Рішення № 39569797, 23.05.2014, Франківський районний суд м. Львова

465/11767/13-ц

2/465/111/14

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

23.05.2014 Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючої судді Дячишин В.Ф.

при секретарі Довба Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на користування жилим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати за ним право на користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1. Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що з 1994 року по сьогоднішній день безперервно проживає в квартирі АДРЕСА_1, що підтверджується Актом від 14 квітня 2014 року, складеним комісією Львівського комунального підприємства "Вулецьке", яким встановлено, що при обстеженні вказаного приміщення ОСОБА_1 дійсно проживає без реєстрації в АДРЕСА_1 з 1994 року по даний час. Також позивач вказує на те, що 04 липня 1963 року Виконкомом Львівської міської Ради депутатів трудящих ОСОБА_3, який є дідусем ОСОБА_1, видано Ордер № 237 на право вселення в квартиру АДРЕСА_1. Після отримання Ордеру у вищезазначеній квартирі проживали та були зареєстровані - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - дружина останнього і відповідно бабуся Позивача та Відповідача. 21 травня 1997 року Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради винесено Розпорядження № 495 "Про встановлення опіки над неповнолітніми ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н.", згідно якого, надано згоду на встановлення опіки над неповнолітніми ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та призначено опікуна в особі громадянки ОСОБА_4. 01 лютого 1999 року Франківським районним судом м. Львова ухвалено рішення, яким вирішено ОСОБА_6 позбавити материнських прав відносно синів: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 Однак, враховуючи те, що матір ОСОБА_1 - ОСОБА_6, вихованням дітей не займалася, вела антигромадський спосіб життя, зловживала наркотиками, а батько - ОСОБА_7, перебував в місцях позбавлення волі, тому ОСОБА_1 з 1994 постійно проживав разом з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 та після її смерті надалі продовжує там проживати. Просить позов задоволити.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги. 23.05.2014 року через канцелярію суду подано заяву, в якій позивач просив позовні вимоги задоволити повністю, розгляд справи просить проводити у його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує.

В судове засідання відповідач не з'явився, хоча належним чином був повідомлений судом про час та місце розгляду справи, а тому суд на підставі ст.ст.169, 224 ЦПК України вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів та постановляє заочне рішення.

Суд, вислухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку що позов підлягає задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 21 травня 1997 року Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 495 встановлено опіку над неповнолітнім ОСОБА_1 та призначено опікуна в особі громадянки ОСОБА_4. Факт постійного проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується наступними документами, зокрема: актом від 02 грудня 2003 року, складеним комісією в складі директора ДП "ТехЕксБуд", інженера, майстра та в присутності мешканців будинку АДРЕСА_1, яким встановлено, що фактично ОСОБА_1 в день обстеження проживав в квартирі АДРЕСА_1 будинку з ОСОБА_4; актом від 10 травня 2007 року, складеним комісією в складі директора ДП "ТехЕксБуд", інженера, паспортиста та в присутності мешканців будинку АДРЕСА_1, яким встановлено, що в день обстеження в квартирі АДРЕСА_1 з ОСОБА_4 фактично проживав ОСОБА_1; актом від 12 грудня 2013 року, складеним комісією Львівського комунального підприємства "Вулецьке", яким встановлено, що ОСОБА_1 дійсно проживає без реєстрації в АДРЕСА_1

Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 64 Житлового кодексу Української РСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно ч.2 ст.156 ЖК Української РСР, за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Враховуючи, що бабуся була визнана опікуном ОСОБА_1, який був вселений неповнолітнім до спірної квартири та увесь час в ній проживав, а тому має право на користування цією квартирою та надання письмової згоди на його вселення не є необхідним.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" № 2 від 12 квітня 1985 року, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

За змістом ст. 65 ЖК Української РСР, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Таким чином, враховуючи, що позивач постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1, іншого житла не має, ніде не зареєстрований, аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволення.

Керуючись ст. 33 Конституції України, ст. ст. 61, 64 ЖК України, ст. ст. 816, 817 ЦК України, ст. ст. 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2, виданий 26.02.2010 року Франківським РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, ІПН НОМЕР_1) право на користування квартирою АДРЕСА_1.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя В.Ф. Дячишин