Рішення № 39569231, 23.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7710/14 23.06.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Топсервіс-Медтехніка», м.Київ, ЄДРПОУ 37102340

до відповідача: Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім.М.М.Амосова Національної академії медичних наук України», м.Київ, ЄДРПОУ 05493562

про стягнення 1 307 083,99 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Преснякова І.В. - по дов.

від відповідача: Сербіна А.О. - по дов.

Згідно із ст.77 ГПК України у судовому засіданні 11.06.2014р. до 23.06.2014р. оголошувалась перерва.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Топсервіс-Медтехніка», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім.М.М.Амосова Національної академії медичних наук України», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 1 212 000 грн., 3% річних в розмірі 58 147,99 грн. та інфляційних втрат в сумі 36 936 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення покупцем, Державною установою «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім.М.М.Амосова Національної академії медичних наук України» умов договору №067 від 12.07.2012р. поставки в частині здійснення оплати поставленого товару у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судових засіданнях 11.06.2014р. та 23.06.2014р. заперечень з приводу предмету спору не надав, факту наявності у Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім.М.М.Амосова Національної академії медичних наук України» заборгованості у заявленому до стягнення розмірі не оспорював та зазначив, що строки оплати товару порушені через невиділення з Державного бюджету України відповідної суми грошових коштів всупереч неодноразовим зверненням до Міністерства фінансів України.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.07.2012р. між Державною установою «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім.М.М.Амосова Національної академії медичних наук України» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Топсервіс-Медтехніка» (продавець) було укладено договір №067 поставки, відповідно п.1.1 якого постачальник зобов'язався у 2012 році поставляти покупцеві устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне (медичне обладнання).

Договір набуває чинності з дати підписання та діє до 31.12.2012р. або до повного виконання сторонами зобов'язань (п.10.1 договору №067 від 12.07.2012р.).

Додатковою угодою №2 від 29.12.2012р. сторони погодили збільшення терміну дії договору до 21.12.2013р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №067 від 12.07.2012р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У п.1.2 договору №067 від 12.07.2012р. зазначено, що найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару зазначається в специфікації, що є невід'ємною частиною правочину.

Пунктом 5.1 укладеного між сторонами договору поставки визначено, що товар повинен бути поставлений покупцеві за попередньою письмовою заявкою покупця у кількості та строки, що не перевищують 60 календарних днів з моменту отримання постачальником замовлення. Поставка проводиться безпосередньо покупцю транспортом постачальника.

У додатку №1 до договору №067 від 12.07.2012р. контрагенти погодили найменування, кількість та вартість товару. Відповідно до наведеного додатку позивач зобов'язався поставити продукцію на загальну суму 8 817 600 грн., а саме: апарат для штучної вентиляції легенів для дорослих вищого класу у кількості 15 шт. на суму 5 250 000 грн., апарат для штучної вентиляції легенів для дорослих - 5 шт. на суму 1 349 000 грн., апарат для штучної вентиляції легенів для дорослих переносний у кількості 2 шт. вартістю 129 600 грн., апарат для штучної вентиляції легенів універсальний - 3 шт. на загальну суму 1 140 000 грн., компресор медичний у кількості 3 одиниць на суму 72 000 грн., систему інтенсивної терапії для новонароджених вартістю 219 000 грн. та наркозну станцію для дітей на суму 658 000 грн.

Додатковою угодою №1 від 25.12.2012р. сторони змінили комплектацію універсального апарату для штучної вентиляції легенів без збільшення загальної вартості товару.

Як встановлено судом, на виконання наведених вище умов договору, відповідачу було поставлено товар на загальну суму 8 817 600 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №РН-0000048 від 01.08.2012р. на суму 1 478 600 грн., №РН 0000089 від 12.10.2012р. на суму 219 000 грн., №РН-0000093 від 18.10.2012р. на суму 5 908 000 грн. та №РН-0000290 від 25.12.2012р. на суму 1 212 000 грн.

Товар було отримано представниками відповідача за довіреностями №1011 від 01.08.2012р., №1341 від 12.10.2012р., №1566 від 18.10.2012р. та №2033 від 25.12.2012р.

У судовому засіданні 23.06.2014р. судом оглянуто оригінали наведених вище документів та встановлено, що останні підписані представниками обох сторін без зауважень та заперечень.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

У судових засіданнях 14.05.2014р., 11.06.2014р. та 23.06.2014р. відповідач зазначив, що заперечень з приводу отримання товару не має.

Отже, господарський суд при розгляді спору приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем видаткові накладні є належними доказами передачі продукції відповідачу, а отже виконання заявником своїх зобов'язань з поставки медичного обладнання в межах договору №067 від 12.07.2012р. здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина 1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У п.3.1 договору №067 від 12.07.2012р., додатку №1 до вказаного правочину (специфікація) та додатковій угоді №1 від 25.12.2012р. сторони погодили, що загальна вартість медичного обладнання становить 8 817 600 грн.

Пунктом 4.1 укладеного між сторонами правочину встановлено, що оплата за товар, який надано постачальником, проводиться за фактом поставки протягом 30 календарних днів, у разі наявності та в межах бюджетних асигнувань.

Як встановлено судом, позивачем було виставлено рахунки-фактури на оплату поставленого товару на загальну суму 8 817 600 грн., а саме: №СФ-0000048 від 01.08.2012р. на суму 1 478 600 грн., №СФ-0000089 від 12.10.2012р. на суму 219 000 грн., №СФ-0000093 від 18.10.2012р. на суму 5 908 000 грн. та №СФ-0000290 від 25.12.2012р. на суму 1 212 000 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги узгоджений сторонами в договорі №067 від 12.07.2012р. порядок, розмір та строки оплати продукції, судом встановлено, що строк оплати товару за видатковими накладними №РН-0000048 від 01.08.2012р., №РН 0000089 від 12.10.2012р., №РН-0000093 від 18.10.2012р., №РН-0000290 від 25.12.2012р. на загальну суму 8 817 600 грн. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які підтверджені з боку відповідача, Державною установою «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім.М.М.Амосова Національної академії медичних наук України» своїх зобов'язань щодо сплати поставленого товару у встановлений договором строк в повному обсязі виконано не було.

Як встановлено судом, відповідачем було здійснено лише часткову оплату товару за договором №067 від 12.07.2012р., а саме на суму 7 605 600 грн. Вказані обставини підтверджуються представленою до матеріалів справи банківською випискою за 26.11.2012р. з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Топсервіс-Медтехніка».

Таким чином, заборгованість з оплати поставленої продукції складає 1 212 000 грн.

Одночасно, позивачем представлено суду додаткову угоду №3 від 13.03.2013р. до договору №067 від 12.07.2012р., в якій зазначено, що сума заборгованості за поставлені постачальником товари у 2012р. складає 1 212 000 грн.

На підтвердження наявності у відповідача боргу у заявленому до стягнення розмірі заявником також надано довідку №13-31/1554 від 28.04.2014р. зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Топчервіс-Медтехніка» з Державною установою «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім.М.М.Амосова Національної академії медичних наук України», яку було складено Державною фінансовою інспекцією в м.Києві.

Додаткових доказів виконання свої грошових зобов'язань за договором №067 від 12.07.2012р. відповідачем не надано, наявність основного боргу у розмірі, що заявлений до стягнення, не спростовано.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги всі представлені сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Топсервіс-Медтехніка» до Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім.М.М.Амосова Національної академії медичних наук України» в частині стягнення основного боргу в сумі 1 212 000 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, щодо тверджень відповідача стосовно того, що заборгованість з оплати товару виникла через ненадходження грошових коштів з Державного бюджету України господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст.617 Цивільного кодексу України та ст.218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Наразі, норми чинного цивільного і господарського законодавства не містять винятків про зміну чи нівелювання відповідальності при фінансуванні зобов'язання за рахунок бюджетних коштів.

В постанові від 15.05.2012 у справі №11/446 Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічну позицію наведено у постанові від 03.02.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/9231/13.

