Постанова № 39561026, 24.01.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 січня 2014 року Справа № 810/4763/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого – судді Харченко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Маядо»

до

про

Інспекції державного архітектурно – будівельного контролю у Київській області

визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маядо» звернулось до суду з позовом до Інспекції державного архітектурно – будівельного контролю у Київській області про скасування постанови від 08.08.2013 № 3-0808/2 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маядо» застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу у сумі 424390,00 грн., на думку позивача, прийнято відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідає вимогам закону, висновки контролюючого органу відносно факту вчинення позивачем правопорушення є помилковими, а розмір штрафу визначено ним на підставі недостовірних даних про об`єкт будівництва.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Інспекції державного архітектурно – будівельного контролю у Київській області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувану постанову винесено відповідачем правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У судове засідання, призначене на 24.01.2014, з`явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи. Матеріали справи містять клопотання представника відповідача про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Беручи до уваги ту обставину, що про дату, час та місце судового розгляду справи представник відповідача повідомлений належним чином, однак у судове засідання не з`явився, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маядо» (ідентифікаційний код 35843786, місцезнаходження: 07442, Київська область, Броварський район, смт. Велика Димерка, вул. Радгоспна, буд. 38) зареєстроване в якості юридичної особи 17.06.2008, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців за № 1 332 102 0000 001420 (копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 800786 (а.с. 66) та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (а.с. 67-68).

У серпні 2013 року посадовою особою Інспекції державного архітектурно – будівельного контролю у Київській області на підставі статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI та пункту 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553, проведено позапланову перевірку з питань дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Маядо» вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті будівництва – заводі з виробництва профілю з ПВХ, розташованого за адресою: вул. Радгоспна, буд. 38, смт. Велика Димера, Броварський район, Київська область.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 08.08.2013, в якому зафіксовано ряд порушень позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Зокрема, контролюючим органом встановлено, що на території заводу з виробництва профілю з ПВХ виконано роботи зі спорудження складу для сировини ПВХ зі збірних залізобетонних конструкцій розміром 96,0 м х 84,0 м, дробилки розміром 36,0 х 12,0 м, станції технічного обслуговування автотранспорту діючого підприємства розміром 21,0 х 12,5 м без затвердженої проектної документації. При цьому, експлуатація наведених вище будівель і споруд здійснюється позивачем без прийняття їх в експлуатацію у встановленому порядку, що є порушенням вимог статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI.

На підставі акта перевірки посадовою особою відповідача винесено постанову від 08.08.2013 № 3-0808/2, якою на підставі вимог пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14.10.1994 № 208/94-ВР до позивача за експлуатацію об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, застосовано штраф у розмірі трьохсот сімдесяти мінімальних заробітних плат, що становить 424390,00 грн.

При визначенні розміру штрафу, який в силу приписів Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14.10.1994 № 208/94-ВР залежить від категорії складності об`єкта будівництва, відповідач керувався даними листа філії ДП "Укрдержекспертиза" у Київській області від 26.06.2013 № 163, в якому наведено інформацію про приналежність об`єкта будівництва - заводу з виробництва профілю з ПВХ до об`єктів IV категорії складності.

Не погоджуючись із постановою, прийнятою відповідачем, позивач оскаржив її до суду.

Позивач звертає увагу на те, що висновки відповідача стосовно експлуатації підприємством складу для сировини ПВХ зі збірних залізобетонних конструкцій, дробилки та станції технічного обслуговування автотранспорту не відповідають дійсності, оскільки використання цих будівель (споруд) позивачем не здійснюється, їх будівництво досі не завершено, що у свою чергу свідчить про відсутність в діях позивача складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена пунктом 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14.10.1994 № 208/94-ВР.

Крім того, позивач наголошує на тому, що визначення відповідачем розміру штрафу, виходячи з відомостей про категорію складності об`єкта будівництва, що наведені у листі філії ДП "Укрдержекспертиза" у Київській області від 26.06.2013 № 163, є необґрунтованим та не відповідає вимогам чинного законодавства з питань віднесення об`єктів будівництва до відповідних категорій складності.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Законодавство України про містобудування складається з Конституції України, законів України "Про основи містобудування" від 16.11.1992 № 2780-XII, "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI, "Про архітектурну діяльність" від 20.05.1999 № 687- XIV та інших нормативно-правових актів, що видаються на їх виконання.

В силу приписів частини першої статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" від 20.05.1999 № 687-XIV будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI.

Частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI визначено, що проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Відповідно до частини першої статті 39 цього Закону, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

У свою чергу, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI).

Згідно з приписами частини п`ятої цієї статті, датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

В силу вимог частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI, експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Процедура здійснення заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил визначена Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі – Порядок № 553).

Так, в силу приписів зазначеного Порядку, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється Держархбудінспекцією та її територіальними органами за територіальним принципом (у межах областей) у порядку проведення планових та позапланових перевірок.

Посадові особи інспекцій під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю мають право: безперешкодного доступу на місце будівництва об'єкта; проводити перевірку відповідності виконання підготовчих та будівельних робіт вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, затвердженим проектним вимогам, рішенням, технічним умовам, своєчасності та якості проведення передбачених нормативно-технічною і проектною документацією зйомок, замірів, випробувань, а також ведення журналів робіт, наявності у передбачених законодавством випадках паспортів, актів та протоколів випробувань, сертифікатів та іншої документації; проводити перевірку стану дотримання суб'єктами містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, в тому числі під час застосування будівельної продукції; залучати до проведення перевірок представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, експертних та громадських організацій (за погодженням з їх керівниками), фахівців галузевих науково-дослідних та науково-технічних організацій, які пройшли професійну атестацію; здійснювати фіксування процесу проведення перевірки з використанням аудіо- та відеотехніки.

Вчинення суб'єктами містобудування правопорушень у сфері містобудівної діяльності тягне за собою відповідальність, передбачену, зокрема, Законом України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14.10.1994 № 208/94-ВР.

Так, пунктом 6 частини другої статті 2 цього Закону встановлено, що за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу у розмірах, що визначений цією нормою та залежить від категорії складності об'єктів (I категорія складності - вісімнадцять мінімальних заробітних плат; II категорія складності - сорок п'ять мінімальних заробітних плат; III категорія складності - дев'яносто мінімальних заробітних плат; IV категорія складності - триста сімдесят мінімальних заробітних плат; V категорія складності - дев'ятсот мінімальних заробітних плат).

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що правопорушення у вигляді експлуатації об'єкта будівництва, не прийнятого в експлуатацію, полягає у невиконанні обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (для об`єктів I - III категорій складності шляхом реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, для об`єктів IV і V категорій складності - видачі сертифіката) до початку його експлуатації.

Експлуатація об`єкта будівництва за своїм змістом є діяльністю з використання будівлі (споруди) згідно з функціональним призначенням.

Таким чином, визначена пунктом 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14.10.1994 № 208/94-ВР відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, може стосуватися лише тих суб'єктів містобудування, які після закінчення будівництва об`єктів та до початку їх використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію.

Крім того, розмір конфіскаційних санкцій за вчинення наведеного вище правопорушення залежить від категорії складності об`єктів, що не прийняті суб`єктом містобудування до експлуатації у встановленому чинним законодавством порядку.

Частинами другою та третьою статті 32 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI передбачено, що категорія складності об'єкта будівництва визначається відповідно до державних будівельних норм та стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об'єкта будівництва. Віднесення об'єкта будівництва до тієї чи іншої категорії складності здійснюється проектною організацією і замовником будівництва.

Порядок віднесення об'єктів до IV і V категорій складності визначається Кабінетом Міністрів України (частина четверта статті 32 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI).

Так, в силу приписів пункту 5 Порядку віднесення об'єктів будівництва до IV і V категорій складності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2011 № 557, до IV категорії складності відносяться об'єкти будівництва, які мають хоча б одну з таких ознак: 1) розраховані на постійне перебування більш як 300 осіб та (або) періодичне перебування більше 500 осіб; 2) становлять можливу небезпеку для більш як 10000 осіб, які перебувають поза об'єктом; 3) у разі аварії або неможливості (недоцільності) подальшої експлуатації: можуть спричинити збитки в обсязі понад 15000 мінімальних розмірів заробітних плат; можуть призвести до припинення функціонування об'єктів транспорту, зв'язку, енергетики та інженерних мереж регіонального рівня; можуть призвести до втрати об'єктів культурної спадщини місцевого значення.

Цим же Порядком передбачено, що віднесення об'єкта будівництва до відповідної категорії складності здійснюється проектувальником і замовником.

Водночас, під час проведення державного архітектурно-будівельного контролю на об'єктах самочинного будівництва (у разі відсутності проектної документації) категорія складності таких об'єктів визначається посадовими особами Держархбудінспекції та її територіальних органів, а в разі необхідності - шляхом проведення експертизи експертною організацією чи експертом, що має відповідний сертифікат (пункт 7 Порядку).

Експертизою в силу приписів статті 1 Закону України "Про архітектурну діяльність" від 20.05.1999 № 687-XIV вважається діяльність фахівців-експертів, які мають відповідні кваліфікаційні сертифікати і за дорученням замовника надають висновки щодо відповідності проектних рішень вимогам законодавства, державним нормам, стандартам, будівельним нормам і правилам та які несуть відповідальність за достовірність наданих висновків.

Згідно зі статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вже зазначалось судом вище, спірною постановою позивача притягнуто до відповідальності за експлуатацію не прийнятих у встановленому законом порядку в експлуатацію об'єктів будівництва - складу для сировини ПВХ зі збірних залізобетонних конструкцій, дробилки та станції технічного обслуговування автотранспорту.

Водночас, жодних доказів на підтвердження факту завершення будівництва вказаних об`єктів, що є підставою для введення їх в експлуатацію, представником відповідача суду не надано. Крім того, будь – яких належних та допустимих документальних свідоцтв, що свідчать про експлуатацію позивачем цих будівель і споруд, у тому числі із зазначенням відомостей про спосіб їх використання підприємством, відповідачем також не наведено.

При цьому, відповідач, встановивши у ході перевірки відсутність затвердженої у встановленому чинним законодавством порядку проектної документації на наведені вище об`єкти, до відповідної експертної організації або фахівця – експерта з метою визначення категорії складності будівель і споруд не звертався. Доказів самостійного визначення відповідачем у ході контролюючого заходу категорії складності цих об`єктів із застосуванням державних будівельних норм та стандартів, а також положень Порядку віднесення об'єктів будівництва до IV і V категорій складності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2011 № 557, суду не надано.

Посилання відповідача на лист філії ДП "Укрдержекспертиза" у Київській області від 26.06.2013 № 163, на підставі даних якого контролюючим органом визначено розмір штрафних санкцій (виходячи з IV категорії складності об`єкту), судом до уваги не приймаються, оскільки вказаний вище документ не є експертним висновком, носить виключно інформаційний характер та містить посилання на необхідність подання додаткових документів з метою детального опрацювання питання з приводу визначення категорії складності об`єкта.

Пунктом першим частини третьої статті 2 цього Кодексу передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що доводи позивача про відсутність в його діях складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена пунктом 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14.10.1994 № 208/94-ВР, відповідачем спростовані не були та не доведені обставини, що свідчать про законність визначення розміру штрафу виходячи з IV категорії складності об`єктів будівництва, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, витрати позивача, пов’язані зі сплатою судового збору у сумі 2294 грн. 00 коп., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Постанову Інспекції державного архітектурно – будівельного контролю у Київській області від 08.08.2013 № 3-0808/2 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, - визнати протиправною та скасувати.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маядо» витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев`яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.