Постанова № 39557727, 26.06.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2014 р. Справа № 922/1074/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників :

позивача - Кайдашов В.С.

відповідача - Мазура П.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1402Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 15 травня 2014 року у справі №922/1074/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії акціонерного товариства "Укрексімбанк" в м. Харкові, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій", м. Харків,

про стягнення 632246,49 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії акціонерного товариства "Укрексімбанк" в м. Харкові звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій", в якій просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по сплаті відсотків та комісій за користування кредитом в сумі 632246,49 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15 травня 2014 року у справі №922/1074/14 (суддя Бринцев О.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій" на користь публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові 632246,49 грн. та 12644,93 грн. витрат по оплаті судового збору.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням письмових пояснень від 24.06.2014 року, просить рішення господарського суду Харківської області від 15 травня 2014 року у справі №922/1074/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, а висновки, викладені, в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи. Крім того, зазначає, що постановою господарського суду Харківської області від 17.01.2012 року у справі №5023/3687/11 відповідача було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Тому позивач повинен був в межах строку ліквідаційної процедури подати заяву з поточними грошовими вимогами, але позивачем не було заявлено вимог в межах ліквідаційної процедури.

Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідача не надав.

24 червня 2014 року представник позивача через канцелярію суду надав клопотання (вх. №5004), в якому просив долучити до матеріалів справи копію ухвали господарського суду Харківської області від 11 травня 2012 року у справі №5023/3687/11.

Колегія суддів, розглянувши клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи копії вищевказаної ухвали, дійшла висновку про необхідність його задоволення та долучення до матеріалів справи копії ухвали господарського суду Харківської області від 11 травня 2012 року у справі №5023/3687/11.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 30 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (банк) та позичальниками, серед яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій" (позичальник - 1), було укладено генеральну угоду №6807N10 (т. І а.с.10-36).

Під дію даної генеральної угоди було підпорядковано кредитну угоду №6805К112 від 23.12.2005 року на відкриття невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 23109473,24 грн. кінцевим терміном погашення 29.12.2017 року та кредитний договір №6806К93 від 22.11.2006 року на відкриття невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 3928137,85 грн. кінцевим терміном погашення 29.12.2017 року, що були укладені між позивачем та відповідачем (т.І а.с.37-83).

Також в рамках генеральної угоди №6807N10 від 30.11.2007 року сторони уклали кредитні договори №6807К63 від 30.11.2007 року на відкриття невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 3846666,66 грн. кінцевим терміном погашення 29.12.2017 року, №6808К2 від 24.01.2008 року на відкриття відновлюваної кредитної лінії з загальним лімітом 1996827,43 грн. кінцевим терміном погашення 29.12.2017 року, №68108К63 від 19.11.2008 року на відкриття невідновлюваної кредитної лінії з загальним лімітом 3974536,67 грн. строком погашення 29.12.2017 року та №68108К64 від 25.11.2008 року на відкриття відновлюваної кредитної лінії з загальним лімітом 7969999,99 грн. кінцевим терміном погашення 29.12.2017 року (т.І а.с.84-153).

Місцевим господарським судом встановлено, що ухвалою господарського суду Харківської області від 16.05.2011 року у справі №5023/3687/11 порушено провадження по справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій".

15 листопада 2011 року позивач, на підставі оголошення, опублікованого у газеті "Голос України" від 21.06.2011 р. № 111 (5111) про порушення господарським судом Харківської області провадження у справі №5023/3687/11 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій", направив заяву з грошовими вимогами до боржника, розпорядника майна та до суду з розміром зобов'язань станом на 01.05.2011 року.

14 вересня 2011 року господарським судом Харківської області у справі №5023/3687/11 було затверджено реєстр кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій" з включенням кредиторських вимог позивача в розмірі 50991283,30 грн., як вимоги забезпечені заставою та в розмірі 314,55 грн. (штрафні санкції).