За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства, позицію Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що наведені вище твердження відповідача є необґрунтованими та безпідставними.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 58 147,99 грн. та інфляційних втрат в розмірі 36 936 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем було нараховано 3% річних на загальну суму 58 147,99 грн., а саме на заборгованість за видатковими накладними №РН-0000048 від 01.08.2012р. на суму 8 750,07 грн., №РН-0000089 від 12.10.2012р. на суму 837,17 грн., №РН-0000093 від 18.10.2012р. в розмірі 5 626,06 грн. та №РН-0000290 від 25.12.2012р. на суму 42 934,68 грн.

Проте, під час перевірки представленого позивачем розрахунку, судом встановлено, що заявником не вірно визначено періоди, за які може бути нараховано 3% річних. Зокрема, за видатковою накладною №РН-0000089 від 12.10.2012р. останнім днем строку оплати товару було 12.11.2012р., оскільки 30-денний термін оплати фактично спливав 11.11.2012р. (неділя), а відповідно до приписів ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Тобто, останнім строком оплати товару за вказаною видатковою накладною було 12.11.2012р., а право на нарахування 3% річних виникло лише 13.11.2012р. Також, позивачем допущено помилку при визначенні строку оплати за видатковою накладною №РН-0000093 від 18.10.2012р. (враховуючи, що 17.11.2012р. було вихідним днем, то останнім днем строку оплати поставленої продукції було 19.11.2012р. (перший за 17.11.212р. робочій день), а право на стягнення 3% річних виникло 20.11.2012р.). Одночасно, враховуючи, що останнім строком оплати товару за накладною №РН 0000048 від 01.08.2012р. було 31.08.2012р., отже, і нарахування 3 процентів річних саме з цієї дати є безпідставним, а можливим лише з 01.09.2012р.

Після проведення власного розрахунку, господарським судом встановлено, що з відповідача підлягають стягненню 3% річних на загальну суму 56 097,04 грн., а саме за період з 01.09.2012р. по 12.11.2012р. на суму 8726,16 грн., з 13.11.2012р. по 17.11.2012р. в розмірі 695,74 грн., з 20.11.2012р. по 25.11.2012р. на суму 3740,46 грн. та з 25.01.2013р. по 31.03.2014р. в розмірі 42 934,68 грн.

Враховуючи приписи ст.625 Цивільного кодексу України позивачем було також нараховано інфляційні збитки на загальну суму 36 936 грн., зокрема, за листопад 2012р. на суму 7605,60 грн. та за період з 25.12.2012р. по 31.03.2014р. в розмірі 29 330,40 грн.

Наразі, судом було проведено перевірку наведеного заявником розрахунку інфляційних збитків та встановлено, що останній є вірним, а отже позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Топсервіс-Медтехніка» в частині стягнення інфляційних витрат на суму 36 936 грн. є обґрунтованими.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №067 від 12.07.2012р. виконав належним чином, враховуючи, що покупцем лише частково виконано зобов'язання з оплати поставленого товару, з огляду на допущені заявником при розрахунку 3% річних помилки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Топсервіс-Медтехніка» до Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім.М.М.Амосова Національної академії медичних наук України» про стягнення основного боргу в сумі 1 212 000 грн., 3% річних в сумі 58 147,99 грн. та інфляційних втрат в розмірі 36 936 грн. підлягають задоволенню частково.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Топсервіс-Медтехніка», м.Київ до Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім.М.М.Амосова Національної академії медичних наук України», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 1 212 000 грн., 3% річних в сумі 58 147,99 грн. та інфляційних втрат в розмірі 36 936 грн.

Стягнути з Державної установи «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім.М.М.Амосова Національної академії медичних наук України» (03110, м.Київ, Солом'янський район, вул.Амосова, буд.6, ЄДРПОУ 05493562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Топсервіс-Медтехніка» (01011, м.Київ, Печерський район, вул.Рибальська, буд.13, ЄДРПОУ 37102340) основний борг в сумі 1 212 000 грн., 3% річних в сумі 56 097,04 грн., інфляційні втрати в розмірі 36 936 грн., а також судовий збір в розмірі 26 100,98 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 23.06.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 27.06.2014р.

Суддя М.О.Любченко