Рішення № 39568512, 03.06.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/28952/13-ц

Рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

03 червня 2014 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого одноособово судді Донцова Д.Ю.,

при секретарі судового засідання Скибінській Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Статус» про стягнення страхового відшкодування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Статус» заборгованість страхувальника за заподіяну шкоду в розмірі 50000,00 грн., пеню за прострочення виплати в розмірі 3% за кожен день прострочення заборгованої суми починаючи з 18.08.2013 року по день винесення рішення по справі, моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, надав до суду заяву, відповідно до якої просить справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання відповідач повідомлявся належним чином, згідно письмового заперечення відповідач просить справу розглядати у відсутності його представника, проти позовних вимог заперечує у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

У судовому засіданні встановлено, що вироком Біляївського районного суду Одеської області від 19 березня 2013 року у справі №1506/1038/2012 ОСОБА_2 визнано винним в чиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та призначено йому покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі, без позбавлення права керування транспортними засобами. Зазначеним вирок судом вирішено задовольнити частково цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріально та моральної шкоди та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 81281,43 грн. матеріальної шкоди та 10000,00 грн. моральної шкоди, зобов'язав при цьому ОСОБА_1 після відшкодування завданого в результаті дорожньо-транспортної пригоди, передати ОСОБА_3 пошкодженні автомобільні деталі, котрі не можуть використовуватися по призначенню, но мають певну цінність, котрі визначені в звіті спеціаліста №01-063.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2013 року залишено без змін вирок Білївського районного суду Одеської області від 19 березня 2013 року у відношенні ОСОБА_2 засудженого за вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Під час розгляду вказаної кримінальної справи, судом встановлені обставини, які є преюдиціальними для розгляду даної справи, а саме те, що ОСОБА_3 керуючи технічно не справним автомобілем KIA CERATO, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, 30.12.2011 року близько 14 години 00 хвилин, рухаючись на 13 км + 590 м а/д «Одеса-Рені» у напрямку м. Одеса, в с. Великий Дальник Біляївського району Одеської області, з фактичною швидкістю руху близько 90 км/год, перевищив допустиму для населеного пункту максимальну швидкість руху, встановлену в межах 60 км/год, не забезпечив безпечну швидкість руху та маючи об'єктивну можливість виявити перешкоду для руху рухався в зустрічному напрямку, по своїй правій смузі руху, зі швидкістю 50 км/год, автомобіль марки BMW- 525, реєстраційний номер НОМЕР_2, у світлий час доби і в умовах необмеженої видимості, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, не врахував дорожню обстановку, при роз'їзді з автомобілем марки BMW- 525, реєстраційний номер НОМЕР_2, що не вибрав безпечний інтервал, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки, виїхав на смугу зустрічного руху, де скоїв зіткнення з вказаним автомобілем під керуванням ОСОБА_1. Після зіткнення, автомобіль KIA CERATO, реєстраційний номер НОМЕР_1, в режимі бічного замету виїхав за межі проїжджої частини вліво, де стався його наїзд на придорожнє дерево.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «BMW- 525», реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить позивачу, ОСОБА_1, отримав механічні пошкодження.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є зокрема діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1188 ЦК України визначений порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки, відповідно до якого шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»: розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01.03.2013 р. № 4 встановлено, що відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів.

20 листопада 2011 року між ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Статус» було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів строком на один рік, що підтверджується полісом №АВ/0289740 від 21.11.2011 р.

Відповідно до умов вказаного договору та Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року №1961-ІV (в редакції від 18.09.2011 року) страховик взяв на себе зобов'язання у випадку настання страхової події відшкодувати завдану особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу «KIA CERATO», н/з НОМЕР_1. При цьому, ліміт відповідальності за цим договором встановлений, зокрема, за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) - 50000 грн., франшиза - 1000 грн., за шкоду заподіяну життю і здоров'ю (на одного потерпілого) - 100000 грн.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року №1961-ІV (в редакції від 18.09.2011 року) страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно з п. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року №1961-ІV (в редакції від 18.09.2011 року), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року №1961-ІV (в редакції від 18.09.2011 року), у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року №1961-ІV (в редакції від 18.09.2011 року), для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що представники ОСОБА_1 неодноразово зверталися з заявами про надання інформації про висновки експерта щодо технічного пошкодження автомобіля марки «BMW- 525», реєстраційний номер НОМЕР_2, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 30.12.2011 р..

Згідно листа від 05.08.2013 р. №1144 ПрАТ «СК «Статус» повідомила позивача про відсутність підстав для задоволення заяви та виплати страхового відшкодування від 11.07.2013 р., оскільки існує вирок Біляївського районного суду Одеської області від 19.03.2013 р. по справі №1506/1038/2012, який набрав законної сили та відповідно до якого постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 81281 грн. 43 коп., і в рахунок відшкодування моральної шкоди -10000 грн. 00 коп.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» передбачено, що за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.

Однак, згідно судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування, якщо суд вже вирішив питання щодо відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП винною особою, то під час розгляду справи про відшкодування такої шкоди за рахунок страховика суд має з'ясувати, чи виконане таке рішення, тобто чи одержав потерпілий відшкодування збитків від винної особи.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний був прийняти рішення про виплату страхового відшкодування та виплатити позивачеві страхове відшкодування за спричинену шкоду транспортному засобу автомобілю марки «BMW-525», реєстраційний номер НОМЕР_2 за страховим випадком, що стався 30.12.2011 року.

Однак, відповідач страхове відшкодування позивачу ОСОБА_1 не виплатив.

Відповідно до абзацу 1 пункту 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК).

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості та пені за прострочення її виплати.

Позивач також просить суд стягнути на свою користь з відповідача 100000,00 грн. за заподіяну моральну шкоду, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За правилом ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням страховиком зобов'язань за договором страхування, суди повинні виходити з того, що правовідносини сторін за договором страхування є зобов'язальними. У випадку порушення зобов'язання моральна шкода може бути відшкодована лише тоді, коли це встановлено договором або законом (стаття 611 ЦК). Зокрема, можливість відшкодування моральної шкоди передбачена у відносинах у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (статті 9, 22 Закону № 1961-IV).

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Оскільки позивачем не доведено факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, не надано підтвердження розрахунку моральної шкоди, суд вважає позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн. необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 15, 22-23, 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року №1961-ІV (в редакції від 18.09.2011 року), Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII, ст.ст. 3, 10, 11,57, 60, 61, 169, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Статус» про стягнення страхового відшкодування - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Статус» (код ЄДРПОУ 31201694) на користь ОСОБА_1 заборгованість страхувальника за заподіяну шкоду в розмірі 50000,00 грн. (п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Статус» (код ЄДРПОУ 31201694) на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виплати в розмірі 3% за кожен день прострочення заборгованої суми починаючи з 18.08.2013 року по 03.06.2014 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя