Ухвала суду № 39561046, 26.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року Справа № 1632/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,

з участю секретаря судового засідання Коцур В.К.,

представника позивача Косар М.Є.,

представника відповідача Муратової Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2012 року у справі за позовом Корпорації «Укртрансжилбуд» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2012 року Корпорація «Укртрансжилбуд» (далі - Позивач, Корпорація «Укртрансжилбуд») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську (далі - Відповідач, ДПІ у м. Івано-Франківську) про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення за № 0000292203 від 20.06.2012 року щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 337274,00 грн. та 84318,00 грн. штрафних санкцій, і податкового повідомлення-рішення за № 0000302203 від 20.06.2012 року щодо визначення податкового зобов'язання внаслідок завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в сумі 21337,00 грн.

27.08.2012 року позивач подав позовну заяву, якою збільшив позовні вимоги та просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 21.08.2012 року: № 0000662203, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 671807,00 грн., в тому числі 596916,00 грн. основний платіж та 74891,00 грн. штрафні санкції; № 0000672203, яким визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 7897,00 грн. штрафних санкцій; № 0000682203, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 310619,00 грн. в тому числі 248495,00 грн. - основний платіж та 62124,00 грн. штрафні санкції.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2012 року позов задоволено.

Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ, подавши на неї апеляційну скаргу.

Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню із винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Звертає увагу на те, що судом не взято до уваги те, що незначна чисельність працівників, відсутність ведення господарської діяльності працівниками товариства, невідповідність даних в прихідних накладних та товаро-транспортних накладних від ТОВ «Ліхтнер Бетон Тернопіль» до ТОВ «Сета-Україна» та видаткових накладних отриманих Корпорацією «Укртрансжилбуд» від ТОВ «Сета-Україна» свідчить про фіктивну діяльність підприємства ТОВ «Сета-Україна» , а саме підприємство зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження.

Крім того, вказує, що 07.12.2011 року Печерським районним судом м. Києва винесено постанову № 1-п-32/11 про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 (директора ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП»), обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України (службова недбалість), на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011р. Вказаний факт доводить фіктивність господарської діяльності ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП», і, відповідно, операцій з Корпорацією «Укртрансжилбуд».

Вислухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, представника Позивача, яка просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.12.2003 року корпорація «Укртрансжилбуд» зареєстрована юридичною особою та, відповідно до довідки Головного управління статистики в Івано-Франківській області про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основними видами діяльності позивача є будівництво житлових і нежитлових будівель, неспеціалізована оптова торгівля, будівництво доріг і автострад.

В період з 25 травня 2012 року по 31 травня 2012 року відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка Корпорації «Укртрансжилбуд» за результатами якої складено акт про результати позапланової виїзної перевірки №3808/22-3/32667178 від 06.06.2012 року.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 198.1, п.198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.201.4, 201.6, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та в результаті задокументованих безтоварних операцій по ланцюгу до «вигодонабувача» Корпорації «Укртрансжилбуд» з ТОВ «Сета-Україна» завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту по деклараціях за жовтень, листопад, грудень 2011 року в сумі 21337 грн. (рядок 19 Декларації) в т.ч. жовтень в сумі 4563 грн., листопад в сумі 12246 грн., грудень в сумі 4528 грн.;

- п.198.1, п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, 201.4, 201.6, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, п. 2 ст. З, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та в результаті безтоварних операцій по ланцюгу до «вигодонабувача» занижено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість по деклараціях за жовтень, листопад, грудень 2011 року в сумі 337274 грн. (в т.ч. за жовтень в сумі 2741 грн., за листопад в сумі 200000 гри., за грудень в сумі 134533 грн.) в результаті чого платником занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет (рядок 25 декларації) з урахуванням залишку від'ємного значення попередніх звітних періодів всього в сумі 337274 грн.

На підставі виявлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 20.06.2012 року №0000292203, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 337274,00 грн., та застосовано штрафні санкції в розмірі 84318,00 грн., а також податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 20.06.2012 року №0000302203, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 21337,00 грн..

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із статтею 9 Закону № 996-XIV первинні документи мають мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як визначено в статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 стаття 201 ПК України).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, Ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пункт 201.6 стаття 201 ПК України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пункт 198.6 стаття 198 ПК України).

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

З матеріалів справи вбачається, що безпосереднім контрагентом позивача було ТОВ «Сета-Україна».

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сета-Україна» , позивачем до суду надано договір від 27.10.2011 року № 001/10 за яким Постачальник (ТОВ «Сета-Україна») бере на себе зобов'язання здійснити поставку (виготовлення) продукції Замовнику (корпорації «Укртрансжилбуд»), а останній прийняти продукцію і оплатити Постачальнику її вартість в строки та порядку передбаченому цим договором.

На підтвердження фактичного виконання договору від 27.10.2011 року № 001/10 року позивачем до суду надано наступні підтверджуючі документи: податкові накладні, видаткові накладні, реєстр виданих та отриманих накладних виписку по рахунку з банку товарно-транспортні накладні.

З наданих до справи доказів вбачається, що первинні документи належним чином складені на виконання договору укладеного між позивачем та його контрагентом ТОВ «Сета-Україна». Докази того, що вказані накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано. Крім того, судом встановлено, матеріалами справи підтверджується і представником відповідача не заперечується, що на момент існування господарських правовідносин між позивачем і контрагентом, вказаними в акті перевірки, останні мали цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, належним чином були зареєстровані платниками ПДВ і не були позбавлені права укладати угоди у відповідності до вимог діючого законодавства. Відтак, включення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), сплачених постачальнику, переліченим в акті перевірки, переданих за видатковими накладними, суд вважає правомірними.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що та обставина, що деякі товарно-транспортні накладні по ТОВ «Ліхтнер Бетон Тернопіль», примірники яких надав відповідачу останній, у графі «вантаж одержав» міститься підпис ідентичний підпису ОСОБА_6 а не директора ТОВ «Сета-Україна» ОСОБА_7 не є підставою для висновків про відсутність здійснення господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо оренди транспортних засобів корпорації «Укртрансжилбуд» у ТОВ «Сета-Україна», то відповідно до договору найму (оренди) спецтехніки та обладнання від 15.11.2011 року укладеного між корпорацією «Укртрансжилбуд» (Орендар) та ТОВ «Сета-Україна» (Орендодавець), останній передає, а Орендар бере в тимчасове володіння транспортні засоби та обладнання згідно переліку вказаному в додатку до договору. Термін оренди складає 1 рік з дня підписання договору (пункт 4.1). Факт прийому передачі транспортних засобів (кран гусеничний ДЕК-251, автокран КС-55727-1(МАЗ-6303))сторонами оформлено актом від 19.12.2011р..

Як вбачається з інвентарних карток обліку основних засобів транспортні засоби - кран гусеничний ДЕК-251 та автокран КС-55727-1 (МАЗ-6303) перебувають на балансі ТОВ «Сета-Україна».

Також, на підтвердження використання таких транспортних засобів у господарській діяльності корпорації представником позивача надано суду відомості ресурсів до актів виконаних робіт.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про реальність здійснення господарських операцій між корпорацією «Укртрансжилбуд» та ТОВ «Сета-Україна» та необхідність скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 20.06.2012 року № 0000292203 та № 0000302203.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 21.08.2012 року за № 0000662203, № 0000672203, № 0000682203, слід зазначити наступне.

В період з 13.07.2012 року по 02.08.2012 року ДПІ в м. Івано-Франківську проведено планову документальну перевірку корпорації «Укртрансжилбуд» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009р. по 31.03.2012р., за результатами якої складено акт №6024/22-3/32776178 від 09.07.2012 року.

Перевіркою встановлено наступні порушення:

- ч.1 та ч. 5 ст.203, ст. 207. 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4, 2.15. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за №168/704 - здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи та складено документи на операції, що порушують публічний порядок і, відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам;

- п.5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.1.1 п.138.1, п.138.4, ті.138.6 ст.138 Податкового кодексу України, п. 2 ст.3, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , в результаті чого, встановлено заниження податку на прибуток за період з 01.04.2009 по 31.03.2012 на загальну суму 596916 грн., в т.ч. за II квартал 2009 р. зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування податку на прибуток в сумі 7897 грн., за три квартали 2009р. занижено податку на прибуток в сумі 105056 грн., за 2009р. занижено податку на прибуток в сумі 299562 грн. за ІІ-ІV квартали 2011р. занижено податку на прибуток в сумі 7354 грн.;

- на порушення пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.4.5 п.7.4 пп.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» п.2 ст.3, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та в результаті задокументованих безтоварних операцій по ланцюгу до «вигодонабувача» Корпорації «Укртрасжилбуд» з ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП» завищено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет (рядок 25 декларації) з урахуванням залишку від'ємного значення попередніх звітних періодів всього в сумі 248495 грн., за липень 2009р. в сумі 11233 грн., серпень 2009р. в сумі 14813 грн., вересень 2009р. в сумі 31250 грн., грудень 2009р. в сумі 187885 грн., за вересень 2011р. в сумі 3314 грн.

На підставі акта перевірки від 09.07.2012 р. відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- форми «Р» за №0000662203 від 21.08.2012 року, яким Корпорації «Укртрансжилбуд» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 671807,00 грн., з яких 596916 грн. - основного платежу та 74891 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- форми «Р» за №0000682203 від 21.08.2012 року, яким Корпорації «Укртрансжилбуд» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 310619 грн., в тому числі 248495 грн. - основного платежу та 62124 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;

- форми «П» за №0000672203 від 21.08.2012 року, яким Корпорації «Укртрансжилбуд» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2009 року на загальну суму 7897 грн.

З акту перевірки від 09.07.2012р. вбачається, що в його основу покладено вищенаведений акт №3808/22-3/32667178 від 06.06.2012 року щодо безтоварних операцій із ТОВ «Сета-Україна» за жовтень-грудень 2011 року, висновки якого попередньо спростовано, то відповідно винесені на їх підставі податкові повідомлення-рішення від 21.08.2012 року по даному контрагенту підлягає визнанню нечинним.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність висновків відповідача, викладених в акті від 09.07.2012 року щодо здійснення безтоварних операцій по ланцюгу до «вигодонабувача» корпорації «Укртрансжилбуд» з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» за 2009 рік.

11.11.2010 року слідчий з ОВС слідчого відділу податкової міліції ДПА в Івано-Франківській області розглянувши матеріали кримінальної справи № 69-107 виніс постанову про проведення виїмки в адміністративному приміщенні «Укртрансжилбуд» документів податкового та бухгалтерського обліку укладених з ТзОВ «С.Дж.Р.Груп».

16.11.2010 року складено протокол виїмки, відповідно до якого у позивача було вилучено договори укладені із ТОВ «С.Дж.Р.Груп», акти приймання виконаних підрядних робіт, довідки про вартість підрядних робіт, рахунки-фактури, податкові накладні, відомості та інші документи щодо проведення розрахунків із ТОВ «С.Дж.Р.Груп».

Як вбачається з постанови від 27.04.2011, кримінальну справу № 69-107, порушену відносно ОСОБА_4 та невстановлених слідством осіб за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп» за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, закрито за відсутності складу злочину.

07.12.2011 року Печерським районним судом м. Києва винесено постанову № 1-п-32/11 про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_4, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України (службова недбалість), на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011р., а кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_4 за ст. 367 ч. 2 КК України провадженням закрито.

Із акту податкової перевірки вбачається, що висновок про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» ґрунтується на обставинах, викладених у постанові Печерського районного суду від 07.12.2011р. № 1-п-32/11 та в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва № 823/23-10/34981754 від 14.10.2010р. про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «С.Дж.Р.Груп» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.08.2008 року по 31.05.2010р.

Так, у вищенаведеній постанові зазначено, що ОСОБА_4, будучи директором - службовою особою ТОВ «С.Дж.Р.Груп», надав можливість не уповноваженій на те особі -ОСОБА_8 здійснювати фінансово-господарську діяльність ТОВ «С.Дж.Р.Груп», при цьому повністю ігноруючи свої обов'язки, як службової особи - директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп», - здійснення якої фактично не контролював, і при цьому офіційно не уповноважував інших осіб бути відповідальними за ведення фінансово-господарської діяльності підприємства. ОСОБА_4 стверджував, що не здійснював ніяких взаємовідносин з ТОВ «Альянс», ТОВ «ІТЦ Стройенерго», ПП «Ванк», ТОВ «Конкорд плюс», ТОВ «ГК «Бум Сервіс».

Однак, постанова Печерського районного суду міста Києва від 07.12.2011 у справі № 1-п-32/11 не може бути доказом незаконності дій позивача, фіктивності спірних угод, позаяк корпорація «Укртрансжилбуд» не виступало учасником операцій, які досліджувалися у вказаній кримінальній справі, про що вірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній постанові.

Також, в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Чинне законодавство України, а також законодавство, яке було чинне на час здійснення оскаржуваних господарських операцій не ставить право платника податків формувати валові витрати в залежність від стану його контрагента.

Первинні документи по контрагенту ТОВ «С.Дж.Р.Груп» при перевірці не досліджувались, оскільки такі були вилучені у позивача на підставі постанови про проведення виїмки.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які були вилучені на підставі постанови про проведення виїмки.

Щодо неправомірного включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 248495,00 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за липень-грудень 2009 року у складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «С.Дж.Р.Груп», та які сплачені (нараховані) ним у зв'язку з придбанням послуг.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість» передбачає виключний випадок невключення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), а саме непідтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відтак, у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп» станом на 25.11.2010 зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.169 том ІІ). Крім того, позивач надав суду копії ліцензії на будівельну діяльність та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «С.Дж.Р.Груп», які були чинні на час укладення договорів у 2009 році.

Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту та подальшого відшкодування ПДВ з бюджету, в розумінні податкового законодавства, не передбачається обов'язкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами. Якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності інших осіб. Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб. Своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Даний висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС" АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Щодо заниження податку на прибуток та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 7897,00 грн. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, відповідно пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у даному Законі, не дозволяється.

Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи, підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості наданих послуг є факт реального надання послуг та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних послуг або ж призначення останніх для такого використання.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання зазначеного вище договору між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» виконував на користь позивача підрядні роботи, що підтверджують податкові накладні, акти виконаних робіт, акти огляду прихованих робіт, проектна документація, банківські виписки та інші первинні документи бухгалтерського обліку, що були досліджені в судовому засіданні, та досліджені перевіряючими під час проведення перевірки. Вказані документи містять назву замовника та підрядника, перелік виконаних робіт, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме роботи були виконані та за якою ціною.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів. Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати за перевірений період, а висновки акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є помилковим, відтак визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 1129347, 30 грн. ( за основним платежем - 868147, 28 грн. та штрафними санкціями - 261200, 02 грн.) та по податку на додану вартість у розмірі 1041776, 76 грн.( за основним платежем - 694517, 83 грн. та штрафними санкціями - 347258, 93 грн.), - є протиправними.

Таким чином, доводи апеляційної скарги законності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2012 року у справі № 2а-1929/12/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.М. Каралюс

З.М. Матковська

Повний текст виготовлено 27.06.2014 року