іпотечного договору, згідно з яким ринкова вартість квартири станом на 21.03.2007 рік становила 610845 грн. без ПДВ.

Судом першої інстанції не враховано і того, що 11.05.2007 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, за реєстровим номером 1679, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. З копії витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №34919424 від 15.02.2012 р. вбачається, що 11.05.2007 року на підставі договору іпотеки від 11.05.2007 р. №1679 за №49422036 зареєстровано обтяження на квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1. В матеріалах справи відсутні відомості про залучення до участі у справі третьою особою ВАТ «Кредобанк», як іпотекодержателя спірної квартири.

В той же час суд першої інстанції виділивши ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 легковий автомобіль марки «Тойота Авенсіс», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, кошти, отримані від продажу автомобіля марки «Ауді», 1995 року випуску в розмірі 64000 грн., кольоровий телевізор «Соні» вартістю 2000 грн., холодильник «Самсунг» вартістю 1700 грн., вартість яких була визначена лише позивачкою, не встановив дійсної вартості майна колишнього подружжя, чим безпідставно відступив від засади рівності часток подружжя та порушив права відповідача

А відтак виділивши у власність ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 суд першої інстанції безпідставно збільшив частку ОСОБА_5 у спільно набутому майні колишнього подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2

Суд першої інстанції не з'ясував обсягу усього майна, що було придбано за час перебування сторін у шлюбі з урахуванням всіх дійсних обставин справи, не з'ясував доводів сторін, взявши до уваги лише визнання відповідачем позову.

На порушення ст.ст. 10, 213, 214 ЦПК України суд належним чином не встановив та не зазначив у рішенні дійсного обсягу спільного майна колишнього подружжя, з урахуванням доводів позивачки про придбання у шлюбі автомобіля марки «Тойота Авенсіс», 1999 року випуску, автомобіля марки «Ауді», 1995 року випуску, кольорового телевізора «Соні», холодильника «Самсунг», взагалі не з'ясував вартість спільного майна та джерело коштів, за рахунок яких його було придбано, хоча з'ясування таких обставин має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Звертаючись з позовом ОСОБА_5 не надала суду першої інстанції жодних доказів на підтвердження дійсної вартості майна, яке підлягало поділу між нею та відповідачем та не навела жодних доказів на підтвердження того, що такий розподіл відповідає вимогам ч.1 ст. 70 СК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Згідно з ч.1 ст. 58, ч.2 ст. 59 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Установлюючи наявність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги, враховуючи одні та відхиляючи інші докази, суд має такі дії мотивувати, та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.(ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Задовольняючи позовні вимоги суд керувався їх доведеністю. Проте на порушення вимог с. ст. 60, 212, 213 ЦПК України рішення суду не містить переконливих доказів на підтвердження зроблених висновків.

Мотивувальна частина оскаржуваного рішення не відповідає вимогам п.3 ч.1 ст. 215 ЦПК України, оскільки у ній не зазначено встановлені судом обставини і визначених відповідно до них правовідносин, мотивів, з яких суд вважав встановленою наявність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги, мотивів з яких суд бере до уваги або відхиляє докази.

Крім цього, суд першої інстанції не з'ясував чи існував реальний спір між позивачем та відповідачем з приводу поділу майна у позасудовому порядку спільно набутого в шлюбі майна, оскільки як вбачається з оскаржуваного рішення суду, відповідач визнав позовні вимоги і не заперечував щодо запропонованого позивачкою варіанту його поділу.

Розгляд цивільних справ здійснюється не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.

Захист прав у порядку цивільного судочинства - це передбачені законом способи охорони цивільних, житлових, земельних, сімейних чи трудових прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Водночас, позивачкою не доведено наявності спірних відносин між нею та відповідачем з приводу поділу спільного майна колишнього подружжя, і як наслідок необхідності поділу такого майна саме в судовому порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в ситуації, коли відповідач повністю визнавав вимоги позивачки, а таке визнання суперечить наведеним вище нормам закону та порушує права і законні інтереси ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ПАТ «Кредобанк», то суд першої інстанції зобов'язаний був постановити ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжити судовий розгляд.

Вирішуючи спір, суд у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України на вказане вище не звернув уваги, не з'ясував всіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

На підставі п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У зв'язку з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушенням норм матеріального та процесуального права оскаржуване рішення суду та ухвала про його роз'яснення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1, п.2 ч.2 ст. 307, ст.ст. 309, п.2 ч.1 ст. 312, ст. ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"- задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 19 серпня 2011 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуюча: Шеремета Н.О.

Судді: Зверхановська Л.Д.

Цяцяк Р.П.