Ухвала суду № 39570654, 25.06.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/17425/13-ц Головуючий у І інстанції Дмитренко А.М.Провадження № 22-ц/780/3818/14 Доповідач у 2 інстанції КулішенкоКатегорія 47 25.06.2014

УХВАЛА

Іменем України

25 червня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кулішенка Ю.М.,

суддів: Воробйової Н.С., Сушко Л.П.,

при секретарі: Химинець Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2014 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Житлово-будівельного кооперативу "Домобудівник-2" про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання квартири спільною сумісною власністю,-

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з листопада 1987 року вона та ОСОБА_5 почали проживати однією сім'єю АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року у них народився син ОСОБА_6, а в листопаді 1990 року під час спільного проживання ОСОБА_1 як члену ЖБК була виділена однокімнатна кооперативна квартира АДРЕСА_2. За спільні кошти ними було виплачено паєнакопичення за квартиру в ЖБК «Домобудівник» і в грудні 1992 року їхня сім'я переїхала проживати у АДРЕСА_5.

22.04.1994 року між ними було укладено шлюб, який 04.06.1997 року розірвано, ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_1 помер, спадкоємцями першої черги за законом є відповідачі, які не визнають право позивачки на квартиру.

Позивачка просила суд встановити факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_1 в період з листопада 1987 року по 22 квітня 1994 року, а також визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст. 213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 215 ЦПК України в мотивувальній частині рішення суд має зазначити встановлені судом обставини і визначити відповідно до них правовідносини, мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення, бере до уваги чи відхиляє докази, застосовує зазначені у рішенні нормативно-правові акти.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер ОСОБА_5, який проживав і був зареєстрований АДРЕСА_2, що підтверджується копією спадкової справи № 52/2013/а.с.49-72 /.

Після смерті ОСОБА_1 спадкоємцями першої черги за законом є його діти -відповідачі по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а також його дружина ОСОБА_3, з якою спадкодавець перебував у зареєстрованому шлюбі з 14.06.2007 року, всі спадкоємці в установлений законом шестимісячний строк звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

Згідно статей 1268, 1269, 1270 ЦК України відповідачі прийняли спадщину після смерті ОСОБА_1

Судом встановлено, що згідно ордера, виданого на підставі рішення загальних зборів членів ЖБК від 03.11.1990 року № 8, затвердженого рішенням виконкому від 22.11.1990 року № 388 ОСОБА_1 було надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 /а.с.9/.

Згідно довідки ЖБК «Домобудівник-2» від 10.08.1992 року в матеріалах спадкової справи, ОСОБА_1 є власником вказаної вище квартири, паєнакопичення в сумі 6378 крб. 50 коп. він виплатив 27.07.1992 року.

З матеріалів справи вбачається, що 22.04.1994 року між ОСОБА_1 (після укладення шлюбу- ОСОБА_1) та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано 04.06.1997 року, що підтверджується копіями свідоцтв про укладення та розірвання шлюбу /а.с.6-7/.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року позивачка народила сина ОСОБА_6, державна реєстрація народження якого проведена відповідно до ч.1 ст.135 СК України за вказівкою матері, а 28.04.1994 року на підставі актового запису про встановлення батьківства внесено зміни до актового запису про народження дитини, а саме: прізвище ОСОБА_1 змінено на ОСОБА_1, прізвище матері та батька змінено на ОСОБА_1, що стверджується копією запису акта про народження № 325 від 08.02.1989 року та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, які надіслано на запит суду відділом ДРАЦС реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції /а.с.92-95/; а на ім'я ОСОБА_2 видано нове свідоцтво про народження /а.с.6/.

В обґрунтування своїх вимог щодо факту спільного проживання з ОСОБА_1 з листопада 1987 року по 22 квітня 1994 року позивач посилалася на покази свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Суд проаналізував ці покази і встановив, що вони не підтверджують факт проживання позивачки та ОСОБА_1 однією сім'єю без шлюбу з листопада 1987 року по 22.04.1994 року. Ці покази судом були відхилені.

Згідно довідки ЖБК «Домобудівник-2» від 04.02.2013 року № 9 /а.с.11/, ОСОБА_1 дійсно проживав і був зареєстрований з 12.12.1990 року по день смерті АДРЕСА_2, разом з ним по день його смерті був зареєстрований його син ОСОБА_2 з 26.07.1996 року.

Відділом обліку та розподілу житла виконавчого комітету Білоцерківської міської ради було надано копію ордера від 21.08.1992 року на ім'я ОСОБА_1 на заселення квартири АДРЕСА_5 2-ма синами: ОСОБА_12 та ОСОБА_6 /а.с.107/, а згідно витягу з рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 313 від 21.08.1992 року /а.с.108/ вказаний ордер ОСОБА_1 було надано як одинокій матері.

Враховуючи вищевказане, тільки після реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 в 1994 році, спадкодавець визнав своє батьківство щодо сина позивачки ОСОБА_6.

Отже, фактично до 1994 року позивачка вважалася матір'ю одиначкою.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині встановлення факту проживання однією сім'єю, оскільки позивачкою не надано належних доказів на підтвердження цього факту.

Колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.

Посилання апелянта на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи щодо відмови у визнанні спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя є безпідставні та спростовуються наданими самою ж позивачкою квитанції про сплату пайових внесків за квартиру від 26.06.1990 року, 13.02.1992 року, 06.07.1992 року, які оформлені на ім'я ОСОБА_1, що аж ніяк не свідчить про те, що це спільні кошти його та позивачки.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального закону.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Судді: