Ухвала суду № 39555257, 17.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10388/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська плодоовочева база" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська плодоовочева база" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська плодоовочева база" (далі по тексту - ТОВ "Дніпровська плодоовочева база") звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 березня 2013 року №0001172260 та №0001162260.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які зявилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 29 березня 2013 року №0001172260 за порушення пункту підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ "Дніпровська плодоовочева база" було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 113 250,00 грн., в тому числі за основним платежем - 87 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 26 250,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 29 березня 2013 року №0001162260 за порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ "Дніпровська плодоовочева база" було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 239 758,00 грн., в тому числі за основним платежем - 165 934,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 73 824,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту від 14 березня 2013 року №932/22-16-621-31923768 "Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська плодоовочева база" код 31923768 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011р. по 30.09.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 30.09.2012р." (далі по тексту - Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 87 000,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2011 року та 1 квартал 2012 року; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 165 934,00 грн., у тому числі за січень, лютий, квітень, липень, серпень-грудень 2011 року, січень-квітень, серпень та вересень 2012 року.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що 10 січня 2011 року між ТОВ "Дніпровська плодоовочева база" (покупець) та ТОВ "Втормет-Центр" (продавець) було укладено договір поставки плодоовочів урожаю 2010 року, за умовами якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця овочі. У відповідності до пункту 3 даного договору остаточна ціна на овочі являється незмінною в товарно-транспортних накладних.

28 січня 2011 року між ТОВ "Дніпровська плодоовочева база" (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (виконавець) було укладено договір №28/01 про надання посередницьких послуг, за умовами якого виконавець зобов'язується за рахунок замовника надати комплекс посередницьких послуг по підготовці та проведенню переговорів з питань взаємовідносин замовника з кредиторами та дебіторами по розробці можливих варіантів зменшення розміру заборгованості.

Між тим, згідно видаткової накладної від 11 листопада 2011 року №1 ТОВ "Будівельне Управління 26" в межах виконання договірних зобов'язань з ТОВ Дніпровська плодоовочева база" здійснило позивачу поставку товару - керамзиту та піску, у зв'язку з чим виписало податкову накладну від 11 листопада 2011 року №1 на загальну суму 245 000,16 грн., у тому числі податок на додану вартість - 40 833,36 грн.

01 лютого 2012 року між ТОВ "Дніпровська плодоовочева база" (орендар) та ТОВ "Абсолют-Сервіс-Плюс" (орендодавець) було укладено договір №1 оренди (найму) нежилого приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в орендне платне користування офісне нежиле приміщення загальною площею 10 кв. м. та складське приміщення загальною площею 2000 кв.м. Сторонами було складено акт прийому-передачі приміщень в оренду від 01 лютого 2012 року, згідно якого орендодавець передав орендареві приміщення загальною площею 2010 кв. м.

Крім того, 01 лютого 2012 року між ТОВ "Дніпровська плодоовочева база" (орендар) та ТОВ "Айс Вок" (орендодавець) було укладено договір оренди приміщення №1, згідно якого орендодавець зобов'язується надати послуги з оренди приміщень на загальну суму 150 000,00 грн., а орендар - прийняти та оплатити зазначені послуги на визначених договором підставах. Згідно акта надання послуг від 07 лютого 2012 року №232 орендодавець надав позивачу послуги з оренди приміщень за лютий 2012 року та виписав податку накладну на загальну суму 150 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 25 000,00 грн.

19 вересня 2012 року між ТОВ "Дніпровська плодоовочева база" та ТОВ "Саміт Моторз Україна" було укладено договір поставки від 19 вересня 2012 року №1371/09/12, за умовами якого продавець зобов'язується ставити покупцю автомобіль марки Toyota RAV-4 2CVT PREMIUM. На адресу позивача ТОВ "Саміт Моторз Україна" виписало податкову накладну від 28 вересня 2012 року №2045 на загальну суму 31 022,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 5 170,33 грн., що складає 10% вартості товару.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування реальності господарських операцій вказує на наявність первинних бухгалтерських документів, які на його думку підтверджують факт виконання вищевказаних договірних заобовязань.

Так позивачем було надано копію видаткової накладної від 18 січня 2011 року №РН-1101181 та копію рахунку-фактури від 18 січня 2011 року, які на його думку підтверджують факт поставки ТОВ "Втормет-Центр" товару - огірків солоних, капусти та буряка, у зв'язку з чим на адресу позивача було виписано податкову накладну від 18 січня 2011 року №1101181 на загальну суму 88 610,11 грн., у тому числі податок на додану вартість - 14 768,35 грн.

Крім того, позивачем на підтвердження виконання умов договору поставки від 19 вересня 2012 року №1371/09/12 було надано копію податкової накладної від 28 вересня 2012 року №2045, якою, на думку позивача, підтверджується факт поставки товару - автомобіля марки Toyota RAV-4 2CVT PREMIUM.

В свою чергу, в якості підтвердження виконання договору оренди (найму) нежилого приміщення від 01.02.2012 р. № 1 позивачем було надано копію акта приймання-передачі робіт від 06 вересня 2011 року, де містяться відомості про надання послуг на загальну суму 150 000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де передбачено, що первинні документи - письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Так в матеріалах даної справи відсутні докази надання позивачем до перевірки первинних, звітних та інших розрахункових документів на підтвердження взаємовідносин із ТОВ "Айс Вок".

Разом з тим, як було вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем не було надано доказів використання позивачем товарів, придбаних у ТОВ "Будівельне Управління 26", ТОВ "Втормет-Центр" та ТОВ "Саміт Моторз Україна", в межах господарської діяльності підприємства, а саме: транспортування, оприбуткування на складі або подальшого продажу чи переробки придбаних у ТОВ "Втормет-Центр" овочів; доказів транспортування, оприбуткування та використання придбаного у ТОВ "Будівельне Управління 26" керамзиту та піску; доказів використання у цілях господарської діяльності придбаного у ТОВ "Саміт Моторз Україна" автомобіля, зарахування його на баланс підприємства та доказів амортизації транспортного засобу.

Між тим, позивачем не було надано до перевірки податкову накладну від 28 вересня 2012 року №2045, виписану ТОВ "Саміт Моторз Україна" на підтвердження договору поставки транспортного засобу від 19 вересня 2012 року №1371/09/12.

Отже, наявність вищевказаних обставин, на думку колегії суддів, виключають можливість віднесення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ "Абсолют-Сервіс-Плюс", ТОВ "Будівельне Управління 26", ТОВ "Втормет-Центр" та ТОВ "Саміт Моторз Україна".

Що стосується тверджень позивача про наявність постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2013 року у справі №2а-16002/12/2670, якою було скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2013 року та ухвалено нову постанову, якою задоволено позов ТОВ "Дніпровська плодоовочева база" в частині визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва №0000802260 від 14.11.2012 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст даної постанови суду апеляційної інстанції не містить даних щодо наявності ознак орендованого приміщення та його місцезнаходження, а також не досліджено обставин та мету використання орендованого приміщення у господарській діяльності ТОВ "Дніпровська плодоовочева база".

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ними вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська плодоовочева база" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Повний текст ухвали виготовлено - 27.06.14р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.