Рішення № 39573162, 01.07.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2014 р. Справа № 914/1833/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.

при секретарі Фартушку Н.Б.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Клов», м. Київ,

до відповідача: Фермерського господарства «Серміш-Агро», Львівська область, Буський район, с. Ожидів,

про: стягнення 389 589 грн. 17 коп. суми попередньої оплати за договором, 54 788 грн. 48 коп. пені, 116 876 грн. 75 коп. штрафу та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився.

Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клов» до Фермерського господарства «Серміш-Агро» про стягнення 389 589 грн. 17 коп. суми попередньої оплати за договором, 54 788 грн. 48 коп. пені, 116 876 грн. 75 коп. штрафу та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.05.2014 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 17.06.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку: позивач – 02.06.2014 року рекомендованою поштою №01133 1811612 0, відповідач – 31.05.2014 року рекомендованою поштою №80530 0002321 9 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Розгляд справи 17.06.2014 року відкладено на 01.07.2014 року з підстав, викладених в відповідній ухвалі суду у справі.

Представник позивача в судове засідання 01.07.2014 року не з’явився.

Представник відповідача в судове засідання з’явився, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Враховуючи достатність, належність і допустимість поданих позивачем доказів, належним чином повідомлення судом відповідача про дату і час судового засідання, повторну неявку повноважного представника відповідача та неподання ним відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході судового розгляду встановлено:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Клов» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 31111564, знаходиться за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/7, к. 505, що підтверджується долученим до матеріалів справи Витягом з ЄДРЮО та ФОП від 13.05.2014 року №18655571 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Фермерське господарство «Серміш-Агро» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 34107325, знаходиться за адресою: 80530, Львівська область, Буський район, с. Ожидів, що підтверджується долученими до матеріалів справи Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АД №381205 (докази в матеріалах справи).

12.06.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Клов» (надалі – позивач, покупець) та Фермерським господарством «Серміш-Агро» (надалі – відповідач, продавець) укладено договір поставки №КЛВ120613/2 (надалі – договір), за умовами якого продавець у відповідності до положень договору та у встановлені договором строки зобов’язувався передати у власність покупця зерно пшениці 2013 року (надалі – товар), а покупець – прийняти і оплатити товар.

Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб – сторін за договором, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Вказаний договір за своєю правовою природою, основними та не основними (другорядними) ознаками є договором поставки, який укладено відповідно до статті 712 ЦК України.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Основною і визначальною ознакою договору поставки є правовий статус постачальника товару.

Доказів розірвання та/або визнання недійсним Договору поставки від 12.06.2013 року №КЛВ120613/2 станом на час розгляду справи в суді сторонами не заявлено та не подано.

Відповідно до пункту 2.1. договору продавець зобов’язаний поставити покупцю урожай озимої пшениці у кількості, яка буде дорівнювати 734 тонни та буде вирощена і зібрана в 2013 році на земельній ділянці (ділянках) сільськогосподарського призначення, яка належить продавцю.

Розділом 4 договору визначено умови та строки оплати, розділом 5 – порядок оплати, вартість товару і суму договору.

Так, відповідно до пункту 4.1. договору продавець здійснює поставку (передачу) товару партіями на зерновий склад за адресою: Тернопільська область, Ланівецький район, с. Гриньки, вул. Лози, буд. 42А (надалі – зерновий склад).

Згідно пункту 4.2. договору поставка (передача у власність) товару має здійснюватись продавцем наступним чином: до 25.08.2013 року продавець зобов’язаний передати у власність покупця урожай пшениці у кількості, загальна вартість яких за передавальними документами (накладними, актами) має бути не менше розміру всієї передоплати за договором, яку продавець отримав за пшеницю у відповідності до пункту 5.2. договору; до 10.09.2013 року продавець зобов’язаний передати у власність покупця весь урожай пшениці, який продавець збере з площ згідно пункту 2.1.3. договору по ціні, встановленій у пункту 5.6. договору.

Згідно пункту 4.5. договору датою поставки товару (партії товару) є дата, зазначена у складському документі зернового складу (форма №3ХС-3), що свідчить про передачу продавцем та прийняття покупцем товару (партії товару) на зерновому складі.

Відповідно до пунктів 5.1. та 5.2. договору погоджена сторонами вартість товару на момент укладання договору становить 1 200 грн. 00 коп. з урахуванням податку на додану вартість та є базовою вартістю. Загальна базова вартість товару, узгоджена сторонами на момент укладання договору становить 892 080 грн. 00 коп. з урахуванням податку на додану вартість.

Пунктом 5.6. договору встановлено, що базова вартість підлягає перегляду відповідно до змін в кон’юнктурі ринку товару на момент фактичного виконання продавцем своїх зобов’язань з поставки товару (партії товару) у строки, передбачені пунктами 4.2. та 4.2.1. договору.

Розділом 7 визначено відповідальність сторін, розділом 9 – врегулювання спорів.

