Постанова № 39574201, 01.07.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2014 року Справа № 910/21042/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача-не з'явились, відповідача-Мехед М.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Енергія"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.05.2014у справі№ 910/21042/13за позовомПП "Нафтагруп"доТОВ "Торговий дім "Енергія"про стягнення 46703,12 грн. заборгованості ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 25.12.2013 (суддя Куркотова Є.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 (судді: Агрикова О.В., Суховий В.Г., Чорногуз М.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Торговий дім "Енергія" на користь ПП "Нафтагруп" 36531 грн. заборгованості, 429,36 грн. пені, 3% річних у розмірі 98,85 грн., 5000 грн. штрафу, 990,81 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами. Припинено на підставі п.4 ст.80 ГПК України провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 3653,1 грн.

ТОВ "Торговий дім "Енергія" у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.11,202,241,246,307,509,625,536,909 ЦК України, ст.173 ГК України та ст.ст.32,33,34,43,82 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що суди не встановили виникнення у сторін зобов'язань саме з договору перевезення №60/2 від 01.06.2013. Також заявник вказує на те, що товарно-транспортні накладні, на які послалися суди попередніх інстанцій, не можуть слугувати підставою для стягнення заявленого розміру заборгованості, так як не містять посилань на договір №60/2 від 01.06.2013. Крім того, скаржник стверджує, що суди неправомірно застосували до нього подвійну відповідальність за одне і те ж правопорушення шляхом стягнення 30% річних за договором та 3% річних згідно з ч.2 ст.625 ЦК України.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

01.06.2013р. між ПП "Нафтагруп" (далі - перевізник) та ТОВ "Торговий дім "Енергія" (далі - замовник) був укладений договір (річний) на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні №60/2 (надалі - договір від 01.06.2013).

Відповідно до п.1.1 договору від 01.06.2013 перевізник зобов'язується доставити автоцистернами довірені йому замовником світлі нафтопродукти (вантаж) до пункту призначення та видати його особі, яка має право на їх одержання, у кількості та у термін, відповідно до даного договору та зазначених погодженими перевізником та замовником заявками, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п.1.2 договору від 01.06.2013, замовник зобов'язується оплатити надані перевізником послуги на підставі укладених до заявок актів приймання-передачі виконаних робіт, які є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.1 договору від 01.06.2013 встановлено, що перевезення вантажів виконуються перевізником лише на підставі заявок, що подає замовник за формою відповідно до додатка №1 при умові підписання цієї заявки перевізником.

Договірна ціна кожної окремо наданої транспортної послуги визначається відповідною заявкою, яка є водночас рахунком-фактурою (п.4.1 договору від 01.06.2013).

Згідно з п.5.6 договору від 01.06.2013, у випадку порушення покупцем умов в частині порядку оплати та проведення розрахунку, перевізник має право нарахувати, а замовник зобов'язується сплатити перевізнику додатковий штраф у розмірі 10% від основної суми заборгованості. Штраф сплачується протягом 7 днів з моменту отримання вимоги покупцем.

На виконання умов договору від 01.06.2013 у період з 15.07.2013р. по 27.08.2013р. ПП "Нафтагруп" було надано ТОВ "Торговий дім "Енергія" послуги із перевезення вантажів на суму 36531 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №9 від 15.07.2013 на суму 16191 грн., №5 від 13.08.2013 на суму 11889 грн., №9 від 27.08.2013 на суму 6 003 грн., №2 від 05.08.2013 на суму 2448 грн. Крім того, вказане вище підтверджується товарно-транспортними та податковими накладними.

03.10.2013р. позивач звернувся до відповідача з вимогою, за змістом якої просив останнього сплати борг за надані послуги з перевезення вантажів на суму 36531 грн., пені у розмірі 429,36 грн., штрафу у розмірі 5000 грн., відсотки за час користування коштами у розмірі 990,81 грн., додатковий штраф у розмірі 10% від вартості товару у розмірі 3353,1 грн. та 3% річних у розмірі 98,85 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідач відповіді не направив, грошові кошти на вимогу претензії не перерахував.

Пунктом 4.3 договору від 01.06.2013 встановлено, що розрахунки між перевізником та замовником здійснюються у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок перевізника у термін 3-х днів після виконання перевізником умов цього договору, що підтверджується відмітками на транспортних документах, що засвідчують доставку вантажу адресату на підставі відповідно укладених актів приймання-передачі виконаних робіт.

Отже, станом на день розгляду справи залишок заборгованості відповідача за надані позивачем послуги становить 36531 грн.

Оскільки відповідач всупереч ст.ст.33,34 ГПК України не надав суду належних та допустимих доказів належної оплати заборгованості за отримані послуги, а матеріалами справи підтверджено, що позивачем здійснено перевезення вантажу, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача 36531 грн. заборгованості за надані перевізником послуги.

