Ухвала суду № 39568810, 24.06.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/5205/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

Судді доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Коваля М.П.

- Семенюка Г.В.

при секретарі - Алексєєвої Н.М

представника позивача - ПП «виробничо - торгівельної фірми «ТАБ» - Снігір Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2013 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства виробничо-торгівельної фірми «ТАБ» до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Підприємство звернулось до адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 33853 гривень та податку на додану вартість в сумі 24868 гривень.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що в нього є всі первинні документи з приводу взаємовідносин з ТОВ «Спец-Інтер-Торг», які підтверджують податковий кредит та витрати за рахунок цього постачальника. Але, відповідачем за надуманими підставами це право не визнається та нараховується штраф.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 19.11.2013 року № 000042200 про збільшення грошового зобов'язання ПП ВТФ "ТАБ" з податку на прибуток в сумі 33853 грн. та № 0000452200, яким збільшено грошового зобов'язання ПП ВТФ "ТАБ" з податку на додану вартість на суму 24868 грн.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій зазначено, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство виробничо-торгівельна фірма "ТАБ" зареєстроване в якості юридичної особи виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 27.11.98. Основним видом діяльності підприємства є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом, роздрібна торгівля пальним та ін.

01.09.10 підприємство уклало договір підряду з ТОВ "Спец-Інтер-Торг" на фарбування ємкостей для зберігання палива по вул. Самойловича у м. Миколаєві (арк.спр.29).

За виконання зазначених робіт підприємство сплатило ТОВ "Спец-Інтер-Торг" 130000 гривень, з них 21666,67 гривень податку на додану вартість (арк.спр.36).

В свою чергу підрядник надав позивачу податкову накладну №СІ-123 від 30.09.10 та акт виконаних робіт (арк.спр.33, 34).

Зазначені суми були враховані позивачем у власному податковому обліку як витрати та податковий кредит.

В жовтні 2013 року ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва провела документальну позапланову виїзну перевірку ПП ВТФ "ТАБ", за наслідками чого склала Акт №419/22-00/19295417 від 22.10.13 (т.1 арк.спр.8).

Під час перевірки ревізори не визнали за можливе врахування сплачених позивачем на користь ТОВ "Спец-Інтер-Торг" коштів у податковому обліку в якості податкового кредиту та витрат, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування.

За думкою податківців, це неможливо зробити, оскільки ТОВ "Спец-Інтер-Торг" припинено, перевірити його неможливо, а основним його постачальником у вересні 2010 року було підприємство ТОВ "Транс Гарант Сервіс", яке є фіктивним, зареєстрованим на підставну особу, не виконувало своїх зобов'язань перед бюджетом, а таким чином укладені зазначеним підприємством правочини з позивачем є нікчемними.

11.11.13 уповноваженою особою ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва прийняті податкові повідомлення-рішення №0000442200 про визначення ПП ВТФ "ТАБ" грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 33853 гривень та №0000452200 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 24868 гривень

При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Колегія суддів вважає правильним такий висновок суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " позивач має право на віднесення до валових витрат та податкового кредиту будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та які підтверджені первинними документами.

Таким чином, відповідно до законодавства у підприємства є право на включення до податкового кредиту та валових витрат сплачених сум іншому платнику податку за умови проведення реальної господарської операції та наявності первинних документів, які підтверджують її проведення.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений у частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в оскаржуваному Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора - інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах , здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину.

Відповідачем зазначено, без відповідних доказів про відсутність реальності поставок товарів які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на ч.2 ст. 215 ЦК України є безпідставними, так як зазначена норма може використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються ст.. 20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання правочинів недійсними або нікчемними.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що у наявних матеріалах справи містяться усі необхідні документи,які підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Також, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо не прийняття позиції відповідача відповідно до якої він за надуманими підставами взагалі заперечує цивільну правоздатність постачальника позивача, вважає укладені угоди нікчемними та не визнає з цього приводу права на податковий кредит. Постачальник позивача у першому ланцюгу мав необхідний обсяг цивільної та податкової правоздатності, оскільки перебував на обліку у органах податкової служби та мав свідоцтво платника податку на додану вартість. Оскільки Державна податкова служба зареєструвала ТОВ "Спец-Інтер-Торг" платником ПДВ, видала йому Свідоцтво, яке це посвідчує, її органи не мають права заперечувати можливість формування податкового кредиту за рахунок цього підприємства.

Ліквідація ТОВ "Спец-Інтер-Торг" є цілком законною формою припинення юридичної особи, яка не несе ніяких негативних наслідків для колишніх контрагентів цього підприємства. Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України не передбачає наслідком банкрутства підприємства або припинення юридичної особи недійсність всіх його правочинів, укладених до цього, а Податковий кодекс України не передбачає наслідком цього - зняття з податкового обліку його контрагентів всіх коштів, сплачених на його користь за період господарської діяльності.

Ті обставини, що у ТОВ "Спец-Інтер-Торг" недостатньо власних трудових чи матеріальних ресурсів, або в ланцюгах постачальників є сумнівні підприємства чи навіть підприємства, які визнані фіктивними, є лише приводом (сигналом) для більш ретельної перевірки (дослідження) їх діяльності. Самі по собі ці обставини не можуть бути підставами для позбавлення покупців цих підприємств права на віднесення сплачених на їх користь коштів до податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що якщо податковий орган мотивує своє рішення про позбавлення платника податків права на віднесення сплачених постачальникам коштів до податкового кредиту та валовим витратам тим, що, на його думку, відбулася фіктивна операція по штучному нарощуванню цих показників, то цьому повинно передувати доведеність цієї діяльності платника податків або його контрагентів у порядку кримінального судочинства.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що позивач не мав взаємовідносин з підприємствами ТОВ "Транс Гарант Сервіс", ТОВ "Укрблу", ТОВ "Еталон Ойл", не сплачував на їх користь коштів, не отримував від них податкових накладних, не формував за їх рахунок свій податковий обліку, а тому посилання в Акті перевірки ПП ВТФ "ТАБ" про протиправну діяльність цих підприємств є недоречними та жодним чином не можуть стосуватися самого позивача та впливати на його податковий облік.

Також, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що з моменту подання позивачем декларації з податку на додану вартість за вересень 2010 року до моменту прийняття спірних податкових повідомлень-рішень пройшло більше ніж 1095 днів, що відповідно до вимог ст.15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст.102 Податкового кодексу України унеможливлює прийняття податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 200, 206,254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2013 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства виробничо-торгівельної фірми «ТАБ» до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень - рішень, - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали виготовлено 25 червня 2014 року.

Суддя-доповідач: Потапчук В.О.

Судді: Коваль М.П.

Семенюк Г.В.