Постанова № 39555761, 26.06.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2014 р. Справа № 907/305/14

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Науково-дослідний технологічний інститут „Електрон"

на рішення господарського суду Закарпатської області від 26.05.2014 року

у справі № 907/305/14

за позовом: ТзОВ «Науково-дослідний технологічний інститут „Електрон", м. Мукачево

до відповідача: ТзОВ „Мармарош", м. Рахів Закарпатської області

про стягнення заборгованості по орендній платі на суму 390773,98 грн. з урахуванням індексу інфляції

та

за зустрічним позовом» ТзОВ „Мармарош", м. Рахів Закарпатської області

до відповідача: ТзОВ „Науково-дослідний технологічний інститут „Електрон", м. Мукачево

про визнання недійсним договору оренди цілісного майнового комплексу,

за участю представників за первісним позовом:

від позивача: Молчан А.В., Молчан О.Л. - представники

від відповідача: Сахар А.В. - представник

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 року змінено склад колегії, замість судді Давид Л.Л., в склад колегії введено суддю Якімець Г.Г..

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.06.2014 року у справі № 907/305/14 (суддя Ушак І.Г.) у задоволені первісних позовних вимог ТзОВ «Науково-дослідний технологічний інститут „Електрон" до ТзОВ „Мармарош" про стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 390 773,98 грн. з урахуванням індексу інфляції та у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору оренди цілісного майнового комплексу - відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі в частині первісних позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що з огляду на зміст акту приймання-передачі від 06.12.2011 року, такий не може бути підтвердженням передачі в оренду цілісного майнового комплексу, оскільки ним засвідчено передачу майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу, але не цілісного майнового комплексу як об'єкт оренди загальною площею 1322,10 кв. м.. А тому, стягнення заборгованості по сплаті орендної плати згідно укладеного сторонами договору є безпідставними, оскільки орендареві не передано в оренду об'єкт оренди - цілісний майновий комплекс.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не доведено обставин, якими належним чином було би підтверджено, що оспорюваний правочин при укладенні його сторонами не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ТзОВ «Науково-дослідний технологічний інститут „Електрон" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову та прийняти нове, яким задоволити первісні позовні вимоги. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що перелік, склад та вартість майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу за договором оренди цілісного майнового комплексу від 06.12.2011 року встановлені у Додатку №1, що є невід'ємною частиною Договору. Отже, згідно підписаного сторонами Додатку № 1 від 06.12.2011р. (п. 1 ) позивач передав відповідачу майно, що входить до складу цілісного майнового комплексу та складається з 13 одиниць необхідного для виробництва обладнання та виробничі площі - 375м.кв..

На підтвердження даних обставин, сторони за договором оренди склали та підписали Акт прийому-передачі від 06.12.2011р., відповідно до якого, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування майно, зазначене в Додатку №1.

Як зазначає позивач, на виконання умов п.п. 3.2, 3.3 договору оренди, рахунки за користування ЦМК орендарю - ТзОВ «Мармарош» надсилались після підписання даного договору з усіма додатками та актом прийому-передачі. Отже, апелянт вважає, що вищенаведене підтверджує обставини щодо передачі об'єкта оренди відповідачу та його використання останнім.

Окрім цього, апелянт вважає, що твердження ТзОВ «Мармарош», що ЦМК в оренду не був переданий - є безпідставним, оскільки тільки після укладання, підписання сторонами та нотаріального посвідчення даного Договору оренди, саме цілісного майнового комплексу від 06.12.2011р., ТзОВ «Мармарош» отримало спеціальний дозвіл від 23.02.2012р. на користування надрами терміном 5 років на науково-дослідні роботи з поліметалічного вивчення корисних копалин.

Також, апелянт вважає, фактичне передання приміщень в користування орендарю підтверджує Акт приймання-передачі від 06.12.2011р., який підписано сторонами Договору. Тобто, орендодавець свій обов'язок щодо надання приміщення орендарю згідно п. 6.1. Договору виконав належним чином. Також, про фактичне користування ТзОВ «Мармарош» орендованим ЦМК свідчить і той факт, що з моменту укладання даного договору оренди і на момент звернення до господарського суду з позовом, на прилеглій території до ЦМК знаходилося майно що належить орендарю.

Крім вищенаведеного, апелянт зазначає, що відповідно до п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов (ст. 638 ЦК України). Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування». В даному випадку сторони домовились про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування, що підтверджено Договором цілісного майнового комплексу від 06.12.2011 року з Додатками 1-4, які є невід'ємними частинами Договору та актом приймання-передачі від 06.12.2011 року.

Відповідач у відзиві від 19.06.2014 року на апеляційну скаргу вимоги апеляційної скарги заперечив, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, відповідач в спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що орендна плата за користування цілісним майновим комплексом була закріплена у розмірі 14 500,00 грн. за один календарний місяць (п.3.1. Договору). Згідно п.3.2. Договору оренди від 06.12.2011 року, зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати починаються з дати підписання договору оренди та акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу.

Відповідно до п. 6.1 договору, орендодавець зобов'язався передати орендарю в оренду цілісний майновий комплекс згідно з умовами Договору за актом приймання-передачі. 06.12.2011 року між ТОВ «Науково-дослідний технологічний інститут «Електрон» і ТОВ «Мармарош» було підписано Акт приймання-передачі. Відповідно до змісту зазначеного акту, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування не ЦМК як об'єкт оренди, а лише частину майна та обладнання, що входило до його складу ЦМК, а саме: обладнання, в кількості 13 од., виробничі площі 375 кв.м., земельна ділянка під ЦМК 0,37 га.

Отже, відповідач вважає, що з даного акту вбачається, що всупереч вимогам п. 6.1 договору, орендодавець передав орендареві лише частину господарських приміщень, в той час, як предметом договору виступав цілісний майновий комплекс із загальною площею виробничих приміщень у 1322,10 кв.м.. Таким чином, починаючи з 06.12.2011 р. і до подання позову, орендодавцем не виконано обов'язку, щодо передачі орендареві цілісного майнового комплексу згідно з умовами Договору.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення представника позивача та відповідача, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, 06.12.2011 року між ТзОВ НДТІ „Електрон" та ТзОВ „Мармарош" укладено договір оренди цілісного майнового комплексу (а.с. 10), за умовами якого (п. 1.1 ) орендодавець (позивач) - зобов'язався передати, а орендар - (відповідач) - прийняти в строкове платне користування нерухоме та рухоме майно, що у цілому складає господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції - цілісний майновий комплекс (ЦМК) - загальною площею 1322,10 кв. м, в т.ч. будівля літ. Е, загальна площа якої 801,00 кв. м; частина будівлі літ. З площею 273,90 кв. м, літ. К площею 53,00 кв. м; що розташований на відокремленій земельній ділянці загальною площею 3,5973 га по вул. Берегівська-об'їздна, 6 у м. Мукачево для організації геологічного вивчення (дослідно-промислової розробки) родовищ (ділянок) поліметалевих руд.

Відновна вартість ЦМК з урахуванням індексації, згідно п. 1.4 договору, складає 1 348 211 грн..

Пунктом 2.4. Договору встановлено, що Орендар вступає у строкове платне користування цілісним майновим комплексом у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі цілісного майнового комплексу.

Орендна плата за користування цілісним майновим комплексом була закріплена у розмірі 14 500,00 грн. за один календарний місяць (п.3.1. Договору). Згідно п.3.2. Договору, зобов'язання Орендаря по сплаті орендної плати починаються з дати підписання договору оренди та акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу.

Відповідно до п. 6.1. Орендодавець зобов'язався передати Орендарю в оренду цілісний майновий комплекс згідно з умовами Договору за актом приймання-передачі.

Підписання акту приймання-передачі цілісного комплексу є визначальною умовою, щодо вступу Договору в законну силу (п. 9.1. Договору).

З матеріалів справи вбачається, що договір підписано сторонами, посвідчено нотаріально та зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій під № 6916, про що свідчить витяг з Державного реєстру правочинів від 06.12.2011р., згідно якого до реєстру внесено зазначений договір оренди, предметом якого вказано приміщення площею 1322,10 кв. м.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, сторони також узгодили як додатки до договору відповідно №№ 1, 2, 3, 4 (а.с. 14-17).

Так, зокрема, відповідно до додатку № 1 до договору (а.с. 14), що є невід'ємною його частиною, позивач передав відповідачу майно, що входить до складу цілісного майнового комплексу та складається з 13 одиниць необхідного для виробництва обладнання, виробничих площ - 375 кв.м. та земельної ділянки площею 0,37 га.

06.12.2011 року сторони підписали Акт приймання-передачі (а.с. 18), за змістом якого орендодавець передав, а орендар прийняв майно, визначене в додатку № 1 до договору, а саме: обладнання в кількості 13 одиниць, виробничі площі в кількості 375 кв. м та земельну ділянку під ЦМК площею 0,37 га.

Однак, як стверджує позивач, з моменту підписання акту приймання-передачі, відповідачем не було здійснено жодної оплати за оренду майна, а тому позивач звернувся з позовом до господарського суду про стягнення суми орендної плати з врахуванням індексу інфляції.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 765 ЦК України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Так, ч.ч. 1, 2 ст. 767 ЦК України закріплено, що наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, за умовами договору оренди, позивач зобов'язався передати відповідачу у користування нерухоме та рухоме майно, що у цілому складає господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції - цілісний майновий комплекс (ЦМК) - загальною площею 1322,10 кв. м.. Окрім цього, умовами договору було встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування цілісним майновим комплексом (п. 2.4) та орендна плата сплачується за користування цілісним майновим комплексом (п.3.1).

06.12.2011 року між ТзОВ «Науково-дослідний технологічний інститут «Електрон» і ТОВ «Мармарош» було підписано Акт приймання-передачі, відповідно до змісту якого, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування не ЦМК як об'єкт оренди, а лише частину майна та обладнання, що входило до його складу майно: обладнання, 13 одиниць, виробничі площі - 375 кв.м. та земельна ділянка площею 0,37 га.

Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку, що відповідно до Акту приймання-передачі, Орендодавець всупереч вимогам п. 6.1 Договору передав Орендареві лише частину господарських приміщень, в той час, як предметом договору виступав цілісний майновий комплекс із загальною площею виробничих приміщень у 1322,10 кв.м.. А отже, місцевий господарським судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості за користування цілісним майновим комплексом.

Щодо зустрічних позовних про визнання недійсним договору оренди цілісного майнового комплексу від 06.12.2011 року, то місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволені зустрічних позовних вимог, виходячи з наступного:

Звертаючись з зустрічними позовними вимогами, ТОВ «Мармарош» у позові зазначило, що в порушення приписів ч. 5 ст. 203 ЦК України, ТОВ НДТІ „Електрон" як орендодавцем не було вчинено реальних дій спрямованих на передання орендареві цілісного майнового комплексу, а тому договір оренди цілісного майнового комплексу від 06.12.2011 року підлягає визнанню недійсним.

Стаття 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання сторонами або стороною цих вимог відповідно до ст. 215 ЦК України є підставою для визнання недійсним укладеного правочину.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року (із змінами і доповненнями) судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України, тому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1).

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму, за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Приписами ст. 766 ЦК України, визначено правові наслідки непередання майна наймачеві. Так, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою або відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, позивач за зустрічним позовом, вимагаючи визнання недійсним договору оренди у зв'язку з недотриманням приписів. 5 ст. 203 ЦК України не довів обставин, якими належним чином було би підтверджено, що оспорюваний правочин при укладенні його сторонами не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При цьому, невиконання орендодавцем умов договору з передачі орендареві цілісного майнового комплексу не є фактом, що дає підстави для визнання недійсним цього договору.

Не заслуговує на увагу твердження апелянта про те, що фактичне передання приміщень в користування орендарю підтверджує Акт приймання-передачі від 06.12.2011р., який підписано сторонами Договору, оскільки такі твердження спростовані вищенаведеними висновками.

Також, колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про фактичне користування ТзОВ «Мармарош» орендованим ЦМК, про що свідчить той факт, що з моменту укладання даного договору оренди і на момент звернення до господарського суду з позовом, на прилеглій території до ЦМК знаходилося майно що належить орендарю, оскільки такі твердження необґрунтовані належними та допустимими доказами.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Твердження апелянта про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення, колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні місцевого господарського суду, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського Закарпатської області від 21.05.2014 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Науково-дослідний технологічний інститут „Електрон" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Якімець Г.Г.