Рішення № 39567138, 25.06.2014, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________

Справа № 299/1844/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.06.2014 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого - судді Левко Т.Ю.,

при секретарі - Роман К.С.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

Вимоги позову мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла рідна мати позивача-ОСОБА_3..

Після її смерті відкрилась спадщини, зокрема, на житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1,

Матір»ю позивача за життя заповітного розпорядження залишено не було.

Спадкоємцями до майна померлого за законом є - позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2, яка претензій до вказаного спадкового майна не заявляє.

Доказом того, що позивачем прийнято спадщину за померлою матір»ю, є Витяг із спадкового реєстру від 25.03.2013 року за №36980477.

Інших спадкоємців, передбачених ст.1241 ЦК України, немає.

Так, позивач звернувся до приватного нотаріуса для видачі йому Свідоцтва про право на спадщину за законом на будинковолодіння, що розташоване в АДРЕСА_1, але нотаріусом мені було відмовлено із-за відсутності правовстановлюючого документа на спадковий будинок і реєстрації права власності за спадкодавцем та роз'яснено про необхідність звернутися з даним питанням до Виноградівського районного суду з посиланням на пункти 4.15, 4.18 Глави 10 Частини 2 «Порядку вчинення окремих видів нотаріальних дій», затверджених Наказом Мін'юсту "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України").

Спадковий будинок був побудований в 1935 році, у відповідності до будівельних норм, що підтверджується Технічним паспортом, виданим КП «Виноградівське РБТІ».

Враховуючи, що мати позивача, згідно діючого на час побудови та здачі в експлуатацію спадкового будинку законодавства набула на нього права власності, беручи до уваги, що спадщину в порядку, визначеному ч.3 ст.1268 ЦК України позивач прийняв, і на даний час існують перешкоди в отриманні ним в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом, позивач вважає, що у нього є всі правові підстави для звернення до суду з позовом про визнання за ним права власності будинок з надвірними спорудами, який розташований в АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_1, про день, час і місце розгляду справи в судове засідання не з"явився, однак до суду надійшла письмова заява про розгляд справи за його відсутності, та про те, що заявлені позовні вимоги підтримує повністю та просить суд такі задоволити.

Відповідачка ОСОБА_2, про день, час та місце розгляду справи будучи належним чином повідомлена належним чином своєчасно, в судове засідання не з'явилася, однак до суду подала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності та про те, що не заперечують проти задоволення позову.

Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, визнаючи в порядку ст.169 ЦПК України необов'язковим відібрання особистих пояснень від учасників процесу, і, враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних у ній матеріалів та доказів і приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні встановлені ті обставини на які посилається позивач в своїй позовній заяві, відповідачами позов визнано повністю, що не суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому в порядку ст.174 ЦПК України визнання ним позову прийнято судом.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла рідна мати позивача-ОСОБА_3 (а.с.7).

Після її смерті відкрилась спадщини, зокрема, на житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1.

Матір»ю позивача за життя заповітного розпорядження залишено не було.

Спадкоємцями до майна померлого за законом є - позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2, яка претензій до вказаного спадкового майна не заявляє.

Доказом того, що позивачем прийнято спадщину за померлою матір»ю, є Витяг із спадкового реєстру від 25.03.2013 року за №36980477 (а.с.15).

Інших спадкоємців, передбачених ст.1241 ЦК України, немає.

В п.п.5, 6 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК). Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

В свою чергу, Верховний суд України в своїй Постанові від 13 червня 2012 р. № 6-54 цс 12 вказав, що відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (в даному випадку березень 2010 року), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого прав, а не підставою його виникнення.

Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

В п.3.1 узагальнення проведеного ВССУ від 16.05.2013 року відмічено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК), а в п.3.3 - що у випадках відсутності правовстановлюючих документів та відсутності реєстрації об'єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім'я спадкодавця) суди в основному задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно.

Отже, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред'явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Даний підхід, пізніше закріплено в п.37 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», де вказано, що з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

Крім того, п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку,

установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися д осуду з правилами позовного провадження.

Так, позивач звернувся до приватного нотаріуса для видачі йому Свідоцтва про право на спадщину за законом на будинковолодіння, що розташоване в АДРЕСА_1, але нотаріусом мені було відмовлено із-за відсутності правовстановлюючого документа на спадковий будинок і реєстрації права власності за спадкодавцем та роз'яснено про необхідність звернутися з даним питанням до Виноградівського районного суду з посиланням на пункти 4.15, 4.18 Глави 10 Частини 2 «Порядку вчинення окремих видів нотаріальних дій», затверджених Наказом Мін'юсту "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України"), від 22.02.2012, № 296/5, згідно до яких: -Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку».(а.с.14)

Спадковий будинок був побудований в 1935 році, у відповідності до будівельних норм, що підтверджується Технічним паспортом, виданим КП «Виноградівське РБТІ» (а.с.16-19).

Враховуючи, що мати позивача, згідно діючого на час побудови та здачі в експлуатацію спадкового будинку законодавства набула на нього права власності, беручи до уваги, що спадщину в порядку, визначеному ч.3 ст.1268 ЦК України позивач прийняв, і на даний час існують перешкоди в отриманні ним в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом, позивач вважає, що у нього є всі правові підстави для звернення до суду з позовом про визнання за ним права власності будинок з надвірними спорудами, який розташований в АДРЕСА_1.

Відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (в редакції від 01.01.2013 року), рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно.

Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Виходячи з вимог ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвеціїї про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред"явити позов про визнання його права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою( ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України).

З урахуванням всього вищевикладеного, суд приходить до переконання, що існують обставини, які є підставою для визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на вище вказане нерухоме майно.

Керуючись ст.ст. 10, 27, 60, 61, 169, 174, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканцем АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_1), право власності в цілому на житловий будинок, (загальною корисною площею 30,2 кв.метрів в тому числі 16,8 кв.метрів житлової площі), який розташований в АДРЕСА_1 Закарпатської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГоловуючийТ. Ю. Левко