Так, у відповідності до пункту 7.3. договору за недопоставку (несвоєчасну поставку) товару у строки та обсяги відповідно до пункту 4.2.1 договору продавець зобов'язується сплатити покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, за кожен день прострочення поставки від базової вартості недопоставленого чи несвоєчасно поставленого товару згідно пункту 5.1. договору. У разі прострочення поставки більш ніж на п'ять робочих днів продавець додатково до пені зобов'язується сплатити штраф у розмірі 30 відсотків від розміру здійсненої покупцем передоплати згідно пункту 5.3. договору. Сплата штрафу та пені не звільняє продавця від обов’язку поставити товар та відшкодувати покупцю всі витрати і збитки, понесені у зв’язку з договором.

Згідно пунктів 9.1. та 9.2. договору у випадку виникнення між сторонами спорів і розбіжностей за договором або у зв’язку з ним сторони роблять все необхідне для врегулювання спорів та розбіжностей шляхом переговорів. Суперечки та розбіжності, що виникли у зв’язку із договором, врегулювання яких не досягнуто сторонами шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку.

Пунктами 10.1 та 10.2 договору сторонами погоджено, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання зобов'язань за ним.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, в порядку, передбаченому пунктом 5.3. договору 14.06.2013 року перерахував на користь відповідача попередню оплату поставки товару за договором в розмірі 892 080 грн. 00 коп., що підтверджується долученими до матеріалів справи Банківською випискою від 20.12.2013 року №А4094 та платіжним дорученням від 14.06.2013 року №3541. (належним чином завірена копія Виписки і платіжного доручення в матеріалах справи).

Відповідач своїх зобов'язань з поставки товару за договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 892 080 грн. 00 коп.

Заявою від 15.01.2014 року вих. №2-1 позивач звернувся до відповідача із повідомленням про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог за договором на суму 502 410 грн. 83 коп.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем з повернення попередньої оплати за договором становить 389 669 грн. 17 коп., станом на час розгляду справи по суті доказів її погашення сторонами суду не заявлено та не подано.

З підстав наведеного позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 389 589 грн. 17 коп. сплаченої позивачем попередньої оплати поставки товару за договором.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

В даному випадку господарське зобов’язання виникло з Договору поставки від 12.06.2013 року №КЛВ120613/2, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

Статтею 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Окрім стягнення, суми основної заборгованості в розмірі за договором позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 54 788 грн. 48 коп. пені та 116 876 грн. 75 коп. штрафу, нарахованих у відповідності до пункту 7.3. договору (розрахунок суми пені та штрафу в матеріалах справи).

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 219 ГК України визначено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Приписами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини другої статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. частиною третьою вказаної статті передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частини третьої вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002 року №2921-111, передбачено, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищенаведеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 2 статті 343 ГК України чітко визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини другої статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами частини другої статті 693 ЦК України визначено, що у випадку, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно приписів статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 627 встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином суд дійшов до висновку про те, що погоджене сторонами у договорі одночасне нарахування пені та штрафу за порушення строку виконання взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого товару не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», а також в постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 року у справі № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08 та від 27.04.2012 року № 06/5026/1052/2011.

В судовому засіданні 01.07.2014 року перераховано розмір пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача з врахуванням вимог частини шостої статті 232 ГК України і вона становить:

за період з 10.09.2013 року по 14.01.2014 року:

892 080 грн. 00 ко х 6,5% х 2 х 127 / 365 = 40 351 грн. 34 коп.

за період з 15.01.2014 року по 10.03.2014 року:

389 669 грн. 17 коп. х 6,5% х 2 х 55 / 365 = 7 633 грн. 25 коп.

Так, загальна сума пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача складає 47 984 грн. 59 коп. (40 351,34 + 7 633,25).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 54 788 грн. 48 коп. пені підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 47 984 грн. 59 коп.

Крім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 116 876 грн. 75 штрафу, нарахованого у відповідності до пункту 7.3. договору (розрахунок суми штрафу в матеріалах справи).

Судом перераховано розмір штрафу, який слід стягнути з відповідача на користь позивача і він становить:

892 080 грн. 00 коп. х 30% = 267 624 грн. 00 коп.

Відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 116 876 грн. 75 штрафу підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення частково.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у відповідності до статті 49 ГПК України та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 11 089 грн. 01 коп., оскільки спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з поставки товару за договором.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 77, 82 – 85, 116 – 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з боржника: Фермерського господарства «Серміш-Агро» (80530, Львівська область, Буський район, с. Ожидів; код ЄДРПОУ 34107325) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Клов» (01133, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/7, к. 505; код ЄДРПОУ 31111564) 389 589 грн. 17 коп. суми попередньої оплати за договором, 47 984 грн. 59 коп. пені, 116 876 грн. 75 коп. штрафу та 11 089 грн. 01 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

01.07.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 03.07.2014 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 – 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.