Постановою господарського суду Харківської області від 17 січня 2012 року у справі №5023/3687/11 визнано банкрутом ТОВ "Завод залізобетонних конструкцій" та відкрито ліквідаційну процедуру строком до 17.07.2012 року (т.І а.с.154-155).

Як стверджує позивач, у відповідача, за період з дати порушення справи про банкрутство боржника до дати винесення постанови про визнання його банкрутом, тобто з 16.05.2011 року по 17.01.2012 року, виникла заборгованість по сплаті відсотків та комісій за користування кредитом в розмірі 632246,49 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із п. 3.5.1. кредитних договорів, укладених між позивачем та відповідачем, позичальник сплачує банкові проценти за користування кредитом у валюті кредиту. Такі проценти за користування кредитом нараховуються щомісяця, в останній банківський день місяця, на суму фактичної заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів за користування кредитом на основі банківського року у валюті кредиту і підлягають сплаті з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - до 15 числа). Протягом цього періоду сплачуються проценти за користування кредитом за попередній місяць. Проценти за користування кредитом за останній період нарахування процентів за користування кредитом підлягають сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за кредитом.

Відповідно до п. 4.1.1. кредитних договорів комісія за управління кредитом нараховується з дати укладання договору до дати повного виконання зобов'язань позичальником за основним боргом за кредитом, але не більше 90 днів (включно) з дати кінцевого терміну погашення кредиту, визначеного договором, у разі невиконання позичальником зобов'язань за основним боргом за договором.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, у відповідності до умов укладених кредитних договорів, які були визначені на розсуд сторін і погоджені ними, відповідач зобов'язався сплачувати позивачу проценти за користування кредитом та комісії за управління кредитом.

Положеннями ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ст. 610 Цивільного кодексу України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем позивачу процентів за користування кредитом та комісій за управління кредитом за період з 16.05.2011 року по 17.01.2012 року. До того ж представник відповідача в судовому засіданні 24.06.2014 року не заперечував факту несплати позивачу заборгованості в розмірі 632246,49 грн. Тобто відповідач порушив зобов'язання за кредитними договорами укладеними з позивачем та прострочив його виконання.

З огляду на вищезазначені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем, в зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язання, обґрунтовано нараховано заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом та комісій за управління кредитом в розмірі 632246,49 грн.

Колегія суддів, враховуючи вищевикладене, погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, в зв'язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 632246,49 грн.

Відповідач, в свою чергу стверджував, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивач повинен був подати заяву з поточними грошовими вимогами на суму 632246,49 грн. лише в межах строку ліквідаційної процедури, однак позивачем не було заявлено таких вимог в межах ліквідаційної процедури,

Проте, колегія суддів не погоджується з вищевикладеним висновком відповідача та вважає його таким, що не відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, а також нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Таким чином, поточні вимоги до боржника, в даному випадку відповідача, мали вирішуватись шляхом їх розгляду у позовному провадженні. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в інформаційному листі від 28.03.2013 № 01-06/606/2013 "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з подальшими змінами та доповненнями.

Отже, суд першої інстанції не порушив та правильно застосував норми матеріального права, оскільки вимога позивача про стягнення з відповідача 632246,49 грн. виникла після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, а саме після 16.05.2011 року, тобто така вимога була поточною.

Крім того, ухвалою господарського суду Харківської області від 11 травня 2012 року провадження у справі №5023/3687/11 про банкрутство відповідача припинено, що унеможливлює звернення позивача з майновими вимогами до відповідача в межах ліквідаційної процедури. Тому позивач використав єдиний можливий передбачений законом спосіб захисту свого порушеного права.

Таким чином, твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції було дотримано норм матеріального права, в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є обґрунтованим, а висновки, викладені, в оскаржуваному рішенні, відповідають обставинам справи, тому підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15 травня 2014 року у справі №922/1074/14 залишити без змін.

Повна постанова складена 26 червня 2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Камишева Л.М.