Відповідно до п.5.3 договору від 01.06.2013 замовник у разі несвоєчасної сплати перевізнику за транспортні послуги сплачує останньому неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення за кожен день прострочення, та штраф в розмірі 5000 грн.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 429,36 грн., нарахованої з урахуванням ч.6 ст.232 ГК України та ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", і штрафу у розмірі 5000 грн., апеляційний суд погодився з судом першої інстанції про те, що заявлені вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань, а також здійснивши перевірку наданого позивачем та прийнятого місцевим господарським судом розгорнутого розрахунку 3% річних, апеляційний суд дійшов висновку про те, що заявлена сума 3% річних у розмірі 98,85 грн. є обґрунтованою. Проте, за перерахунком колегією суддів розмір 3% річних складає 99,08 грн., але оскільки у колегії суддів відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, то вимога позивача про стягнення 3% річних судом була задоволена у розмірі 98,85 грн. згідно наданого позивачем розрахунку.

Відповідно до п.5.5 договору від 01.06.2013 сторони дійшли згоди, що при несвоєчасній оплаті за транспортні послуги незарахована грошова сума є сумою, якою користується замовник та належить перевізнику і за час користування перевізник має право нарахувати, а замовник в такому випадку зобов'язується сплатити відсотки за час користування коштами постачальника в розмірі 30% річних, крім того, замовник, на вимогу перевізника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

За наведених вище обставин, апеляційна інстанція дійшла до висновку про те, що заявлена сума 30% річних у розмірі 990,81 грн. є обґрунтованою. Проте, за перерахунком колегією суддів розмір 30% річних складає 990,84 грн., але оскільки у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, то вимога позивача про стягнення 30% річних була задоволена у розмірі 990,81 грн. згідно наданого позивачем розрахунку.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду таке.

Відповідно до ст.ст.525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій з достовірністю встановлено, а скаржником не спростовано укладення між сторонами договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні №60/2 від 01.06.2013, на виконання якого ПП "Нафтагруп" було надано ТОВ "Торговий дім "Енергія" послуги із перевезення вантажів на суму 36531 грн.

Також судами встановлено, що всупереч ст.ст.525,526,9003,908 ЦК України та ст.193 ГК України відповідачем не було виконано зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг за вказаним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 36531 грн.

Отже, суди дійшли правомірного висновку про стягнення з відповідача заборгованості за договором перевезення вантажів у розмірі 36531 грн.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так як п.5.3 договору від 01.06.2013 передбачено, що замовник у разі несвоєчасної сплати перевізнику за транспортні послуги сплачує останньому неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення за кожен день прострочення, та штрафу в розмірі 5000 грн., колегія погоджується з висновками судів про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 429,36 грн. та 5000 грн. штрафу.

Колегія відхиляє помилкові твердження скаржника про те, що суди неправомірно застосували до нього подвійну відповідальність за одне і те ж правопорушення шляхом одночасного стягнення 30% річних за договором та 3% річних згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз'яснено у п.п.6.1,6.2,6.3 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", проценти річних, про які йдеться у ч.2 ст.625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст.536 ЦК України. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст.536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст.1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін ст.536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, ст.ст.1048,1054,1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж ч.2 ст.625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст.536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис ч.2 ст.625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Таким чином з наведеного вбачається, що передбачені нормами ст.536 та ст.625 ЦК України проценти мають різну правову природу: перші стягуються за користування чужими грошовими коштами незалежно від наявності чи відсутності прострочення виконання грошового зобов'язання, другі - саме за прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому їх не слід ототожнювати.

Відтак, оскільки за змістом п.5.5 договору від 01.06.2013 проценти не є штрафною санкцією (пенею), судами цілком правомірно було стягнуто з відповідача як 3% річних у розмірі 98,85 грн., так і визначені договором 30% річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 990,81 грн.

Разом з тим, не заслуговують на увагу твердження заявника в обґрунтування своїх заперечень на відсутність посилань в актах здачі-приймання робі та товарно-транспортних накладних на договір №60/2 від 01.06.2013, так як судами було достовірно встановлено, що попередній договір (№60/1 від 01.06.2012) припинив свою дію 01.06.2013р., а акти та товарно-транспортні накладні були складені та підписані в період дії договору №60/2 від 01.06.2013. Більше того, скаржник не надав та матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами будь-якого іншого договору перевезення в період після 01.06.2013р. При цьому, наявні у справі податкові накладні (а.с.17,23,36,43 том 2) містять посилання на договір №60/2 від 01.06.2013, чим спростовуються доводи заявника про зворотне.

Колегія відхиляє посилання відповідача на недійсність договору №60/2 від 01.06.2013, оскільки вони вже були предметом розгляду господарського суду Хмельницької області у справі №924/75/14. Так, рішенням господарського суду Хмельницької області від 24.02.2014, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.04.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2014, відмовлено у позові про визнання недійсним договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполучені №60/2 від 01.06.2013, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду у справі №910/21042/13.

Інші наявні заперечення скаржника зводяться передусім до переоцінки доказів по справі (договір №60/1 від 01.06.2012, договір №60/2 від 01.06.2013, акти здачі-приймання робіт, товарно-транспортні накладні, довіреність на ім'я ОСОБА_5 тощо), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 у справі №910/21042/13 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Енергія" - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун