Рішення № 39565421, 01.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9688/14 01.07.14Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району" м. Києва

про стягнення 190 322,55 грн.

Представники сторін:

від позивача: Левченко В.І. - представник за довіреністю № 91/2013/08/16-2 від 16.08.2013 року;

від відповідача: Воробйов О.В. - представник за довіреністю №33 від 20.01.2014 року.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району" м. Києва про стягнення 190 322,55 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.02.2004 року між ним та Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району" м. Києва укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №3080075.

В зв'язку із вступом у дію Закону України «Про здійснення державних закупівель» із відповідачем укладено договір про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) за державні кошти від 01.03.2013 №3080075.

В порушення умов договору на норм чинного законодавства відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого за період з 01.11.2013 року по 01.04.2014 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.04.2014 року становить 182 631,60 грн.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 182 631,60 грн., інфляційної складової боргу в розмірі 1 184,01 грн., 3 % річних в сумі 851,70 грн. та пені в розмірі 5 655,24 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.05.2014 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 02.06.2014 року.

В судове засідання 02.06.2014 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали від 23.05.2014 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 29976760.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.06.2014 року розгляд справи відкладено на 01.07.2014 року.

В судовому засіданні 01.07.2014 року представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду від 23.05.2014 року, підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача позовні вимоги визнав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.02.2004 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (постачальник) та комунальним підприємством Шляхово-експлуатаційним управлінням Голосіївського району (повне найменування: Комунальне підприємство "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району" м. Києва) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3080075 (далі - договір).

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства "Київенерго" (нова редакція), затвердженого загальними зборами публічного акціонерного товариства "Київенерго" (протокол № 2/2013 від 22.04.2013 року), акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" перейменована у публічне акціонерне товариство "Київенерго" у відповідності до вимог та положень Закону України "Про акціонерні товариства" № 514-VI від 17.09.2008 року.

Відповідно до пункту 1.1. договору, предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

У відповідності до положень п. 2.1. договору, сторони зобов'язались при виконанні умов цього договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, правилами користування тепловою енергією, Правилами чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж (далі Правил), нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з п.п. 2.2.1 договору, енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком 31 до цього договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору, абонент зобов'язується додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

У зв'язку із вступом у дію Закону України «Про здійснення державних закупівель» між сторонами 01.03.2013 року укладено договір про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) за державні кошти №3080075, відповідно до умов якого учасник зобов'язується поставити замовнику товар, зазначений в п.1.2 договору, а замовник - прийняти і оплатити товар в порядку і строки згідно з цим договором.

Відповідно до п.1.2 договору від 01.03.2013 року, найменування товару - пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води (код згідно ДК 016-2010: 35.30.1) (далі - товар). Товар за цим договором постачається замовнику за допомогою технічних засобів передачі та розподілу гарячої води та пари. Одиницею виміру теплової енергії є 1 Гкал.

Відповідно до п.10.1 договору від 01.03.2013 року, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Згідно з п.11.1 договору від 01.03.2013 року, цей договір укладається на виконання вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель та у зв'язку з безперервним технічним процесом постачання теплової енергії. Сторони дійшли згоди вважати додатками до даного договору додатки до договору на постачання теплової енергії від 01.02.2004 №3080075, викладеного в новій редакції договором про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) за державні кошти від 01.03.2013 №3080075. Перелік цих додатків зазначається в п.12.1 даного договору.

Відповідно до додаткової угоди до договору від 01.03.2013 р. №30080075 про закупівлю товару за державні кошти від 30.12.2013 року сторони керуючись ч.6 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» домовились продовжити дію договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2014 року, але не довше ніж до 21 березня 2014 року.

Пунктом 4.2 договору від 01.03.2013 року передбачено, що розрахунки проводяться щомісячно шляхом: оплати замовником вартості спожитої теплової енергії протягом 3-х діб після пред'явлення учасником рахунка на оплату товару (далі - рахунок) або після підписання сторонами акта приймання - передавання товарної продукції за звітній період згідно з додатком 4.

Як вбачається з матеріалів справи та визнано відповідачем, останній в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманої енергії, у зв'язку з чим у останнього, за період з 01.11.2013 року по 01.04.2014 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.04.2014 року становить 182 631,60 грн., що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картами (табуляграмами) та розрахунком основного боргу за спожиту теплову енергію.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором в період з 01.11.2013 року по 01.04.2014 року у відповідача перед позивачем в сумі 182 631,60 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і визнаний відповідачем, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 5 655,24 грн., індекс інфляції в розмірі 1 184,01 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 851,70 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 7 додатку 4 до договору передбачено, абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) «енергопостачальною організацією» нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до п.7.3 договору від 01.03.2013 року, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти замовник сплачує учаснику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення терміну виконання зобов'язань.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, умовами статті 625 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за договором, суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 5 655,24 грн., індексу інфляції в розмірі 1 184,01 грн. та 3 % річних в розмірі 851,70 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району" м. Києва (03083, м. Київ, просп. Науки, буд. 53, ідентифікаційний код 03334894) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 182 631 (сто вісімдесят дві тисячі шістсот тридцять одна) грн. 60 коп., пеню в розмірі 5 655 (п'ять тисяч шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 24 коп., індекс інфляції в розмірі 1 184 (одна тисяча сто вісімдесят чотири) грн. 01 коп., три проценти річних в розмірі 851 (вісімсот п'ятдесят одна) грн. 70 коп., а також 3 806 (три тисячі вісімсот шість) грн. 45 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М. Мудрий