Постанова № 39564072, 05.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 757/4109/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Пилаєва М.К.

Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Некрасовій М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Печерського районного суду м.Києва від 09 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області, Пенсійного фонду України, третя особа - Держава України в особі Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання поновити виплату пенсії, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 09 квітня 2014 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач виїхав до держави Ізраїль на постійне місце проживання у серпні 1991 року, а рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 щодо неконституційності положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (даним рішенням було визнано неконституційною норму пенсійного законодавства щодо припинення виплати пенсії особам, які виїхали за кордон на постійне місце проживання) поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року, то підстав для призначення та виплати позивачу пенсії за віком з 11.09.1997 року немає.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в 1994-му році позивач виїхала на постійне місце проживання в державу Ізраїль.

У зв'язку з тим, що рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року було визнано неконституційними положення п.2 ч.1 ст. 49 та друге речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV, 21.11.2013 року, позивач звернулась до управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області з заявою про поновлення та виплату їй пенсії за віком. Однак 06.12.2013 року управлінням Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області позивачу було відмовлено в поновленні та виплаті пенсії за віком.

Відповідно до статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Порядок переведення пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання в інші країни, визначається Кабінетом Міністрів України.

З 1 квітня 2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до пункту 2 частини 1 Статті 49 Вказаного Закону виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.

Враховуючи зазначене, Пенсійний фонд України, припиняючи виплату пенсії ОСОБА_3 у зв'язку з її переїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, діяв відповідно до вимог законодавства, яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року по справі № 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втрачають чинність з 07 жовтня 2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України у справі № 25-рп/2009.

Статтею 8 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Також колегія суддів звертає увагу на наступне.

В запереченнях на адміністративний позов Пенсійний фонд України посилався на те, що не отримував від ОСОБА_3 відповідної заяви, а тому відсутні підстави для прийняття рішення про поновлення виплати пенсії вказаній особі.

Відповідно до п. 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25 листопада 2005 року № 22-1 поновлення виплати пенсії дійсно здійснюється за заявою пенсіонера.

Як раніше зазначалося, 21.11.2013 року ОСОБА_3 надіслала заяву про поновлення виплати пенсії, а отже створила залежні від неї передумови для поновлення виплати пенсії.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 спростовують висновки суду першої інстанції та є підставами для її скасування.

В адміністративному позові ОСОБА_3 просила поновити їй виплату пенсії з 11.09.1997 року.

Вирішуючи питання про те, з якої дати позивачу слід поновити виплату пенсії, колегія суддів виходить з того, що обов'язковою передумовою для поновлення виплати пенсії є подача пенсіонером відповідної заяви. Поновлення виплати пенсії з ініціативи територіального органу Пенсійного фонду України чинним законодавством не передбачено.

Згідно ч. 2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Оскільки заява про поновлення виплати пенсії була подана позивачем 21.11.2013 року, рішення про результати розгляду вказаної заяви мало бути прийняте у строк до 02 грудня 2013 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає необхідним зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області відновити та виплачувати ОСОБА_3 пенсію за віком з 02 грудня 2013 року.

Відповідно до ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови було неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів, у відповідності до ч.2 ст. 205 КАС України, приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 09 квітня 2014 року скасувати та ухвалити нову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо відновлення та виплати ОСОБА_3 пенсії за віком, яка постійно проживає за межами України - в державі Ізраїль.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області призначити та виплачувати ОСОБА_3 з 02 грудня 2013 року пенсію за віком за межами України.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н.М.

Повний текст виготовлено: 10.06.2014 року.

Головуючий суддя Коротких А. Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.